Lybana1970
на конкурс " Пишемо про благодійність"
Благодійник – меценат Чи не доводилося вам помічати, що про близьку людину розповідати непросто? Завжди на пам'ять приходять якісь деталі чи епізоди, що з різних сторін характеризують її, але загальний образ через ці деталі проглядається не зовсім чітко, як портрет у імпресіоністів, - у світлотінях, неприродних, здавалось би, кольорах проступають очі, обличчя, постать і навіть характер людини.
Звичайно, словами портрет змалювати важко. Та й завдання такого я перед собою не ставлю. А ще й тому, що всієї газетної площі не вистачило б аби достовірно передати образ доброї, щирої людини, винятково чуйної до людських бід, з умінням розгледіти і підтримати навіть маленький промінчик світла і надії – відомого українського вченого Миколи Васильовича Макаренка. Його друзі, колеги, земляки, ровесники, напевно, скористаються можливістю поділитися з іншими людьми тим, що пов’язане з Миколою Васильовичем і найбільше їм запам’яталося. Скористаюся цим і я, бо знаю про нього немало, знайомий давно, прагнув регулярно зустрічатися упродовж років п’ятнадцяти. Що можна сказати? Це людина знакова, особлива. Сказав би, велика, але знаю, яка б могла бути на це його реакція. Він не любить славослів’я, людина скромна, яка, проте, знає собі ціну. Та й дивного в тому нічого немає, бо за його спиною десятки років титанічної наукової праці. Микола Васильович з тих людей, яким вірять. Така якість завжди була рідкістю, а в нинішній час стала взагалі унікальним явищем. Вірять і люблять. Ці почуття струменіють з вуст односельчан, його колег, друзів, образи котрих також ніби доповнюють портрет того, чий досвід, знання збагачують уже багато літ українську науку. Головною рисою характеру Миколи Васильовича є правда. Правда ніколи не була модою, але попит на неї завжди підвищений. Задовольнявся він рідко. А щоб слідувати шляхом правди, потрібна відвага, мужність. Запізнавши сповна наслідки такого слідування, Микола Васильович не зрадив ні себе, ні своїх колег – побратимів – у широкому розумінні – весь український народ. І за це треба йому вклонитися. А ще виняткова надзвичайна людяність. За словами одного з його учнів і колег, з якими неможливо не погодитися, якщо взяти збірник казок, то звичайні літери в ньому – це пересічні люди. А велика, заголовна, червона літера – це Людяність М.В.Макаренка. Народився він у 1937 році в с. Охіньки у сім’ї колгоспників. Його дитинство минуло на берегах маленької річки Утка, притоці Удаю, на кутку села, який здавна має назву Завода, тобто «за водою». Його батьки, Василь Іванович і Олександра Пилипівна, рідна земля, село, його чудові люди дали Миколі путівку в життя. У нього назавжди залишилася пам'ять про нелегку селянську роботу, яку доводилося виконувати з дитинства. У сім’ї Макаренків сина привчали не лише до фізичної праці, відповідальності, а й велике значення надавали навчанню. Тож після закінчення школи Микола Васильович певний час працював завідувачем Охіньківської сільської бібліотеки, потім служив у лавах Збройних Сил СРСР. Та нестримна жага до знань привела його до Черкаського державного педагогічного інституту. Затим стає науковцем. Доктор біологічних наук, професор, академік Аерокосмічної академії, лауреат Премії ім. Богомольця, заслужений діяч науки і техніки України. Ним опубліковано 370 наукових праць, має десять винаходів, які знайшли широке застосування не лише в нас, а й за кордоном. Під його керівництвом захищено 6 докторських та 24 кандидатських дисертацій. Він був одним з керівників по підготовці до польоту в космос першого космонавта незалежної України Л.Каденюка.
Нагороджений орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня(2004), медалями « В пам'ять 1500 - річчя Києва»(1983), імені академіка С.П. Корольова (1988), «Винахідник СРСР» (1990),
« 15 років Збройним Силам України» ( 2006 ) та ін.
Незважаючи на численні вигідні пропозиції працювати за кордоном, М.В.Макаренко 47 років невтомно працював в Інституті фізіології
ім. О.Богомольця. У побуті він надзвичайно скромна, чуйна людина. Його життєве кредо – допомагати людям. Микола Васильович не є новим українцем, його матеріальні здобутки досягаються титанічною науковою працею.
Він досить часто приїздить у рідне село, де й досі стоїть оселя його дитинства та юності. Найсвятіше місце для нього – сільське кладовище. Могили батьків завжди чисті, доглянуті його руками. На батьківському обійсті багато працює фізично, сам впорядковує чималий город, який відзначається неабиякою чистотою. Незважаючи на літній вік, зберіг стрункість фігури. Його травневій засмазі, отриманій на сільському городі, можна тільки позаздрити. У минулому мав неабиякі досягнення з різних видів спорту, нагороджений численними спортивними нагородами. Майстер спорту з класичної боротьби. Не палить. Його перебування в нашому селі – це не що інше, як пропаганда здорового способу життя.
Микола Васильович – частий гість школи. Значну частину книг зі своєї домашньої бібліотеки він подарував учням. Для них же заснував благодійно – заохочувальний фонд з метою виявлення серед школярів талановитої молоді та допомоги їй. Мета Фонду – утвердження гуманізму та милосердя в суспільстві, сприяння розвитку освіти і науки, виявлення серед школярів талановитої творчої молоді та допомога їй. Для цього залучені особисті кошти засновника. Вони знаходяться на депозитному рахунку у відділені «Полікомбанку» в м. Прилуки.
Після закінчення кожного навчального року на загальношкільних зборах вчителі, члени батьківського та учнівського колективів, представники органів місцевого самоврядування визначають суму грошової допомоги для творчої шкільної молоді та претендентів для матеріального заохочення. Як правило, серед стипендіатів благодійного Фонду відмінники навчання, переможці і призери предметних олімпіад, лауреати районних і обласних конкурсів.
Діяльність благодійного Фонду є справжнім стимулом для охіньківських школярів заробити гроші. Сума матеріальної винагороди для учнів зростає щороку по висхідній: 2004 рік – 900 гривень, 2005 рік – 1710 гривень, 2006 рік – 2300 гривень, 2007 рік – 3625 гривень, 2008 рік – 3700 гривень, 2009 рік – 3725 гривень, 2010 рік – 6000 гривень, 2011 рік – 6000 гривень. Школа має безперечні успіхи з фізичної культури та спорту. Тому серед нагороджених п’ять останніх років - переможці та призери районної спартакіади серед школярів, районних змагань з техніки пішохідного туризму. Тепер в навчальній діяльності учні вбачають повсякденну добросовісну працю, яка оплачується. Але підхід до всього цього справедливий, диференційований. До прикладу Проценко Юлі, переможниці ряду районних олімпіад, лауреату кількох обласних конкурсів дісталось понад 1000 гривень, її брату Михайлу, переможцю районної та призеру обласної олімпіади з фізики, трохи менше тисячі, ще один переможець олімпіад Владислав Федорець заробив близько 500, дехто лише 35 гривень. Благодійник поклав на рахунок охіньківських школярів достатню суму, тож щороку вони ділять між собою відсотки. Чим не стимул?
Діяльність Охіньківського шкільного благодійно-заохочувального фонду є унікальним явищем на освітянських теренах не тільки Прилуччини, а й Чернігівщини. Випускники школи, навчаючись у вищих навчальних закладах, з гордістю розповідають про нього, чим не можуть похвалитися їхні ровесники з різних куточків України.
Нині шкільний благодійний Фонд святкує свій перший ювілей – 10 років з часу його створення. За цей час він вистояв, змужнів, працював в ім’я утвердження гуманізму та милосердя в суспільстві, з оптимізмом дивиться в майбутнє.
А засновник Фонду Макаренко М. В. 6 лютого відзначає свій 75-річний ювілей. Колектив Охіньківської загальноосвітньої школи щиро вітає ювіляра - людину щиру, порядну, працелюбну та доброзичливу, бажає міцного здоров’я, щасливої долі, сімейного затишку й добробуту, поваги та любові від людей на довгі, довгі роки.
Директор Охіньківської загальноосвітньої школи Марченко М.П.