Литаврін Геннадій Григорович

Геннадій Григорович Литаврін (рос. Генна́дий Григо́рьевич Лита́врин; нар. 6 вересня 1925(19250906), с. Абай, Уймонський аймак, Ойратська АТ, Сибірський край, СРСР – пом. 6 листопада 2009, Москва, РФ) — радянський і російський історик, спеціаліст із середньовічної історії південних слов'ян, Візантії та російсько-візантійських зв'язків. Доктор історичних наук (1973), академік РАН (1994).

Геннадій Григорович Литаврін
Геннадий Григорьевич Литаврин
Файл:Литаврин, Геннадий Григорьевич.jpg
Народився 6 вересня 1925(1925-09-06)
с. Абай, Уймонський аймак, Ойратська АТ, Сибірський край, РРФСР, СРСР
Помер 6 листопада 2009(2009-11-06) (84 роки)
Москва, Російська Федерація
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна СРСР СРСР, Росія Росія
Діяльність історик
Alma mater Історичний факультет МДУ (1951)
Галузь візантиністика, джерелознавство і славістика
Заклад
Вчене звання академік РАН
Науковий ступінь доктор історичних наук (1973)
Науковий керівник Удальцова Зінаїда Володимирівна
Вчителі Zinaida Udalcovad
Відомі учні С. А. Іванов
Аспіранти, докторанти Нікітенко Надія Миколаївна
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР
У шлюбі з Е. Е. Литавріна
Діти М. Г. Литавріна
Нагороди
Орден Дружби
Орден Дружби
Орден «Знак Пошани»  — 1986
Державна премія Російської Федерації — 1996

Життєпис ред.

Випускник катедри історії Середньовіччя історичного факультету МДУ (1951), учень З. В. Удальцової. 1954 року захистив кандидатську дисертацію «Боротьба болгарського народу проти візантійського ярма (XI–XII ст.)». Викладав стародавні мови на історичному факультеті МДУ (1954–1955), був співробітником Інституту історії АН СРСР (1955–1968). З 1968 року працював в Інституті слов'янознавства РАН, у 1983–2002 роках завідував відділом історії Середніх віків. З 1987 року очолював сектор історії Візантії (пізніше — Центр вивчення візантійської цивілізації) Інституту загальної історії РАН та редакцію журналу «Візантійський літопис».

Доктор історичних наук (1973, дисертація «Поради й оповідання Кекавмена. Твір візантійського полководця XI століття»). Академік РАН (1994, член-кореспондент АН СРСР із 1987), іноземний член Болгарської АН (1989). Президент Національного комітету візантиністів Росії, віце-президент Міжнародної спілки візантиністів. Лауреат Державної премії Росії у галузі науки і техніки за монографію «Культура Візантії IV–XV століть» у трьох томах (1996)[1].

Був одружений з істориком Е. Е. Литавріною (1928–2002). Дочка — театрознавка М. Г. Литавріна (нар. 1955)[2].

Бібліографія ред.

Монографії
  • Очерки истории Византии и южных славян. М.: Учпедгиз, 1958. 2-е изд. СПб.: Алетейя, 1998. (У співавторстві з О. П. Кажданом).
  • Болгария и Византия в XI–XII вв. — М.: Издательство АН СССР, 1960.
  • Как жили византийцы. [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] — М.: Наука, 1974. 2-е изд. СПб.: Алетейя, 1997. 3-е изд. СПб.: Алетейя, 2006, 2014.
  • Византийское общество и государство в X—XI вв. Проблемы истории одного столетия: 976–1081 гг. — М.: Наука, 1977.
  • Византия и славяне (сборник статей). — СПб.: Алетейя, 1999.
  • Византия, Болгария, Древняя Русь (IX — начало XII в.). — СПб.: Алетейя, 2000.
Переклади джерел
Вибрані статті
  • Религия и политика в Болгарии накануне и в период утверждения христианства (VIII – конец IX в.) // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. М., 1988. С. 82–100.
  • О походе аваров в 602 г. против антов // Славяне и их соседи. Международные отношения в эпоху феодализма. М., 1989. С. 15–33.
  • Русско-византийские связи в середине X века // Вопросы истории. 1986. № 6. С. 41–52.
  • Представления «варваров» о Византии и византийцах в VI–X вв // Византийский временник. 1986. Т. 46. С. 100–108.

Примітки ред.

Література ред.

Посилання ред.

Попередник:
Зінаїда Володимирівна Удальцова
відповідальний редактор «Візантійського літопису»
1988—2009
Наступник:
Сергій Павлович Карпов