Колібрі вогнехвостий
| Колібрі вогнехвостий | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець вогнехвостого колібрі
 Самиця вогнехвостого колібрі
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Heliodoxa rubricauda (Boddaert, 1783)[2][3][4] | ||||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Trochilus rubricauda Trochilus ruficaudatus Clytolaema rubricauda | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Колі́брі вогнехвостий[5] (Heliodoxa rubricauda) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae)[6]. Ендемік Бразилії. Раніше цей вид відносили до монотипового роду Вогнехвостий колібрі (Clytolaema), однак у 2022 році за результатами молекулярно-філогенетичного дослідження він був переведений до роду Колібрі-діамант (Heliodoxa)[7].
Опис ред.
Довжина птаха становить 10,8—11,3 см, самці важать 7—9,2 г, самиці 5,9—7,1 г. Довжина крила становить 78 мм, довжина хвоста 44 мм. У самців лоб і тім'я райдужно-зелені, потилиця зелена, спина і надхвістя золотисто-бронзові. Підборіддя чорнувате, на горлі блискучий рубіново-червоний «комір», груди райдужно-смарагдово-зелені, живіт темно-сірий, поцяткований зеленими плямками. Центральні стернові пера золотисто-бронзові, решта стернових пер руді з бронзовими краями. Дзьоб чорний, завдовжки 19 мм, за очима невеликі білі плямки.
У самиць тім'я і спина трав'янисто-зелені, надхвістя і нижня частина світло світло-рудувато-коричневі. Хвіст такий же, як у самців. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць, однак пера на голові мають охристі краї. Трапляються також меланістичні морфи вогнехвостих колібрі.
Поширення і екологія ред.
Вогнехвості колібрі мешкають на південно-східному узбережжі Бразилії, від Баїї до Ріу-Гранді-ду-Сул. Вони живуть у вологих атлантичних лісах, в чагарникових заростях, на плантаціях, в парках і садах. Зустрічаються на висоті від 500 до 1500 м над рівнем моря, переважно на висоті від 750 до 1000 м над рівнем моря, ведуть переважно осілий спосіб життя, однак іноді здійснюють висотні міграції. Живляться нектаром квітучих рослин, зокрема Inga, Psittacanthus, Mendoncia coccinea, Stromanthe sanguinea тощо, а також дрібними комахами, яких ловлять в польоті. Самці агресивно захищають кормові території. Сезон розмноження триває з листопада по березень. Гніздо чашоподібне, робиться з м'якого рослинного матеріалу і лишайників, розміщується на горизонтальній гілці, на висоті від 3 до 10 м над землею. В кладці 2 білях яйця розміром 16,2×10 мм і вагою 0,74 г. Інкубаційний період триває 15—16 днів, пташенята покидають гніздо через 25 днів після вилуплення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Heliodoxa rubricauda: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 16 жовтня 2022
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1780). Le rubis émeraude. Histoire Naturelle des Oiseaux (фр.). Т. 11. Paris: De L'Imprimerie Royale. с. 43.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de; Martinet, François-Nicolas; Daubenton, Edme-Louis; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). Oiseau-mouche à gorge rouge, de Bresil. Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 3. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 276 Fig. 4.
- ↑ Boddaert, Pieter (1783). Table des planches enluminéez d'histoire naturelle de M. D'Aubenton : avec les denominations de M.M. de Buffon, Brisson, Edwards, Linnaeus et Latham, precedé d'une notice des principaux ouvrages zoologiques enluminés (фр.). Utrecht. с. 17, Number 276 Fig. 4.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 жовтня 2022.
- ↑ Gary Stiles, Van Remsen. Revise generic limits in the Helianthini; Propuesta (928) // South American Classification Committee. — 2021.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |