Конрад фон Юнгінген
Конрад фон Юнгінген (нім. Konrad von Jungingen; близько 1355, ймовірно, Юнгінген[1] — 30 березня 1407, Марієнбург) — 25-й великий магістр Тевтонського ордену з 1393 по 1407. Наступним великим магістром став молодший брат Конрада Ульріх фон Юнгінген.
| Конрад фон Юнгінген | |
|---|---|
| нім. Konrad von Jungingen | |
 | |
| 25-й Великий магістр Тевтонського ордену (1393-1407) | |
| Початок правління: | 1393 |
| Кінець правління: | 30 березня 1407 |
|
| |
| Попередник: | Конрад фон Валленроде |
| Наступник: | Ульріх фон Юнгінген |
|
| |
| Дата народження: | 1355 |
| Місце народження: | ймовірно, Юнгінген |
| Країна: |
 |
| Дата смерті: | 30 березня 1407 |
| Місце смерті: | Замок Марієнбург |
Біографія ред.
Конрад фон Юнгінген народився близько 1355 року, ймовірно, в Юнгінгені, Вюртемберг.
У січні 1394 року почався новий похід на Велике князівство Литовське, в якому брало участь чимало французьких і німецьких лицарів, у тому числі загін стрільців з Бургундії. Наступаючим військам вдалося розбити Вітовта і розпочати облогу Вільна. На восьмий день облоги під Вільну прибув магістр Лівонії Веннемар фон Брюггеней. Після закінчення припасів хрестоносці були змушені відступити[2].
Під керівництвом Конрада Тевтонський орден в 1398 році на острові Готланд переміг піратів, що там зимували. Він наказав зруйнувати укріплення «лікеделерів» в Ландескроні, фортецю в Сліті та, імовірно, так званий «Палац Лойста». Відтоді Балтійське море було майже звільнене від піратів, а решта (серед них Клаус Стертебекер) були змушені втекти в Північне море.
У 1393 році під керівництвом Конрада в Східній Пруссії було засновано поселення Сенсбург, де Орден ще в 1348 звів дерев'яну фортецю. 1397 року з ініціативи Конрада почалося будівництва замку Рагніт[3].
У 1398 між Тевтонським орденом і Великим князівством Литовським було укладено Салінський договір, за яким Самогітія переходила під владу хрестоносців і встановлювався міцний мир між сторонами[2].
Помер 30 березня 1407 в замку Марієнбург, де і був похований.
Смерть великого магістра була дуже незвичайною. Лікар прописав Конраду як лікування від жовчного каменя статеві зносини, однак цнотливий лицар відмовився виконувати розпорядження, що і звело його в могилу[4].
Примітки ред.
- ↑ Jähnig B . Konrad von Jungingen] / / Neue Deutsche Biographie. — Band 12. — Berlin: Duncker & Humblot, 1980. — S. 517 f.
- ↑ а б Урбан В. Тевтонський орден. — М.: АСТ, 2007. — С. 214—216. — ISBN 978-5-17-044178-5.
- ↑ Бахтін А. П. Орден і пруси [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.]. Перевірено: 26.07.2010.
- ↑ Turnbull S. The Book of the Medieval Knight. New York: Crown Publishers, 1985. — P. 87.
Література ред.
- Borchert F. Die Hochmeister des Deutschen Ordens in Preußen erschienen // Preußischen Allgemeinen Zeitung. — Am 12. — Januar 2002.
- Bumiller C., Wulfmeier M. Konrad und Ulrich von Jungingen // Beitäge zur Biografie der beiden Deutschordenshochmeister. — Neckar: Geiger-Verlag, Horb a, 1995.
- Jähnig B. Konrad von Jungingen] // Neue Deutsche Biographie. — Band 12. — Berlin: Duncker & Humblot, 1980. — S. 517 f.
- Lückerath C.A.K. v. Jungingen // Lexikon des Mittelalters. Stuttgart, Weimar: Metzler, 1980–1999. — Bd. 1-9. — ISBN 3-476-01742-7.