Кунімунд
Кунімунд (д/н — 567) — останній король гепідів у 560—567 роках.
| Кунімунд | |
|---|---|
 | |
| Народився | невідомо |
| Помер |
567 Паннонія, Стародавній Рим |
| Діяльність | король |
| Титул | король гепідів |
| Термін | 560—567 роки |
| Попередник | Торисвінт |
| Наступник | королівство знищено |
| Конфесія | Аріанство |
| Батько | Торисвінт |
| Брати, сестри | Turismodd |
| Діти | 1 донька |
Життєпис ред.
Молодший син Торисвінта, короля гепідів. У 551 або 552 році після смерті старшого брата Торисмода стає спадкоємцем трону.
У 560 році після смерті батька стає королем гепідів. Слідом за цим намагався налагодити відносини з Візантією, можливо пропонував союз проти аварів, що тоді надто посилилися. Можливо, у 561—565 роках допомагав візантійцям стримувати аварські війська на Дунаї. У 565 році після сходження на трон імператора Юстина II відносини з Візантією ще більше поліпшилися. Кунімунд пообіцяв останньому в обмін на допомогу повернути місто Сірмій. Того ж року рушив проти Лангобардського королівства, якому в декількох битвах протягом 565—566 років завдав поразок. Тим самим помстився за смерть свого брата. Але після цього відмовився повертати візантійцям Сірмій. В свою чергу ті відмовилися від союзу з гепідами.
У 567 році Албойн, король лангобардів, в союзі з аварами на чолі із каганом Баяном виступив проти Кунімунда. Війська гепідів зазнали нищівної поразки, а сам король загинув. За легендою Албойн з черепа Кунімунда зробив кубок, з якого на бенкеті у Вероні змусив пити Розамунду, доньку Кунімунда. Згідно з Павлом Дияконом, багато гепідів 568 року пішли з лангобардами до Італії, а Розамунда вимушена була стати дружиною Альбойна[1][2].
Існують різні відомості про вбивство Альбойна:
За свідченням Грегора фон Тур (Gregor von Tours) (539–594), сучасника тих подій, Розамунда отруїла Альбойна, якого вона ненавиділа як вбивцю свого батька Кунімунда, зі своїм коханим (нібито рабом), якого не назвали[3] Також сучасний їй літописець Йоханнес фон Бікларо (Johannes von Biclaro) писав, що Альбойн був убитий вночі його соратниками у Вероні за намовою його дружини[4].
Маріус фон Авенчес (Marius von Avenches) додав, що вбивство здійснив Гелмехіз[5].
"Origo Gentis Langobardorum", VII ст. ("Походження народу лангобардів") повідомляє, що Альбойн був убитий у своєму палаці у Вероні Гелмехізом та Розамундою за порадою Перитея[2].
Найдетальніша, але схожа на легенду, історія передана Павлом Дияконом:
Розамунда 572 або 573 року вступила в змову зі зброєносцем і молочним братом короля Гелмехізом, який запропонував для здійснення вбивства використати Передео, «дуже сильну людину»[6].
Невдовзі, одну з ночей Передео провів зі служницею. Але виявивши, що то була переодягнена Розамунда, і що ним вчинено перелюб з дружиною свого короля, боячись відплати, Передео погодився взяти участь у замаху.
Передео радить заклинити меч Альбойна в ножах і вбити короля уві сні. Після великого бенкету Альбойн заснув сп'янілим, а прокинувшись під час замаху — опинився беззбройним, намагався відбиватись від своїх нападників стільчиком для ніг, але був убитий.
Частково завдяки роботі Павла Диякона, мабуть, є певна плутанина щодо того, хто насправді вбив Альбойна, і Гелмехіз, і Передео були призначені єдиним вбивцею[7].
Розамунда, Гелмехіз та Альбсуїнда, дочка Альбойна від його першої дружини, разом з частиною прихильників втекли до східноримського оплоту — Равенни з великою часткою скарбів Альбойна. Тут до неї посватався равеннський екзарх Лонгин. Бажаючи позбутися Гелмехіза, Розамунда піднесла йому отруту. Відчувши себе отруєним, він змусив королеву випити решту отрути[8][9][10]..
Після загибелі Кунімунда частина гепідів опинилася у 568 році в північній Італії, але більша частина опинилася під владою аварів, інші відступили до балканських володінь візантійської імперії.
Примітки ред.
- ↑ Paulus Diaconus, Historia Langobardorum I, 27
- ↑ а б Origo Gentis Langobardorum V
- ↑ Gregor von Tours, Historiae IV, 41
- ↑ Iohannis Abbatis Biclarensis, Chronica. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 12 квітня 2021.
- ↑ Marius von Avenches, Chronik [Архівовано 13 серпня 2018 у Wayback Machine.] in Mommsen, Theodor: Chronica Minora saec. IV.V.VI.VII (II), Bd.: 2, S. 238, Berlin, (1894) bei DMGH (latein.)
- ↑ Diaconus, Paulus, Foulke, William Dudley (2004), Historia gentis Langobardorum, Adamant Media Corporation, Boston, p. 81
- ↑ Hodgkin, Thomas (1895), Italy and Her Invaders, volume V, Oxford-Clarendon Press, Clarendon, p. 170
- ↑ Martindale 1992, s.v. Hilmegis, p. 599
- ↑ Jarnut 1995, p. 32
- ↑ Pizarro 1995, p. 127
Джерела ред.
- Wilfried Menghin: Die Langobarden. Stuttgart 1985.
- Moorhead, John (2005). «Ostrogothic Italy and the Lombard invasions». In Fouracre, Paul. The Cambridge Medieval History, Volume 1 c.500–c.700. Cambridge University Press. p. 153. ISBN 978 0 521 36291 7.