Куровський Дмитро Мусійович
| Куровський Дмитро Мусійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
10 жовтня 1922 с. Мала Загорівка | |||
| Помер |
16 серпня 1988 (65 років) Чернігів | |||
| Поховання | с. Мала Загорівка | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет | |||
| Alma mater | Ніжинський педінститут | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1936—1988 рр. | |||
|
| ||||
Куровський Дмитро Мусійович (нар. 10 жовтня 1922–16 серпня 1988) — український поет, журналіст і вчитель. Член Спілки письменників України. Лауреат обласної премії імені Бориса Грінченка. Учасник Другої світової війни. Автор збірок: «У домі ріднім», «Андрійко і чечітка», «Миропілля», «Польова сторожка», «Хвала долі», «Прийду таким, як є…». Родом із Малої Загорівки Борзнянського району. Жив і працював у Чернігові.
Життєпис ред.
Народився Дмитро Мусійович у с. Мала Загорівка Борзнянського району Чернігівської губернії у 1922 р.
З 1932 по 1939 р. навчався в плисецькій середній школі, за тим вступив на філологічний факультет Ніжинського педінституту. З другого курсу був мобілізований до армії. Служив авіатором - стрільцем на літаку [1]; кінець війни зустрів у Варшаві. 1946 року Куровський повернувся до інституту, а по його закінченню продовжив навчання в аспірантурі при Київському Державному Університеті[2].
У 1950-60-і роки працював кореспондентом, інспектором облвно. Проте головною справою для нього було вчителювання (викладав українську мову та літературу) у Чернігівському та Миколаївському педінститутах, середніх школах Устилуга та Чернігова.
Був одним із засновників Чернігівського осередку Національної спілки письменників України (членом спілки став 1971 року)[2].
У 1970-80-х роках став жертвою радянської каральної психіатрії[3]
Помер Дмитро Мусійович на 66-му році життя. Похований у рідному селі.
Творчість ред.
Вперше Дмитро Мусійович Куровський зацікавився поезією у 1936 році. Вже через рік були опубліковані перші вірші, які одразу привернули увагу у відповідних органах за недостатню лояльність до радянського режиму.
Писав вірші Дмитро Куровський і під час війни. Про «незаурядные качества растущего литератора» зазначено в його службовій характеристиці.
Після війни вірші Куровського помітили визначні київські літератори. На початку січня 1946 року Володимир Сосюра дав йому рекомендацію на роботу в «Молодій Україні», зазначаючи: «Пред'явник цього, т. Куровський безумовно [слово підкреслено] талановитий молодий поет… У т. Куровського хороші поетичні перспективи!». Вважав «справді здібним» поета й інший класик — Максим Рильський. 11 січня 1957 року в листі до редакції журналу «Дніпро» він просив опублікувати «декілька віршів т. Куровського, а надалі — не спускати автора з окна»…[2]
Будучі поміченим, Куровський отримував схвальні рецензії критиків, його вірші друкували у республіканських часописах, інколи його запрошували на радіо і телебачення.
Проте, із зростанням популярності, підвищувався і інтерес каральних органів. На початку 1980-х років кілька друзів Куровського були примушені до публічного каяття за дисиденство, а на самого Дмитра Мусійовича організували цькування критиків, через що усі редакції і видавництва відмовились друкувати його твори. Видавництво творів відновилось тільки після смерті поета.
Станом на березень 2024-го року залишаються невиданими два романи, які Дмитро Куровський написав за життя [4]
Видання творів ред.
- Поетична збірка «У домі ріднім» 1959 р.
- Поетична збірка «Андрійко і чечітка»
- Поетична збірка «Миропілля» 1966 р.
- Поетична збірка «Польова сторожа»
- Поетична збірка «Хвала долі» 1982 р.
Також за життя Дмитра Куровського вийшли 12 книг дитячих віршів його авторства[5].
Посмертно:
- Поетична збірка «Приду таким, як є…» 1996 р.
- Роман «Недосвіт» 2003 р. вид. Чернігівські обереги
- Поетична збірка «Далекі музики» 2012 р. Видання до 90-річчя від дня народження поета
Особисте життя ред.
Донька - письменниця Лариса Куровська (1949 року народження), онук - музикант та художник Дмитро Куровський-молодший (1971 року народження)[6].
Увічнення пам'яті ред.
У рамках дерусифікації колишню вулицю Першотравневу у Малий Загорівці назвали на честь Дмитра Куровського. Меморіальна табличка встановлена на будинку на вулиці Гончій у Чернігові, де жив поет[7].
Примітки ред.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
- ↑ а б в Куровський Д. Делекі музики. Поезії. Вибране.: [Передмова, ред. Л.Куровська] — Чернігів: Десна Поліграф, 2012. — 256 с.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
- ↑ Карась, Сєргєй (21 березня 2024). «Ти чуєш, Україно? Я збожеволів, люблячи тебе!»: чернігівський поет Дмитро Куровський. Сайт міста Чернігова 0462.ua (укр) . Чернігівська медіа група. Процитовано 25.03.2024.
Джерела ред.
- Калібаба Д. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини / Д. Калібаба. — Чернігів: Редакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1998. — С. 124.
- Куровський Д. Делекі музики. Поезії. Вибране.: [Передмова, ред. Л.Куровська] — Чернігів: Десна Поліграф, 2012. — 256 с.
- Він не просто українець [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]