Лежанка
Лежанка — низька частина печі у вигляді місця для лежання і спання (особливо взимку)[1][2].
Лежанка виготовляється з каменю, зазвичай з того самого що й інші частини печі. Лежанки були звичайним елементом традиційної української хати, і залишаються досить поширеним елементом української хати[3][4]. Інколи лежанку прикрашали (прикрашають) розписами, малюнками, кахлями. Лежанка слугує як акумулятор тепла, щоб тепла від розігрітої печі вистачило на значний час[5]. Зазвичай там спали старші люди та діти[6].
За етнологом Романом Радовичем, виділення лежанки як окремого опалювального елемента стало можливим «лише з ліквідацією курної системи опалення (влаштування димозбірника та відводом диму поза межі житлового приміщення)»[7]. Цей процес відбувався швидше у лісостеповій частині України, можливо навіть із початку XIX століття[8], тоді як на Поліссі — кінець XIX та початок XX століть[9], де стали характерними тільки для Лівобережного (Чернігівська та Сумська області) та Середнього Полісся (Київська та Житомирська області)[10].
На Волині лежанку робили біля печі, з окремим від печі ходом для диму[11]. За дослідженнями етнографа Василя Кравченка, «між причілковою стіною й лежанкою на півдні Волині — піл на постіль, а на півночі — велике квадратове, без спинок, обляшковане дошками, соснове ліжко; над ним — жердка на одяг»[11]. Дослідник Роман Радович зазначив, що не вдалося знайти «згадок про опалювані лежанки на теренах Рівненської та Волинської областей», хоча дослідники писали, що вони «вже у кінці XIX ст. зустрічались у всіх повітах колишньої Волинської губернії»[12].
У подільських хатах у задній стіні, де була піч чи лежанка, робили невелике віконце[6].
Лежанка може розташовуватися в кімнаті, але саме місце закладки палива в іншій. Лежанки стають все більш популярними для альтернативного обігріву спальних кімнат. Традиційно всі лежанки були односпальними (ширина лежанки становила від 0,54 м до 0,65 м; а висота — від 0,8 м до 0,92 м[10]), але сучасні варіанти можуть бути досить широкими, достатніми для розміщення двох-трьох людей.
-
Розпалювання лежанки -
-
Спальне місце на лежанці -
Піч для приготування їжі окремо від лежанки (на задньому плані) -
Елементи лежанки
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Публічний електронний словник української мови: лежанка. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 8 квітня 2022.
- ↑ Лежанка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Українське народознавство: українська хата та інтер'єр. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
- ↑ НАРОДНЕ ЖИТЛО. Архів оригіналу за 29 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
- ↑ Одесити переробили стару хату-мазанку в сучасний еко-будинок. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
- ↑ а б Антоніна Мніх (01.01.2022). Подільська хата: небом крита, землею підбита, вітром загороджена. www.ukrinform.ua. Процитовано 6 вересня 2023.
- ↑ Радович, 2013, с. 78.
- ↑ Радович, 2013, с. 79.
- ↑ Радович, 2013, с. 80.
- ↑ а б Радович, 2013, с. 83.
- ↑ а б Василь Кравченко (29.11.2021). ЕТНОГРАФІЧНИЙ НАРИС (про Волинь). www.ovruch.info. Процитовано 6 вересня 2023.
- ↑ Роман Радович. Традиційне житло на півночі етнографічної Волині : особливості та волинсько-поліські паралелі (друга пол. ХІХ — поч. ХХ ст.) // Народознавчі зошити. — Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2012. — Вип. 2 (104). — С. 201–217. Процитовано 6 вересня 2023.
Література ред.
- Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
- Радович Роман Богданович. Розвиток системи опалення поліського житла: сегментація функцій печі // Народознавчі зошити. — Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2013. — Вип. 1 (109). — С. 78–87. Процитовано 6 вересня 2023.