Колібрі-самоцвіт пурпуровогорлий
| Колібрі-самоцвіт пурпуровогорлий | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець пурпуровогорлого колібрі-самоцвіта
 Самиця пурпуровогорлого колібрі-самоцвіта
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Lampornis calolaemus (Salvin, 1865) | ||||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Oreopyra calolaema Lampornis calolaema Lampornis castaneoventris calolaemus | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Колі́брі-самоцві́т пурпуровогорлий[2] (Lampornis calolaemus) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae). Мешкає в Центральній Америці. Раніше вважався конспецифічним з сірохвостими і білогорлими колібрі-самоцвітами.
Опис ред.
Довжина птаха становить 10-11,5 см, самці важать 5,7-6,2 г, самиці 4,7-5,1 г. У самців номінативного підвиду лоб і тім'я смарагдово-зелені або синьо-зелені, блискучі. Решта верхньої частини тіла бронзово-зелена з металевим відблиском, надхвістя трав'янисто-зелене або блакитнувато-зелене. Обличчя темно-бронзово-зелене, за очима білі або блідо-охристі смуги. На горлі блискуча фіолетова пляма з металевим відблиском. Груди яскраво-зелені з металевим відблиском, боки і живіт більш тьмяні, з бронзово-зеленим або сірим відтінком. Нижні покривні пера хвоста темно-бронзово-зелені з блідо-сірими краями. Хвіст відносно довгий, дещо роздвоєний, тьмяно-синювато-чорний. Дзьоб середньої довжини, прямий, чорний.
У самиць верхня частина тіла яскраво-зелена з металевим відблиском, надхвістя має легкий синьо-зелений відтінок. Обличчя переважно чорнувате, за очима світлі смуги. Горло, груди і живіт охристі, нижні покривні пера хвоста блуваті або охристі. Центральні стернові пера і верхня половина решти стернових пер тьмяно-металево-зелені або бронзово-зелені, решта крайніх стернових пер чорна, кінчики у них блідо-сірі. Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць, однак у молодих самців тім'я, підборіддя, горло і груди темно-зелені, нижні покривні пера хвоста коричнювато-сірі з білуватими краями, а у молодих самиць пера на обличчі мають іржасті краї.
У самців підвиду L. c. pectoralis пляма на горлі більш фіолетова, шия і надхвістя у них більш темно-зелені, живіт і гузка також більш темні, металевимй відблиск на грудях менш виражений. У самців підвиду L. c. homogenes груди і живіт більш темно-сірі. У самиць цього підвиду верхня частина тіла більш синьо-зелена, їх центральні стернові пера більш темно-бронзово-зелені, а нижня частина тіла більш темна, з рудуватим відтінком.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[3]
- L. c. pectoralis (Salvin, 1891) — гори на крайньому південному заході Нікарагуа (схили вулканів Момбачо і Мадерас) і гори Кордильєра-де-Гуанакасте[en] на південному заході Коста-Рики;
- L. c. calolaemus (Salvin, 1865) — гори в Коста-Риці (Кордильєра-де-Таламанка), на заході і в центрі Панами;
- L. c. homogenes Wetmore, 1967 — тихокеанські схили на крайньому півдні Коста-Рики і на заході Панами (від Чирикі до Кокле).
Поширення і екологія ред.
Пурпуровогорлі колібрі-самоцвіти мешкають в Нікарагуа, Коста-Риці і Панамі. Вони живуть в гірських вічнозелених лісах та у вологих гірських і хмарних тропічних лісах, віддають перевагу стрімким схилам. В центральні Коста-Риці зустрічаються на висоті від 2100 до 2500 м над рівнем моря, на півночі Коста-Рики на висоті до 800 м над рівнем моря. Під час негніздового періоду деякі популяції мігрують в долини на висоту 300 м над рівнем моря.
Пурпуровогорлі колібрі-самоцвіти живляться нектаром різноманітних квітучих рослин, зокрема Satyria і Cavendishia з родини вересових, Columnea, Besleria formosa, Drymonia conchocalyx і Campanaea humboldtii з родини геснерієвих, Psychotria elata і Palicourea lasiorrhachis з родини маренових і Quararibea з родними бомбаксових. вони є основними запилювачами рослин Psychotria elata і Palicourea lasiorrachis. Крім того, птахи живляться дрібними комахами: самці ловлять їх в польоті, а самиці збивають їх з рослинності помахами крил, після чого ловлять.
Самиці мають більш довгі і тонкі дзьоби, ніж самці, що впливає на вибів квітів, нектаром яких вони живляться. Хоча і самці, і самиці віддають перевагу квітам з віночками довжиною 14-21 мм і шириною 3,5-8 мм, самиці також часто живляться нектаром квітів з більш довгими (до 40 мм, як у Guzmania nicaraguensis) і більш вузькими (ширина яких у 20 разів більша за довжину, як у Dicliptera trifurca і Burmeistera tenuiflora) віночками[4][5].
Пурпуровогорлі колібрі-самоцвіти гніздяться з жовтня по квітень, під час сезону дощів. Гніздо чашоподібне, відкрите, товстостінне, робиться з рослинних волокон, покривається зовні мохом і лишайниками. Воно розміщується в підліску, серед бамбуку або на невисокому дереві, на висоті 2 м над землею. В кладці 2 білих яйця. інкубаційний період триває 17-18 днів, пташенята покидають гніздо через 22-23 дні після вилуплення.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Lampornis calolaemus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 04 листопада 2022
- ↑ Lampornis calolaemus у базі Avibase.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 04 листопада 2022.
- ↑ Fenster, Charles B. (1991). Selection on Floral Morphology by Hummingbirds. Biotropica. 23 (1): 98—101. doi:10.2307/2388696. JSTOR 2388696.
- ↑ Temeles, E.J.; Linhart, Y.B.; Masonjones, M.; Masonjones, H.D. (2002). The role of flower width in hummingbird bill length-flower length relationships (PDF). Biotropica. 34 (1): 68—80. doi:10.1111/j.1744-7429.2002.tb00243.x.
Джерела ред.
- Skutch, Alexander F. (1967). Purple-throated mountain-gem. Life Histories of Central American Highland Birds. Publications of the Nuttall Ornithological Club: Number 7. Cambridge, Massachusetts: Nuttall Ornithological Club. с. 45—50.
- Stiles, F. Gary; Skutch, Alexander F. (1989). A Guide to the Birds of Costa Rica. Ithaca, NY: Cornell University. с. 226—227. ISBN 978-0-8014-9600-4.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |