Коч, а також ко́ча, ка́ча, кочмара (рос. коч, коча, кача, кочмара, кочьмара) — російське морехідне вітрильне (або вітрильно-гребне) поморів і сибірських промисловців XI—XIX століть[1]. Будовалося з дерева, мало одну палубу і зазвичай одну щоглу, використовувалося для морського промислу.

Репліка великого традиційного поморського палубного коча XVIII століття (клуб «Полярний Одіссей», Петрозаводськ).
Коч XVII століття. Копія. Красноярський краєзнавчий музей.

Етимологія ред.

Походження назви неясне: припускається утворення від здогадного *кока (зменшувальна форма *кочка), що може походити від сер.-н.-нім. kogge, сер.-в.-нім. kосkе, давн.в-нім. kосkо, нід. kog, kogge («ког»)[2]. За іншою версією, слово коч пов'язане зі словом коца — «шуба крижана», тобто друга льодова обшивка судна[3].

Історія ред.

Був поширений на Російській Півночі та в Сибіру. Спочатку кочі будувалися поморами. Пізніше будівництво кочів почалося за Уралом. У XVII ст. Кочі почали будувати в Єнісейську.

Кочі спочатку будувалися без застосування металів,[4] за так званою зшивною технологією: шпангоути судна з'єднувалися із зовнішньою обшивкою ялівцевими гужівками (вицами) або прядив'яними мотузками (звідси архангельська назва таких суден — вичанки)[5]. Оснащувалися кочі щоглою, навісним стерном і веслами. Також відомі і двощоглові судна.

Корпус судна протистояв стисненню в льодах[3]. Існує думка, що корпус судна мав яйцеподібну форму для витиснення на поверхню льоду. Проте швидше за все йдеться про можливість витягнути коч на лід неушкодженим, чому сприяла його легкість і конструктивні особливості. Саме на це в 1734 році вказував 80-річний архангельський керманич Дмитро Откупщиков при характеристиці кочів: коли «льдами суда затирает, то лутчее спасение судам получают тем, что вышед на лед и тягами судно вызимают…»[6].

Довжина судна від 16 до 24 метрів, ширина від 5 до 8 метрів, команда від 10 до 15 осіб, осадка — 1-1,5 метра, швидкість при попутному вітрі — 6-7 вузлів, вантажність — від 15 до 24 тонн. Використовувалися великі і малі кочі. Великі судна вміщували 35 — 42 осіб. Малі кочі застосовувалися для плавань у гирлах річок.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Бадигин, 1956.
  2. Коча // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  3. а б Поморский коч идет на Камчатку | Телеграф | Вокруг Света [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. В. Шахеров Паруса над Байкалом // Байкал. № 2, март — апрель 1980, стр. 154—158 (рос.)
  5. Вица // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  6. Вершинин, 2001.

Література ред.

  • Вершинин Е. В. Дощаник и коч в Западной Сибири (XVII в.) // Проблемы истории России. — Екатеринбург : Волот, 2001. — Вип. 4: Евразийское пограничье. — С. 87—131. (рос.)
  • Шитарев В. На просторах арктических морей // Наука и жизнь. — М. : Правда, 1990. — № 1 (январь). — С. 152—154, илл. №2, 3. (рос.)
  • Блонский Л. В., Титкова Т. В. Флот России. — ООО «Дом Славянской книги», 2009. — ISBN 978-5-903036-81-3. (рос.)
  • К. Бадигин. Коч // По студёным морям. — М. : Гос. издательство географической литературы, 1956. — С. 346. (рос.)

Посилання ред.