Користувач:Melka005/Чернетка
| Melka005/Чернетка | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Корьо-киданські війни | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Корьо,Корея | Ляо,Кидані | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Со Хий, Кан Чхо, Ян Гю, Імператор Аенджон, Ган Гам Чан | Імператор Шен-цзун, Сяо Сюньнін, Сяо Баія | ||||||
| Військові сили | |||||||
| Друга війна: приблизно 300 000;
Третя війна: приблизно 208 000 |
Перша война: приблизно 60 000
Друга війна: приблизно 400 000; Третя війна: приблизно 100 000 | ||||||
Корьо-киданські війни(кор. 거란의 침입[1]) - ряд військових конфліктів між державою Корьо та киданями з кінця Х до початку ХІ століття. Головні військові зіткнення пройшли у 993, 1010, 1019 роках.
Передумови ред.
Після приходу монгольського плем’я киданів[2] на території сучасної Монголії та під час ослаблення китайскої династії Тан, кидані починають активну експансію китайскьких територій і в 916 році киданський правитель Елюй Амбагай засновує нову імперію під назвою Ляо[3], а вже в 936 році має під своєю владою 16 китайських провінцій та завойоване Пархе. У цей же час Корьо знаходиться у стані внутрішньої кризи, кидані ж нарощуючи власну могутність починають зазіхати на її території і в 993 році починається перша навала киданських кочових племен.
Перша корьо-киданська війна ред.
У 10-ий місяць 993 р. на Корейський півострів вторгнулася 800-тисячна армія Сяо Сюнміна[4]. Спочатку киданські війська доволі швидко і легко форсували річку Амноккан та просунулося вглиб півосторова. Перше значне зіткнення двох сил пройшло біля фортеці Понсан, яка знаходилась біля одного з притоків ріки Чхон-чхонган. У цій битві перемогу одержала киданська армія, яка згодом запропонувала корейському володарю Седжону (982-997) здатися та «повернути» державі Ляо територі на північ від ріки Тедонган, які раніше належали Пархе (а ще раніше Когурьо). Імператор та деякі чиновники вже хотіли погодитися, але корейський полководець Со Хі[5], наполягав на продовженні воєнних дій.
Воєнні дії продовжились, полководець Сяо Сюнмін та його армія пройшли далі на південь до фортеці Ан’юнджин, але цього разу битва для киданів була не така успішна, як перша, але незважаючи на це киданський полководець знов закликав корейців до виконання вищезазначених вимог. Тоді у ворожий табір на переговори був відправлений корейський полководець Со Хі. Переговори продовжувались сім днів. Довга супречка йшла щодо історичної спадщини обох країн та відповідно розподілення територій, але на підставі багатьох документів, завдяки дипломатичним здібностям Со Хі та, можливо, багатотисячним корейським війскам біля ріки Чхон-чхноган і поразкам киданів у останніх війнах, кидані погодились з Со Хі і уклали мир з Корьо. За цим договором границя між двома державами встановлювалася по річці Амноккан, а зі згоди сунського Китаю, Корьо тимчасово визнавала сюзернітет Ляо. Більш того, щоб заручитися нейтралітетом Корьо в разі можливих зіткнень киданів з сунським Китаєм, Со Хі було вручено безліч подарунків, в тому числі 500 відрізів шовку.[6] Після підписання мирного договору між двома сторонами почались п'ятнадцять років мирного існування. Але правителі Корьо розуміли, що так буде не завжди, тому активно будували різні уріплення та фортеці на півнично-західних кордонах своєї держави. У період з 994 до 1008 року корейці збудували близкьо 21 фортеці.
Друга корьо-киданська війна ред.
У 1009 році пройшов «державний переворот». До головокомандуючого корейською армією на північному западі Кан Чжо дійшла чутка, що дійсний імператор Мокчон (998-1009) помер. Тоді Кан Чжо терміново відправився у столицю Кегьон, але вже на половині дорозі він дізнається, що інформація про смерть імператора була неправдивою, але його це не зупиняє. Він доходить до столиці, вимагає аби Мокчон зрікся влади на користь онука Ван Гона[7] – Суна. У дійсного володаря не залишається вибору, бо за плечами Кан Джо п’ятитисячне військо і наступним імператором стає Сун, восьмий король Корьо Хьонджон(1009-1031).
Факт кривавого престолонаслідування став відомий і в сусідньому Китаї, і в киданьській державі Ляо. Для киданьского «імператора» Шен-цзуна (983-1031) це стало гарним приводом продемонструвати усім оточуючим державам своє становище як «імператора Піднебесної», а також змусити Корьо припинити традиційні відносини з Китаєм династії Сун і визнати за «серединн держава» кіданьську Ляо.
В 11-ий місяць 1010 року киданські війська з’явились на кордонах держави Корьо [4] . 400-тисячне військо без проблем переправилося через замерзлу річку Амноккан і згодом почало облогу першого опроного пункту Хинхвачжін. Після тижня облоги командуванням було вирішено йти далі вглиб півострова. Але з наступною фортецею Тхонджо, а також у Західній столиці Согьон (сучасний Пхеньян)
, якою керував і в якій закинув вже відомий полководець Кан Чжо, виникла така ж сама ситуація. Киданьський голова Шен-цзун вирішив обійти ці укріплення та завоювати столицю Когьон. Багато хто з наближення імператора прпонував здатися Шен-цзуну, але один з полководців - Кан Гамчхан, який очолював оборону Когьону, пропонував продовжити супротив. І ця тактика виявилася вірною. Хоча киданському війську вдалося увійти у столицю, але провести там більше ніж десять днів, вони не змогли. Продовольства у киданських військ майже не залишилось, а в тилу перебували ще нескорені корейські фортеці. Окрім цього втой рік на корейському півострові видалась справді люта зима, тому киданські війська були вимушені повернутися.[6]
До кінця 1-го місяця 1011 р киданські війська, що втратили в боях близько 2000 чоловік, досягли прикордонної річки Амноккан. Другий військовий похід киданів в Корьо завершився фактичною поразкою нападаючих.
Третя корьо-киданська війна ред.
Незважаючи на те, що в 1010-1011 рр. киданям не вдалося завоювати території свого сусіда, Шен-цзун не залишив надій приєднати до території Ляо північно-західну частину Корьо і змусити визнати сюзеренітет Ляо. Регулярні порушення кордонів Корьо киданьскими військами і постійні спроби відвоювати частину північно-західних територій Корьо змусили корейського імператора приймати відповідні захдоди. [8]
У 10-й місяць 1018 р полководець Кан Гамчхан, який раніше вже здобув низку блискучих перемог, був призначений головнокомандувачем військами північного заходу. Піклувалася Корьо і про підтримку відповідної чисельності військ. Тому, коли в 12-й місяць 1018 г. 100-тисячна армія киданів, очолювана Сяо Пайя, знову вторглася на територію Корьо, під командуванням Кан Гамчхана перебувало понад 208 тис.військових[9]. Третя киданська агресія щодо територій Корьо значно поступалася за масштабами першим двом, однак тактика, обрана Сяо Пайя, була такою ж, що і в попередні рази. Перше зіткнення між двома сторонами пройшло біля фортеці Хинхвачжін, що не стало переможним для киданів. Однак Сяо Пайя вирішив залишити нескорену фортецю в тилу і попрямувати відразу до столиці - місту Кегьону, обходячи стороною всі корейські укріплені пункти.
У результаті вже на початку 1019 року кидані підійшли до стін столиці. Однак, побачивши грунтовно укріплені стіни міста і значну кількість військових, вони не наважилися його атакувати. До всього іншого, у киданів знову виникли проблеми з продовольством. Багато в чому це відбулося завдяки особливій тактиці корейців, які не залишали ніяких продовольчих запасів у місцях за якими слідував ворог.
Таким чином, Сяо Пайя довелося прийняти рішення про відступ. Відхід військ був стрімким. Киданів переслідували багаточисельні корейські війська. Недалеко від корейсько-ляоського кордону, біля фортеці Кучжу, відбулася вирішальна битва. В результаті зі 100 тисяч ляосців, що нападали на Корьо перетнути річку Амноккан, тобто повернутися додому живими, вдалося лише кільком тисячам. Це була тріумфальна перемога Корьо. Государ Хьончжон особисто вийшов зустріти корейську армію на чолі з Кан Гамчханом. Але з іншого боку, згодом, в 1022 році Корьо отримало інвеституру від Ляо, тим самим, визнавши Ляо в якості держави-сюзерена.
Примітки ред.
- ↑ Корейсько-руський словник:ttps://ru.glosbe.com
- ↑ Крадин Н. Н., Ивлиев А. Л. История киданьской империи Ляо (907-1125). — М.: Наука — Восточная литература, 2014. — 351 с. — 550 экз.
- ↑ Е Лун Ли. История государства киданей / Вяткин Р.В.; пер. с кит. Вяткин Р.В.. — 2-е изд. — М.: Наука — Восточная литература, 1979. — 696 с. — (Памятники письменности востока XXXV). — 550 экз.
- ↑ а б Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу – К., Либідь, 2002. – 736 с - 106-109с.
- ↑ а б Курбанов С. О. К93 История Кореи: с древности до начала XXI в. — СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2009. — 680 с. - 334с
- ↑ Лев Концевич. Хронологія країн Східної і Центральної Азії. — Москва : Східна література РАН, 2010. — 806 с.
- ↑ C. О. Курбанов «Курс лекций по истории Кореи с древности до конца XX века». СПб., 2002
- ↑ Тихонов В. М., Кан Мангиль, История Кореи: С древнейших времен до 1904 г. М.: Наталис, 2011. - 585с.- 312с.
Джерела ред.
- Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу, 2002
- Курбанов С.О. История Кореи: с древности до начала XXI в., 2009
- Восток в средние века / Гл. редкол. : И90 Р.Б. Рыбаков (пред.) и др., 2002
- Тихонов В. М., Кан Мангиль, История Кореи: В 2 т. Т. 1: С древнейших времен до 1904 г. М.: Наталис, 2011
- Хан В.С. "История Кореи", 2013
- Ли Г.Б. История Кореи новая трактовка, 2000
- Лак М.Н. История Кореи (с древнейших времен до
наших дней), 1974.
- Korean History in Maps: From Prehistory to the Twenty-First Century, 2014
- A History of Korea (Macmillan Essential Histories), 2016
- Е Лун-ли История государства киданей, 1979