Латинсько-український словар
«Лати́нсько-украї́нський слова́р» — латинсько-український словник, виданий Юліаном Кобилянським у Відні 1912 року.
| Автор | Юліан Кобилянський |
|---|---|
| Країна | Австро-Угорщина |
| Місце | Відень |
| Видавництво | Накладня видавництва шкільних книжок |
| Видано | 1912 |
| Сторінок | 660 |
Сутність ред.
Словник містить приблизно 15 тисяч латинських слів, яким подано точні чи близькі за своїм значенням українські відповідники.
Джерела ред.
Для української частини словника його укладач використав словники Є. Желехівського, Уманця і Спілки, Є. Тимченка, Б. Грінченка й твори кращих українських письменників.
Критика ред.
П. Й. Горецький, характеризуючи словник Ю. Кобилянського, пише, що в українській частині автор прагнув передусім подати загальноукраїнську лексику, що західноукраїнських діалектизмів у цім словнику мало.
Аналізуючи цей розділ, укладачеві «Латинсько-українського словаря» не можна дорікнути через нехтування загальноукраїнською лексикою, але не можна й сказати, що в нім рідко вживано західноукраїнських діалектизмів. Однак у словнику подано також чимало слів і словосполук, невластивих українській мові, як-от: ошибатися, притиворічить собі, доморідні («тубільці»), нарушати, пропасть, прятати, освободженє, совершеність, бодрість, довжник, склонювати, прибори тощо. Отже, «Латинсько-український словар» Ю. Кобилянського не міг бути нормативним словником української літературної мови. Учням середньої школи важко було перекласти твори латинських авторів українською згідно з її лексичними нормами, бо в словнику не позначено діалектизмів, архаїзмів тощо. У той самий час саме даний словник давав змогу учням ознайомитися із загальноукраїнською лексикою й фразеологією, що до деякої міри сприяло виробленню й поширенню єдиних норм літературної мови.
Джерела ред.
- Артем Москаленко. Нарис історії української лексикографії. — Київ : Радянська школа, 1961. — С. 97-99.