Коцарев Олександр Вікторович
Олександр Вікторович Коцарев (11 березня 1955, смт Тьоткіно, Курська обл., РФ) — український художник, майстер пейзажного живопису. Член Національної спілки художників України (2008). Батько письменника Олега Коцарева.
| Коцарев Олександр Вікторович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
11 березня 1955 (69 років) Тьоткіно, Глушковський район, Курська область, РРФСР, СРСР | |||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Навчання | Харківське державне художнє училище (1980) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Працівник | Харківський художній музей | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Діти | Коцарев Олег Олександрович | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народився 11 березня 1955 року в селищі Тьоткіно Курської області.
Живе і працює у Харкові.
Закінчив Харківське художнє училище (1980; викладачі Ю. Киянський, П. Шигимага).
Працював художником-оформлювачем на заводі тракторних двигунів (від 1984).
З 1992 року обіймає посаду завідувача сектору реклами Харківського художнього музею.
Бере участь у діяльності творчого об’єднання «Слобожанське буриме»[1]. Активний учасник і співорганізатор культурно-мистецької акції «Шляхами Васильківського: погляд через століття» (з 2004)[2].
Учасник обласних, регіональних і всеукраїнських художніх виставок. Персональні виставки: Пархомівський історико-художній музей (Харківська обл.; 1992), Будинок вчених (Харків; 2005), Харківський художній музей (2019)[1].
Твори художника зберігаються у Харківському, Дрогобицькому (Львівська обл.), Лебединському (Сумська обл.) художніх музеях, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» (Київська обл.), в приватних колекціях у Німеччині, Франції, Англії, США, Ізраїлі, Польщі, Чехії та інших країнах.
Лауреат першої премії за ескіз емблеми видавництва «Смолоскип» (2003)[3].
Творчість ред.
Віктор Коцарев — один з яскравих представників сучасної харківської художньої школи. Улюблений жанр — пейзаж з архітектурним об’єктом. Працює в реалістичній манері, проте, як стверджує сам художник, у душі він — імпресіоніст, прагне передати настрій та враження від побаченого[1]. У своїх полотнах художник оспівує красу української природи та самобутність українського міста. Улюблені місця — вулички старого Харкова (серія робіт «Старий Харків»), Наталівка, Шарівка, Святогір’я, Кам’янець-Подільський, Крим.
Вибрані твори ред.
«Осінь у Наталівці» (1992), «Алупка. Вечір» (1993), «Весняний Святогірськ» (1995), «Гурзуф» (1999), «Вечір. Харків», «Шарівка. Будинок сторожової варти» (обидва — 2000), «Палац у Мерчику» (2002), «Вечір на Ворсклі», «Охтирка. Церква на цвинтарі» (обидва — 2004), «Весняне різнотрав’я» (2005), «Будинок біля дороги» (2010), «Вхід до храму» (2011).
Примітки ред.
- ↑ а б в У Художньому музеї презентують виставку «Олександр Коцарев. Ліричний пейзаж». Харківська обласна військова адміністрація. 4 березня 2019. Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Пискун, О. О. "Шляхами Васильківського: погляд через століття". Національний історико-культурний заповідник "Чигирин". Процитовано 22 лютого 2024.
- ↑ Александр Викторович Коцарев. Артхив (рос.) . Процитовано 25 лютого 2024.
Джерела ред.
- Олександр Коцарев. Живопис : [каталог / вступне слово Ольга Денисенко. — Харків, 2005].
- Денисенко О. Акція «Шляхами Васильківського: погляд через століття» та її значення в житті культурно-мистецької глибинки / Ольга Денисенко // Художник у провінції : мат. міжнар. наук. конф (24—25 верес. 2009 р., м. Суми). — Суми : Університетська книга, 2009. — С. 76—83.
Посилання ред.
Коцарев Олександр Вікторович / О. Й. Денисенко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-1132