Кіпаль жовтобровий

вид птахів
Кіпаль жовтобровий
Час існування: 2.58–дотепер
Самець кіпаля жовтобрового в Алґонкінському провінційному парку, Онтаріо
Самець кіпаля жовтобрового в Алґонкінському провінційному парку, Онтаріо
Самиця кіпаля жовтобрового на годівничці в Алґонкінському провінційному парку
Самиця кіпаля жовтобрового на годівничці в Алґонкінському провінційному парку
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: В'юркові (Fringillidae)
Рід: Кіпаль (Hesperiphona)
Вид: Кіпаль жовтобровий
Hesperiphona vespertina
W. Cooper, 1825
Ареал H. vespertina      Протягом року     На зимівлі
Ареал H. vespertina      Протягом року     На зимівлі
Синоніми
Coccothraustes vespertinus
Посилання
Вікісховище: Hesperiphona vespertina
EOL: 45510260
ITIS: 179175
МСОП: 22720702
NCBI: 670343

Кіпа́ль жовтобровий[2] (Hesperiphona vespertina) — вид горобцеподібних птахів родини в'юркових (Fringillidae), поширений у Північній Америці.

Кіпаль жовтобровий — міцної будови птах з великим дзьобом і коротким хвостом, віднесений до роду Hesperiphona за контрольним списком МОК і Довідником птахів світу, тоді як за контрольним списком Клементса та контрольним списком АОТ він віднесений до роду Coccothraustes. Запроваджена Шарлем Люсьєном Бонапартом у 1850 році назва роду Hesperiphona походить від давньогрецьких і латинських слів, що означають «вечір» і «звук». Птах має виразний вигляд: у дорослого самця яскраво-жовтий лоб і тіло, бура голова та білі плями на крилах, тоді як доросла самка має переважно оливково-буре тіло з сіруватою нижньою частиною та білими плямами на крилах.

Кіпаль жовтобровий розмножується в хвойних і змішаних лісах Канади, західних гірських районів Сполучених Штатів і Мексики. Його схема міграції змінюється, інколи взимку досягаючи на півдні аж до південних районів США. Ці птахи добувають їжу на деревах і кущах, а їх раціон в основному складається з насіння, ягід і комах. В історичні часи ареал птахів розширився на схід, ймовірно, завдяки поширенню кленів ясенелистих та інших чагарників поблизу ферм і наявності годівниць для птахів взимку.

Таксономія ред.

У 1825 році американський натураліст Вільям Купер офіційно описав кіпаля жовтобрового і назвав його Fringilla vespertina. Етнолог Генрі Скулкрафт надіслав Куперу зразок, зібраний увечері поблизу Су-Сент-Марі Мічиган. Купер записав назву птаха мовою оджибве як «паушкундамо»[3][4].

Контрольний список МОК і Довідник птахів світу відносять кіпаля жовтобрового та близькоспорідненого кіпаля чорноголового (Hesperiphona abeillei) до роду Hesperiphona[5]. Проте контрольний список Клементса та контрольний список АОТ поміщають кіпалів жовтобрового та чорноголового у рід Coccothraustes разом із костогризом звичайним[6][7].

Рід Hesperiphona був представлений Шарлем Люсьєном Бонапартом у 1850 році[8]. Назва походить від давньогрецького hesperos, що означає «вечір» і phōnē, що означає «звук» або «крик». Видовий епітет походить від латинського vespertinus, що означає «вечірній», «сутінковий» або «присмерковий»[9].

Визнано три підвиди[10]:

  • H. v. vespertina (Cooper, W, 1825) – центральна, східна Канада та північний схід США
  • H. v. brooksi Grinnell, 1917 – західна Канада та північний захід США
  • H. v. montana Ridgway, 1874 – південний захід США до південного заходу Мексики

Опис ред.

Кіпаль жовтобровий зовні схожий на євразійського костогриза, обидва є потужними, міцними в’юрками з великими дзьобами та короткими хвостами. Довжина кіпаля жовтобрового коливається від 16 до 22 см, при розмаху крил 30 до 36 см[11][12]. У великій вибірці кіпалів жовтобрових у Пенсільванії взимку самці важили від 38.7 до 86.1 г із середнім значенням 60 г, а самки від 43.2 до 73.5 г із середнім значенням 58.7 г. Серед стандартних вимірювань хорда крила становила 10.45 до 11.6 см, хвіст від 6 до 6.95см, дзьоб від 1.6 до 2 см і плесно становить 1.95 до 2.2 см[13]. Доросла особина має короткий чорний хвіст, чорні крила і великий блідо-бежовий дзьоб. У дорослого самця лоб і тіло яскраво-жовті; голова коричнева, а на крилі велика біла пляма. Доросла самка переважно оливково-бура, сіріша на нижній частині та з білими плямами на крилах[14]. Вони також мають гучний характерний крик «чів», схожий на цвірінькання хатнього горобця.

Розмноження та екологія ред.

Середовищем розмноження є хвойні та змішані ліси Канади та західних гірських районів Сполучених Штатів і Мексики. На Британських островах зареєстровані надзвичайно рідкісні зальоти, наразі лише два випадки. Гніздо будує на горизонтальній гілці або на розвилці дерева.

Міграція цього птаха мінлива; в деякі зими він може блукати далеко на південь, аж до півдня США

Ці птахи добувають їжу на деревах і кущах, іноді на землі. Харчуються переважно насінням, ягодами та комахами. Поза гніздовим сезоном вони часто харчуються зграями. Іноді ковтають дрібний гравій.

В історичні часи ареал цього птаха розширився далеко на схід, можливо, завдяки посадкам кленів ясенелистих та інших кленів і чагарників навколо ферм і наявності годівниць для птахів взимку.

Галерея ред.

Список літератури ред.

  1. BirdLife International (2018). Hesperiphona vespertina. IUCN Red List of Threatened Species. 2018: e.T22720702A131500502. doi:10.2305/IUCN.UK.2018-2.RLTS.T22720702A131500502.en. Процитовано 12 November 2021.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Cooper, William (1825). Description of a new species of Grosbeak, inhabiting the northwestern territory of the United States. Annals of the Lyceum of Natural History of New York. 1 (2): 219–222 [220].
  4. Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1968). Check-List of Birds of the World. Т. 14. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 304.
  5. Clement, P. Evening Grosbeak (Hesperiphona vespertina). У del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D.A.; de Juana, E. (ред.). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions. doi:10.2173/bow.evegro.01. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)  (необхідна підписка)
  6. South American Classification Committee.
  7. Clements, J.F.; Schulenberg, T.S.; Iliff, M.J.; Roberson, D.; Fredericks, T.A.; Sullivan, B.L.; Wood, C.L. (2016). The eBird/Clements checklist of birds of the world: v2016. The Cornell Lab of Ornithology. Процитовано 11 August 2016.
  8. Bonaparte, Charles Lucien (1850). Sur plusieurs genres nouveaux de Passereaux [On several new genera of Passerines]. Comptes rendus hebdomadaires des séances de l'Académie des sciences (фр.). 31: 424.
  9. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 190, 400. ISBN 978-1-4081-2501-4.
  10. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (January 2023). Finches, euphonias. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 2 April 2023.
  11. Cite AllAboutBirds|Evening grosbeak
  12. Evening grosbeak. Guide to North American Birds. National Audubon Society. Архів оригіналу за 4 березня 2013. Процитовано 31 серпня 2012.
  13. Clement, Peter (1999). Finches and Sparrows. Princeton University Press. ISBN 978-0691048789.
  14. Dunning, John B. Jr., ред. (1992). CRC Handbook of Avian Body Masses. CRC Press. ISBN 978-0-8493-4258-5.

Зовнішні посилання ред.