Козацькі українські кінні полки Російської Імперії 1812–1864
Украї́нські козáцькі пóлки — козацькі військові підрозділи створені в Україні з частини раніш ліквідованих полків та охочих добровольців під час франко-російської війни. Набір, за обіцянки реставрувати українське козацьке військо, проводився на територіях Київської, Подільської, Чернігівської та Полтавської губерній із залученням Бузького козацького війська. В усіх інших губерніях тривав звичайний рекрутський набір. Діяли протягом 1812-16 років[1].
Формування ред.
Після початку франко-російської війни задля посилення південного напрямку почалося формування нових кінних підрозділів. Першим надійшло розпорядження від 5 червня про створення чотирьох козацьких полків у Київській та Подільській губерніях:
|
«З людей до козацької служби здібних та здавна навичками і охотою до неї відомих» Оригінальний текст (рос.) «Из людей к казачьей службе способных и издавна навыком и охотою к ней известных» |
|
Наступним був рескрипт початку липня від Олександра I згідно котрого генерал-губернатор Лобанов-Ростовський мав зорганізувати створення аналогічних полків у Полтавській та Чернігівській губерніях. Задля спрощення набору та стимулювання новобранців їм було обіцяно повернення скасованих у 1783 році козацьких прав та привілеїв. Подібну ідею підтримував зокрема Петро Багратіон. Ще три полки виставило Бузьке козацьке військо.
Постали 15-ть (9 полтавських і 6 чернігівських замість запланованих восьми) частин загальною чисельністю 42 тисячі вояк. Водночас розпочалося створення ополчення. Як ополченці, так і козаки озброювались, купували обмундирування та утримувались за рахунок не державних, а приватних коштів. Довідавшись про значні витрати на означені потреби місцевих спонсорів-волонтерів уряд суттєво зменшив їм казенні податки[2].
Впливові українські діячі Дмитро Трощинський і Василь Капніст відстояли перед генерал-губернатором надання цим полкам українського характеру. Проект організації козацьких полків уклав сенатор Михайло Миклашевський. До них зголошувалися козаки й селяни-кріпаки, щоб таким чином звільнитися з тяжкого соціального стану. Серед організаторів на Полтавщині був і Іван Котляревський. Загальна чисельність учасників усіх ополченських і козацьких полків в Україні перевищувала 60 тисяч.
У 1813 — 15 рр. частина козацьких полків брала участь у боротьбі проти армії Наполеона в Центральній і Західній Європі і взятті Парижу. По війні (1816) частина цих полків була перетворена на уланські[ru], а решту демобілізовано і повернено до селянського стану[3].
Перелік ред.
| Формація | Командувач | Чисельність | Місце формування |
| Кінні козацькі полки | 10800 | Полтавська губернія | |
| 1-й полк Полтавської губернії | К. К. Куклярський, А. А. Щеткін[4] | 1200 | Говтва |
| 2-й полк Полтавської губернії | Лук'янович, А. А. Дараган | 1200 | Білики |
| 3-й полк Полтавської губернії | А. І. Кулябка, Оверня, А. Я. Лобанов-Ростовський | 1200 | Комишня |
| 4-й полк Полтавської губернії | Н. М. Копцевич, М. Л. Муравйов | 1200 | Кропивна |
| 5-й полк Полтавської губернії | І. П. Котляревський, Г. Рудницький, А. Санківський | 1200 | Горошине |
| 6-й полк Полтавської губернії | М. П. Свічка | 1200 | Яготин |
| 7-й полк Полтавської губернії | В. І. Олександрович | 1200 | Срібне |
| 8-й полк Полтавської губернії | де Коннор | 1200 | Іваниця |
| 9-й полк Полтавської губернії | Товбічєв | 1200 | Веприк |
| Кінні козацькі полки | 7200 | Чернігівська губернія | |
| 1-й полк Чернігівської губернії | А. П. Безбородько, М. Я. Семека | 1200 | Чернігів |
| 2-й полк Чернігівської губернії | Потрясов | 1200 | Семенівка |
| 3-й полк Чернігівської губернії | С. С. Шапошников-Сахнов | 1200 | Короп |
| 4-й полк Чернігівської губернії | А. М. Бакан, Міклевський | 1200 | Вороніж |
| 5-й полк Чернігівської губернії | фон Шейнерт | 1200 | Кобіца |
| 6-й полк Чернігівської губернії | Барсуков, Я. І. Турчанинов | 1200 | Ромни та Глухів |
| Кінні козацькі полки | 4772 | Київська та Подільська губернії | |
| 1-й полк Київської губернії | Піхельштейн | 1055 | Махнівка |
| 2-й полк Київської губернії | Оболенський | 1248 | Біла Церква |
| 3-й полк Київської губернії | Щербаков | 1255 | Умань |
| 4-й полк Подільської губернії | Міницький | 1214 | Кам'янець-Подільський |
| Бузьке козацьке військо | 1500 | ||
| 1-й полк Бузьких козаків | Чеченський | 500 | - |
| 2-й полк Бузьких козаків | - | 500 | - |
| 3-й полк Бузьких козаків | Селістранов | 500 | - |
Козацькі українські кінні полки РІА ред.
Під час польського повстання 1830—1831 6 травня 1831 було сформовано 8 кінних полків. 1832 спочатку два з них були переведені (у серпні) та поселені на Півн. Кавказі, потім ще два передані (на поч. вересня) в митне відомство, 30 вересня усі полки були розформовані, а козаки, які входили до їхнього складу, призначені до переселення на Кавказ.
Під час Кримської війни 1853—1856 на підставі особливого маніфесту імп. Олександра II від 7 травня 1855 було сформовано 6 кінних полків по 7 сотень кожний, усім полкам було надано прапор. По завершенні війни всі ці полки у квітні 1856 було розформовано.
Останній раз козацькі українські кінні полки були сформовані під час польського повстання 1863—1864 25 травня 1863. Тоді було створено 3 полки — 1-й і 2-й Полтавські та 3-й Чернігівський. У червні 1864 їх розформували.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Абалихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. М., 1962. Т. 72. С. 87 — 118. (рос.)
- ↑ Гуржій О., Реєнт О., Палій А. Війна 1812 року: український контекст / Відп. ред. В. А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2012. — 154 с. (38 с.)
- ↑ Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1166—1190. Архів оригіналу за 22 Серпня 2017. Процитовано 11 Жовтня 2017.
- ↑ Калинин С. Е. Малороссийские казачьи полки в 1812—1814 гг. (прим.: вказано у порядку наступництва, а не одночасного виконання обов'язків)(рос.)
Джерела та література ред.
- Петренко Є. Д. Козацькі українські кінні полки Російської імперії 1812—1864 [Архівовано 9 Березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.