Користувач:PavloGanzha/Чернетка
Передрук зроблено мовою оригіналу. З Львівського часопису Правда за 15-те квітня 1872-року. ред.
Оригінальний текст:
Зібрав и упорядкував Е. Сакун
==ПЕРЕДМОВА==
Спів про Саву Чалого знаходиться у всіх збірниках украінських дум и пісень, але у кожному збірнику він надрукований тільки уривками, так що часом оден вірш не лагодиться з другим, або оповідається тільки одна частина пригоди, про котру росказується у спiвi. Що бракує одному збірникові , те часом знайдеш у другому и навиворіть. Теж саме почуєш и від наших сегочасніх співаків: оден забув початок, другий з кінця, третій приплів щось з другоі пісні, перестановив вірші не до-ладу або уліпив Турчина заміст Ляха ит. и. Се діло кождому є відоме, хто записував пісні з народних уст, а особливе пісні епичнéго складу про такі пригоди, про котрі нарід або вже зовсіх забув, або має темний споминок.
_(1907).jpg)
Прирівнюючи усі збірники оден до другого, а також що лучилось міні самому записати у різних місцях Украіни, дійшов я до гадки, що з тих уривків, доповнюючи оден другим и перестановивши де треба вірші, можна виформувати щось ціле, в котрому нитка оповідання була б протягнена до кінця без жадноі перерви. Передивив я пильно усі наші збірники та , опріч того, маючи перед очима деякі писані збірнички, вступив до праці. З писаних збірничків попався міні, опріч других, оден, писаний ще не твердою хлопячою рукою без жадноі ортографиі, алеж в ему знайшлися такі місця у піснях про Чалого, яких не знайшов я в друкованих збірниках. На ему були збоку додатки, писані вже твердою рукою, котрими я також багато скористувався. Також знайшлося багато такого, що не знайдеш у друкованих збірниках, у збірнику, котрий мав ласку міні дати добродій А. Рудченко. Самому ж міні лучилося записати цікаві варианти у містечку Куцій (Новий Буг — в Херсонщині,) в с. Чумакарах (недалеко від Симфереполя), а найголовніще у різних місцях на Подоллі.
З того усего склався спів про Саву Чалого досить повний. Не позволив я собі нічого ані додати, з своєi голови, ані зміняти виразів, опріч того, про що споминаю у одмінах и додатках и по нижчеказаного : позволив я собі
1) виправити вірші ті, що через помилку співаків стеряли віршописовий лад найбільш через непомірні прибавки частичок „ой,“ та и т. и. и через зменьшаючі кінчики слів. Через такі невеличкі де-не-де зміни характер співу а ні трохи не змінився , а тільки скорочені не вміру довгі вірші, тай таких не багато ;
2) замінити слова, в котрих співак явне помилявся, такими, котрі лагодилися б зі змислом цілоі пісні, так напр. оден співав мені, що Гнатно ніби б то за те у карав Саву, що той ходив, „.Ляхів руйнувати." А другий — за те, що він (Сава б то) ходив „церкви руйнувати." Хто помилявся відгадати не важко ;
3) поперестановлювати вірші, згожаючи іх з ходою оповідання ;
4) розбити усе оповіданнє на 12 розділів, теж згожаючись з ходою оповідання. Отто й усе — більш собі самоправне що небудь змінити я не позволив.
А щоб шановний читальник зміг зважити одміни в тексті , задля того найголовніщі вариянти додані кінець співу. Згадаймо, що у Середніх віках твори народніх поезий не раз перероблювались, образуючись, як напр. „Reineke Fuchs,“ німецькі епичні заґи або оповідання Французьких труверів.
Згадаймо й те, що Омиричний епос, спочатку розірваний на особні рапсодіі, перейшов через перегляд и улагоду александрийських Аристархів перш, а ніж дістав тiєi форми, у якій тепера го бачимо. За нашого часу на те діло дивляться инак: народні твори видаються точнісінько так, як записуються від співаків та співачок що часом зовсім стратили той погляд, який ся мав за часу утвору самоі пісні. Це найбільш можна сказати про видання наших пісень, бо почалисьмо збірати наші думи та пісні вже пізно, коли нова цивилизация дуже багато стерла з народньоі традициі, а з старосвітськоі корпораціі народніх співаків доживали віку тільки деякі старезні діди , тай ті вже прозивали своіх попередників великими (див. Зап. о. Ю. Р. п. Куліша). З того усего мені здається, що нам не зашкодило б , бачучи наші народні поезиі розшарпані та роскидані без ладу, реставрувати на підставі критики историчньоі й естетичньоі. Наші пісні як и писання наших поетів друкуються коротенькими четверовіршовими куплетиками, у котрих тільки другий та четвертий вірші рифмують між собою — через те наші вірші за - надто короткі ; міні здається, що перший и другий так як третій и четвертий не можна лічити за два особні вірши, але за оден, розділений цезурою, а задля того міні й здалося що розсудливіще буде зєднавши два вірши в оден, друкувати двовір повими куплетами. Лишаючи нашим историчам краще вияснити оповідуємий в цім співі випадок, подаю на суд шановній публиці реставрований з найчистших народніх джерел спів про Саву Чалого, дове дений до повности скільки то було змоги, в тій надіі, що моя праця викличе уваги й пораду від мітців, кохаючихся у Славянській народній поезиі.“) Пісні про Саву Чалого не належать до так званих „Дум". Бандура тих кобзарів, що складали козацькиі думи , замовкла опісля Шведчини; останні думи, здається, були про Мазепу та Палія. ХVIII. вік опріч кількох пісень Гайдамацьких зоставив нам пісні про Чалого роскиданими вариянтами та немалий цикл теж уривками роскиданих ( більші лиричних) пісень про руіну Січі“— значноi ваги, як ноетичньоі, так и музичньоi. Отто й тільки, оскільки ми знаємо, що дав нам прошлий вiк — вік підупаду Южноруського народу. Не можна було цей збір пісень про Чалого назвати а ні думою , ані піснею, бо задля слова „ пісня" він занадто довгий. За для того я прибрав як найздібнійше слово „спів", котре від різняється, як міні здається, від слова „ пісня" стільки, скільки Французьке „chant" від слова „chanson.“
Е. Сакун
:Спів про Саву Чалого. ред.
1 .
Ой був в Січі старший козак на прізвище Чалий;
Вигодував сина Саву козакам на славу
Не схотів же та той Сава козакам служити ,
А схотів він у Ляшеньків слави залучити
Та поіхав до Варшави служби виправляти :
Став з Ляхами пресвятиі церкви руйнувати
Уклонився в Полщу Сава, а щоб паном жити —
Став козаків-Зопорозців по степах ловити.
Ой пан Сава не ів сала, а все паляниці ,
Ой не кохав Сава дівчат, а все молодиці;
Не козаків кохав Сава, а все катилики,
Згубив же він свою віру з Ляшками на віки.
Ой став же той та пан Сава Ляхів послухати
По гряницях запорозькі ґарди руйнувати.
Нахвалялись Запорозці Саву одвідати —
В єго жінки Настасиі у куми ставати
А пан Сава добре дбає на іх не вважає ,
Та до сучки до Улитки в куми закликає.
2 .
Збіралися Запорозці, у раду схожали,
Та про Саву промиж себе стиха рахували.“
Усі прийшли, усі прийшли, не має єдного :
Ой немає батька в раді — Чалого старого.
А наш батько, пан кошовий, гінця посилає :
„Ой чом тебе, старий Чалий, у раді не має ?“
„Ой чого-ж міні, панове, до ради ходити,
Що хочете мого сина на віки згубити?
Хоч він пристав до Ляшеньків, та все ж син мій милий.
Ой чого ж ти до нас, сину, став бардзо спісивий ?“
„Ой спісивий, не спісивий,” батьки кажуть, „Сава,"
Та не добра, зурівочна стала єго слава:
Що не тільки, що пан Сава та церкви руйнує,
Ай з бісами поєднався — бардзо знахорує.
Ой у твого сина Сави и військо й гармати —
Не май єго, старий Чалий, всею Січчю взяти.
Ой чи бачиш, старий Чалий, що твій Сава робе:
Де впіймає Запорозця, то в кайданах воде.
А наш батько, пан кошовий, по козаках туже —
Ой хто б піймав пана Саву, сам єму послуже.
Каже Чалий : „мого сина ніхто з вас не влове,
Хіба Гнатко з Кравчиною до себе підмове..
Ой ти Гнатку, ти Кравчино, ти всі шляхи знаєш,
Ой чом же ти мого сина до рук не впіймаєш те
Обiзве ся Гнатко Голий : „добре его знаю;
Ой я того пана Саву одразу впіймаю.“
А кошовий ему каже: „як Сави не вловиш,
То сам же ти та за єго голову положиш !"
А як стали та панове раду розсужати ,
Став Гнат Голий з Кравчиною в поход виступати.
3 .
Пішов Гнатко з Кравчиною Саву підмовляти,
Як не схоче вернутися, то й смерти предати.
А в дорозі стрів іх Литвин, тай став наставляти,
А як того пана Саву та до рук піймати :
„Ой візміть ви своі землі в чоботи під ноги”.
А щоб не знав та пан Сава вашоі дороги.
Не звертайте, козаченки, на шлях до удови,”
Щоб не дознавсь та пан Сава про вашу умову
Не займайте панів „Ляхів,“ каже Литвин стиха;
Набудетесь, козаченьки, великого лиха.
Не послухав козаченько Литвина старого —
Набулися Запорозці лиха великого,
Звернув Гнатко з Кравчиною на шлях до удови —
Довідались вражі Ляхи іхньоі умови".
4 .
Ой ще не світ, ой ще не світ и світ не світає
А вже Гнатно з Кравчиною коників сідлає.
Посідлавши кониченьки, сів горілку пити ,
Наіхали у двір Ляхи, що нігде й ступити.
Ой сів Гнатко з Кравчиною пива-меди пити ,
Стали Ляхи вражі сини у вікна палити.
„Здоров, Гнате, здоров, брате, чи сподiвавсь мене?
Скидай з себе сапян жовтий, надівай на мене.
Ой кинувся Лях до лука, а Гнатко до дрюка —
Ой потекла в Ляха з вуха крівавая юха.
Як вдарили два Ляшеньки навхрест шабельками,
Утік Гнатко з Кравчиною по-під рученьками.
Біжить Гнатко по-над Богом, хоч зімная роса —
Єдна нога у сапянці, а другая боса.
Біжить Гнатко по-над Богом — чорний ворон кряче ;
Оглянеся назад себе, Кравчинонька плаче :
„Постій, Гнате, постій, брате, порятуй ти мене :
Поздирали вражі Ляхи жупани из мене.“
Прибігає до матері; „сховай мене, нене,
Бо у місті у Брацлаві пригода на мене."
— „А бач, Гнате, а бач, синку, не поможе й мати:
Було б тобі Жидів кінчать, Ляхів не займати.“
Не слухав козаченько, на Кравчину гляне —
„Буде, Саво, з твого добра хлопцям на жупани !"
Не бoітця козаченко ні грома, ні тучі —
„Буде, Саво, з твого добра хлопцям на на онучі
Не слухає козаченько матері староі :
„Ой хто хоче Саву піймать той піде зо мною !
Хто не схоче, а хто й схоче на коника скоче...
Засядемо пана Саву темненькоі ночі !"
Пішов Гнатко з Кравчиною по-над Богом тихо,
Та нікому наказати : буде Саві лихо !
Пішов Гнатко туманами — хоч виколи очі —
Засідають пана Саву темненькоі ночі.
5 .
Ой був Сава в Немирові в Ляхів на обіді;
Не зна Сава, не відає о сві' й тяжкій біді.
„Чогось мені, пани брати, мед-вино не пєся,
Печаль-туга коло серця як гадина вєся.
Печаль-туга коло серця вєся, не ввіймеся —
Десь на мене молодого бідонька кладеся.
Ой щось міні, пани брати гуляннє не легке !...
Заворожи, стара пані, чи Гнатко далеко ?“
— „Та пий, Саво, та пий, Саво, з панами -ляхами:
„Гаразд, гаразд, моя пані, що ті гайдамаки*
Десь далеко в своіх землях... то й будем гуляти.“
Ой пє Сава та гуляє, ляхом вирубає,
А до єго молодого гінець приіжджає.
„Здоров, Хомну, здоров, джуро, чи все гаразд дома
— „Протоптана, пане, стежна до вашого двору.
За все гаразд, за все гаразд, єдно тілько страшно:
Виглядають гайдамаки из-за гори часто.“
„Нехай вони виглядають ! Я ж іх не боюся :
Хіба нема в мене війська ? ! Я не забарюся.“
Ой гукає та пан Сава, сидючи за столом :
„Не бійтеся стрічатися из тим Гнатом Голим !"
Ой гукaє та пан Сава до темного гаю :
„Наіжджайте, гайдамаки, — сам вас закликаю!
Сідлай, хлопче, коня мого, а собі другого. —
Поідемо оглядати ми дому нового.
Сідлай, хлопче, коня мого — годі вже гуляти —
Поідемо до домоньку, хоч нас небогато.“
— „Стоіть, Саво, у наряді твій кін у станочку,
Не ість вівса, не пє води, схилив головочку."
6 .
Ой поіхав та пан Сава битими шляхами ,
За ним Гнатко з Кравчиною степом-манівцями.
Стоіть явір над водою, верхом исхилився;
Іде Сава з Немирова, тяжко зажурився.
„Щось над нами, пани брати, чорний ворон бєся,
Пiдо мною ворон коник и спотикаєся.
Ой минаймо, пани брати, ми гору крутую :
Щось віщує чорний ворон пригоду тяжкую.
Ой минаймо пани брати, долину глибоку;
Наганяє вітер хмари з московського боку!"
Ой приіхав та пан Сава та до свого двору.
Питався челядоньки : „чи все гаразд в дому ?“ ,
— „Гаразд, гаразд, пане Саво, а краще з тобою ,
Як ми тебе побачимо на воронім коню.
а все гаразд, та все гаразд и все хорошенько ,
Та підходять під самий двір козаки частенько.
Та все гаразд, та все гаразд и добра година:
Ваша пані Настасія породила сина.
Та все гаразд, пане Саво, та щось на нас буде :
Щось у наших нових хатах сивий голуб гуде !"
— „Нехай гуде, нехай гуде, не того боюся:
Як згадаю про нову Січ, то ввесь издрігнуся.“
Ввійшов Сава до світлиці, не скрипнув двeримa.
Пильно-сумно поглядає на жінку й на сина.
Ой сів Сава кінець столу, розкинув ворожки :
Таки буде, вражий Гнатко чорноі дорожки !“
Ой сів Сава, зажурився, схилився до столу :
„Ой ти, доле моя, доле, щербатая доле!"
7 .
Сидить Сава кінець столу, думає-гадає ; ,
Молодая Настасія дитину купає.
Ой пан Сава из-за столу хлопця прикликає —
Молодая Настасія важенько здихає.
„Піди, хлопче, до пивниці та вточи горілки
Най ся напю за здоровє хорошоі жінки.
Піди, хлопче, до пивниці, уточи мі вина,
Нехай же ми та випємо за здоровє сина.
Піди, хлопче, до пивниці та уточи меду:
Ой щось міні трудно-нудно, голови не зведу !"
Не встиг хлопець, не встиг малий з стіни ключів зняти, —
Став Гнат Голий з Кравчиною ворота ламати.
Ой сів Сава кінець столу, дрібні листи пише,
Молодая Настасія дитину колише:
„Люлі-люлі, люлі-люлі, вродливий синочку,
Нехай ляжу та спочину, зложу головочку.“
Пішов хопець, пішов малий замків відмикати ,
Став Гнат Голий з Кравчиною у двір уіжджати.
Ой відчине та пан Сава віконце від ринку —
А вже ж тиі гайдамаки блукають по сінку.
Не встиг хлопець відімкнути глибоку пивницю,
Обступили козаченьки довкола світлицю
Сидить Сава кінець стола,листоньки читає ,
Молодая Настасія плаче та ридає.
„0й як скінчу дрібних листів, то й спатоньки ляжу."
А щось ему під віконце: „добривечір,“ каже
Не встиг хлопець, не встиг малий замкнути пивниці,
Ускочили козаченьки у саму світлицю
А ще ж тая челядонька на поріг ступає ,
А вже Гнатко пану Саві чолом оддаває.
8 .
„Чолом, чолом, пане Саво, як ся собі маєш ?
Сидиш собі в світличонці, вино попиваєш !
Помагай-бі, пане Саво, гаразд нам ся маєш !
Издалека гостей, маєш, а чим привітаєш ?“—
„Приймав би вас пивом-медом — не схочете пити, —
Певне мене козаченьки маєте згубити
Хіба оттим тебе Гнате буду привітати :
Породила жона сина — буду в куми брати."
„Не та тепер, вражий сину година настала ,
А щоб пани Запорозців та у куми брали.
Коби б хотів, пане Саво, нас у куми брати
Не ходив би під Бердичів церкви рабувати.
Не з тим прийшли ми до тебе, а щоб кумовати,
А прийшли ми тобі, Саво, голову відтяти.“
— „Ой, панове Запорозці, яка ж то вам слава ,
Що у битий перед вами лежатиме Сава ?
Якби ви мене, панове, на волю пустили
Славу собі найкращую ви б тим залучили.
Якби ви мене на волю ми ж себе прийняли ,
Славу собі найбільшую ви б тим дарували."
„Ой хто бував, пане Саво, в Січі отаманом ,
Не годитця тому бути на Вкраіні паном !"
Було б тобі, пане Саво, в Січі пробувати,
Не ходити на гряницю ґарди руйнувати.
Не частуй нас пивом-медом ище горілкою —
Прощавайся, вражий сину, з своєю жінкою.
Ой умів ти від Ляшеньків подарунки брати ,
З умій тепер Запорозцям відповід давати.
Ой веди нас, пане Саво до новой комори,
Та віддавай, вражий сину, козацькі убори.
А де ж твоі, пане Саво сукні, едомашки ,
Що ти нажив, вражий сину, з козацькоі ласки ?
А де ж твоі, пане Саво, коштовні отласи,
Що іх набрав по Вкраіні жінці на пояси
А де ж твоі, пане Саво, битиі таляри,
Що іх набрав по Вкраіні, водячи затяги
А де ж твоя, пане Саво, ясненькая зброя ?
Ось-де висить на кілочку, але вже не твоя !
Годі тобі, пане Саво, годі воювати...
Не йти було б из Ляхами, нас не дратувати."
Ой як зскоче та пан Сава из-за свого столу...
Ухопили пана Саву за правую полу,
Ой кинувсн та пан Сава до ясноі зброі...
„Почекай-но, пане Саво, то не в чистім полі !
Ой кинувся та пан Сава до гострого меча. —
Ухопили пана Саву з-під лівого плеча.
Ой вдарився та пан Сава об полу рукою:
„Прийшлось мені погибати з сином и з жоною.
Ой вдарився та пан Сава об поли руками,
Оглянеся позад себе — тече кpoв річками.
Ой кинувся та пан Сава з світлиці до двору ;
Ой підняли пана Саву на три списи вгору.
Не досягнув та пан Сава де своі булави :
Положили пана Саву на дубовій лаві.
„От-се тобі, пане Саво, за твоі ужитки ,
Щоб не кликав нас у куми до сучки Улитки !"
Зашуміла шабелечка, як в лісі прутинка;
Зосталася тай по Саві молодая жінка.
9 .
А Савиха молодая в вікно утікала,
До свові челядоньки нишком промовляла:
„Рятуй, рятуй, челядоньку, малую дитину —
Будеш жити-панувати, коли не загину.
Заховалася Савиха за гору крутую;
Утікала — проклинала годину лихую.
А вірная челядонька дитину сховала,
Своій пані Настасіі звістку подавала.
10 .
А ще не світ, а ще не світ и світ не світає ,
А вже Гнатко з Кравчиною коники сідлав.
Вони дуван дуванили, в поход виступали,
За жупани пану Саві бардзо дякували.
Вернувсь Гнатко з Кравчиною до Січі додому,
А що були — росказали батькові старому.
Ой заплакав старий Чалий по своєму сину:
„Краще було б не родити такую дитину."
Не вдалось міні завчасу в Польщі побувати ,
Та самого пана Саву в-вічі повидати.
Якби зміг я мому сину три слові сказати ,
Не змогли б ви пана Саву всею Січчю взяти !"
11 .
Спускався козаченько з зелено і кручі,
Жалібненько в кобзу грає, до Савихи идучи:
„иди, иди, наша пані, не бійсь, не журися:
Лежить твій пан не прибраний — - иди подивися.
Йди, иди, наша пані, з журби не вбивайся —
Плаче син твій у колисці: додому вертайся."
Верталася Настасія до своєі хати,
„Діждетеся, гайдамаки, від сина одплати !"
Пригортає Настасія до серденька сина —
„Не забуде Запорозців Савина дитина!"
12 .
Наробили гайдамаки на всю Полщу слави ,
Бо вже того пана Саву здіймають из лави.
Ой бачили многі люде вкраінську совочку,
Що принесла пану Саві смертельну сорочку.
Годуй тепер, Настасіє, малую дитину,
Бо вже твого пана Саву кладуть в домовину.
Зжалься, Зжалься, милий Боже, на бідну удову,
Бо вже того пана Саву понесли до гробу.
Налетіли из-за Богу вкраінські ворони;
Вже ж по тому пану Саві дзвонять в усі дзвони.