Костел Святого Йосипа Обручника (Підлісний Мукарів)

кам'яний римо-католицький храм у стилі пізньої неоготики побудований в середині XIX століття в селі Підлісний Мукарів Хмельницької області,

Костел святого Йосипа Обручника (Підлісний Мукарів)кам'яний римо-католицький храм у стилі пізньої неоготики побудований в середині XIX століття в селі Підлісний Мукарів Хмельницької області, Україна. Костел названий на честь чоловіка діви МаріїЙосипа Обручника.[1]

Костел святого Йосипа Обручника
48°57′50″ пн. ш. 26°56′31″ сх. д. / 48.964083° пн. ш. 26.942167° сх. д. / 48.964083; 26.942167
Тип споруди костел
Розташування Україна УкраїнаХмельницька областьПідлісний Мукарів
Засновник Базилій Шах
Початок будівництва 1859
Кінець будівництва 1872
Стиль пізня неоготика
Належність римо-католицизм
Стан діє
Адреса

32435 Підлісний Мукарів,

вул. Музейна, 19
Костел Святого Йосипа Обручника (Підлісний Мукарів). Карта розташування: Україна
Костел Святого Йосипа Обручника (Підлісний Мукарів)
Костел Святого Йосипа Обручника (Підлісний Мукарів) (Україна)
Мапа
CMNS: Костел Святого Йосипа Обручника у Вікісховищі

Історія ред.

Перший дерев'яний костел був збудований коштом подільського підсудка Андрія Гурського[2] (Горського)[3] у 1613 році. Король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ 12 серпня 1613 року обдарував його привілеями та оснащенням. Але вже в кінці XVII століття храм зазнає руйнувань від турків.[2][3][4]

Новий костьол звели в 1760 році, який також був із деревини. Він проіснував майже 100 років, аж до початку зведення нового кам'яного храму.[2]

Зображення
 
Літо
 
Зима

У 1859 році за ініціативи священника Базилія Шаха на кошти прихожан було розпочато будівництво нового мурованого костела святого Йосипа Обручника з тесаного каміння, спорудження якого закінчилося лише через 13 років в 1872 році. Його було виконано у вишуканому стилі пізньої неоготики і освячено у 1886 році Луцько-Житомирським єпископом К. Любовідзьким. На початку XX століття у костела святого Йосипа Обручника було понад 400 прихожан. Після приходу радянської влади в Україну почалася боротьба проти церкви через атеїстичні погляди більшовиків, і храм було зачинено у 1933 році. Під час Другої світової війни, коли Німеччина окупувала землі України, костел відновив свою роботу. Вдруге костьол зачинила радянська влада у 1962 році і використовувала його як склад, а потім як сільський музей. Богослужіння в храмі поновилися тільки в 1989 році. Пізніше в 1991—1992 роках архітектурним відділом Дунаєвецького району був розроблений і втілений у життя план реконструкції храму та зведення поряд дзвіниці. Також у 1989—1992 роках костел поштукатурили, а львівські художники під керівництвом Романа Довганика розписали його. Орган, який знаходився протягом всього часу у костьолі, значно зіпсувався під плином часу, і в 1991 році за сприяння настоятеля костелу Юзефа Чопа і львівського органіста Віталія Півнова було проведено відновлення органа чехословацькою фірмою «Rieger-Kloss». Стефан Адамський зі своїми львівськими колегами виготовили вівтар, сповідниці та рами Хресної дороги. Ще було побудовано парафіяльний і катехитичний будинок. Вдруге освячений храм був єпископом Яном Ольшанським у 1992 році.[1][2][3][4][5]

Сьогодні костел святого Йосипа Обручника є діючим і у ньому на вихідні проводяться богослужіння. Обслуговування парафії здійснюється дієцезіальними священниками.[1][3]

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Костел Святого Йосипа, Підлісний Мукарів. Zruchno.Travel - національний туристичний портал (ua) . Процитовано 26 листопада 2020.
  2. а б в г Підлісний Мукарів с Костел св.Йосипа Обручника. www.pslava.info. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 26 листопада 2020.
  3. а б в г ПІДЛІСНИЙ МУКАРІВ. Костел св. Йосифа Обручника Пресвятої Діви Марії | Костелы и каплицы Украины. www.rkc.in.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
  4. а б Святого Йосипа Обручника ПДМ, Кам'янець-Подільський, Підлісний Мукарів. Dioc. Camenecensis (рос.). Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 26 листопада 2020.
  5. Підлісний Мукарів. Костьол св. Йосифа Обручника. www.organy.lviv.ua. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 26 листопада 2020.