Козак Іван
Іван Козак (8 серпня 1891, с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина — грудень 1978, Нью-Йорк, США[1]) — український військовик, громадський діяч. Доктор права, сотник УГА, Армії УНР.
| Іван Козак | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Сотник | |||||||||||
 | |||||||||||
| Загальна інформація | |||||||||||
| Народження |
8 серпня 1891 с. Гічва, Ліський повіт, Бойківщина | ||||||||||
| Смерть |
грудень 1978 Нью-Йорк  США | ||||||||||
| Alma Mater | Львівська академічна гімназія | ||||||||||
| Військова служба | |||||||||||
| Приналежність |
 ЗУНР | ||||||||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили Австро-Угорщини УГА | ||||||||||
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919 Українсько-радянська війна | ||||||||||
| Командування | |||||||||||
| командир жандармерії УГА | |||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||
| |||||||||||
Життєпис ред.
Народився 8 серпня 1891 року в селі Гічва, Ліського повіту на Бойківщині.
Закінчив Українську Академічну Гімназію у Львові (1910), правничі студії у Львові та Празі, де отримав ступінь доктора права.
Під час Першої світової війни служив у австрійській армії у званні поручника, брав участь у важких боях на російському фронті і був важко поранений. Нагороджений бронзовою і срібною медалями за хоробрість, «Signum Laudis», вояцьким хрестом Карла, медалею за поранення, і пропам'ятним хрестом 1912. Ставши інвалідом через поранення, направлений на розвідчу службу, а потім служив у полевій жандармерії.
З листопада 1918 року добровільно служив в Українській Галицькій Армії, був одним з організаторів Державної і Полевої Жандармерії УГА, потім служив командувачем жандармерією Львівської области ЗУНР, наприкінці був командиром жандармерії УГА — з лютого 1919 року, по Олександру Красіцькому, котрий того часіу отримав призначення на посаду (керунок) на команданта Державної жандармерії ЗО УНР та виїхав до Начальної Команди ГА.
Після катастрофи УГА служив у 1-ї кавалерійської бригаді сотника Едмунда Шепаровича, наприкінці в Дієвій Армії як командант штабу 5-ї Херсонської дивізії УНР. У серпні 1920 р. перейшов з групою генерала Антіна Кравса в Чехословаччину, залишився в таборі Української бригади в Ліберці та Йозефові, де був останнім комендантом бригади УГА в Чехословаччині.
Мав адвокатську канцелярію в Угневі, де якийсь час працював майбутній полковник УПА Онишкевич Мирослав.[2] Заарештований польською окупаційною владою в 30-х роках, відбував ув'язнення у концтаборі «Береза Картузька».[3]
Переїхав до США 1949 року, оселився в Нью-Йорку, де помер у грудні 1978 року.
Нагороди УНР ред.
- Нагороджений пропам'яткою Воєнною Відзнакою УГА, Хрестом Симона Петлюри і Залізним Хрестом УНР, та Воєнним Хрестом.
Примітки ред.
- ↑ Iwan Kozak, «United States Social Security Death Index». Архів оригіналу за 8 Серпня 2016. Процитовано 11 Листопада 2013.
- ↑ Зустрічі з командиром УПА Орестом / «Вісті комбатанта». Архів оригіналу за 24 Грудня 2014. Процитовано 13 Листопада 2014.
- ↑ Петро Мірчук. КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА / V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 7. УВ'ЯЗНЕННЯ І ЗАСУДИ ЗА ДВА РОКИ (ВІД СІЧНЯ 1933 ДО ГРУДНЯ 1934) // Нарис історії ОУН. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 25 грудня 2014.
Література ред.
- Українська Галицька Армія — У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях, том IV — Вінніпег, 1968. — С. 282.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.