Криголам
Кригола́м — самохідне спеціалізоване судно, призначене для навігації в замерзаючих басейнах, зокрема проведення суден по льодах, подолання льодових перемичок, прокладання каналів, буксирування, виконання рятувальних робіт.
Історія криголамів ред.
Першим криголамом у світі став російський пароплав «Пілот»[1] — паровий буксир з переробленою носовою частиною, що дозволила йому ламати лід на своєму шляху. Криголам «Саратов» побудований в 1896 році англійською фірмою Армстронг за замовленням Рязано-Уральської залізниці для забезпечення роботи переправи через Волгу у Саратові. Ця сама фірма побудувала для Російської імперії такі криголами як: «Байкал» (1900) і «Ангара» (1903), що забезпечували роботи залізничної переправи через Байкал, «Єрмак» (1898), який експлуатувався Балтійськім флотом до 1964 року, та «Святогор» (1917), котрий з 1927-го мав назву «Красін», а 1942 року в складі конвою PQ-15 пройшов з ісландського порту Рейк'явік у Мурманськ та експлуатувався Північним і Мурманським морськими пароплавствами.
Балтійський завод (Санкт-Петербург) з 1921 по 1941 рік побудував 8 криголамів, серед яких «І. Сталін» і «В. Молотов», з 1956 по 1958-ий випустив 10 річкових криголамів, а з 1974 року виготовив серію атомних криголамів типу Арктика. Останніми запроєктованими криголамами заводу стали «Арктика», «Сибір» та «Урал», які будуються з осіданням від 8,5 до 10,5 метрів, матимуть довжину 173 м та ширину 34 м.[2]
Першим у світі криголамом з атомною енергетичною установкою став криголам «Ленін», побудований у 1959 році. 1974 року були завершені ходові випробування другого атомного криголама — «Арктика».
Конструкція криголамів ред.
Корпус судна зазвичай робиться «бочкоподібним», зі спеціальним крижаним посиленням у районі ватерлінії («льодовий пояс»), «криголамною» формою носової частини та «М-подібною» формою корми, а енергетична установка — дизельна або атомна паротурбінна з електричною передачею.
Така конструкція корпусу забезпечує його підвищену міцність і здатність протистояти впливу льоду: стійкість до стирання в районі ватерлінії, а також можливим стисненням у льодових полях. Форма носа дозволяє наповзати на кромку льоду і ламати його своєю вагою. «М-подібна» форма корми забезпечує можливість буксирувати застрягле в льодах інше судно «на вусах», коли ніс буксированого судна розміщується у поглибленні кормової частини (при цьому буксироване судно може «підштовхувати» криголам). Водночас конструкція призначеного для льоду корпусу надає криголаму не найкращі морехідні якості: хвилі у вільній воді можуть досить сильно і різко хитати судно.
Дизель-електрична (або атомна турбоелектрична) установка, що застосовується на криголамах, сама по собі забезпечує судну високу маневровість (на старих криголамах ставили парові машини з безпосередньою передачею) і можливість варіювати потужність. Сучасні криголами, зокрема й атомні, будуються з трьома гребними гвинтами задля підвищення маневровості і живучості пропульсивної устави судна.
Застосування криголамів ред.
Криголами застосовуються для самостійної доставки вантажів у важкодоступні райони Арктики і Антарктики, евакуації і доставки експедицій з/на наукові станції, а найчастіше — для прокладання шляху іншим суднам, що прямують за криголамом. Криголами суттєво посприяли освоєнню Північного морського шляху.
Найбільшим криголамним флотом володіють Росія, США, Канада, Фінляндія, Швеція.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Нариси історії науки і техніки 1870—1917 — Водний транспорт. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 6 грудня 2008.
- ↑ В течение трех лет в строй введут три арктических ледокола. Атомная энергия 2.0 (рос.). 23 жовтня 2018. Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Криголам |