Вікіпедія

Князь-єпископ

Князь-єпископ (нім. Fürstbischof) — єпископ, який крім здійснення священичих функцій мав світську владу на певній території та був сувереном відповідного територіального утворення: церковного князівства. Князі-єпископи характерні для Священної Римської імперії, де церковні князівства були важливою опорою державної влади, а їхні правителі володіли статусом імперських станів й користувалися повною самостійністю у внутрішніх справах. Князі-єпископи також існували в Англії (єпископ Дарема), Франції, Чорногорії та деяких інших країнах. Тепер права князя-єпископа щодо Андорри має єпископ Ла-Сеу-д'Уржельський.

Сім курфюрстів-електорів, з гербами родових володінь, зліва на право: архиєпископи Кельна, Майнца і Тріра; герцоги Пфальца і Саксонії, маркграф Бранденбурга, король Богемії. 1341 р.

Князі-єпископи Священної Римської імперії ред.

Князі-єпископи Священної Римської імперії представляли собою єпископів, зведених у князівську гідність. Вони утворювали окремий імперський стан і мали право брати участь в рейхстазі Священної Римської імперії (духовна курія Ради імперських князів).

Статус світського правителя у німецьких єпископів почав складатися ще в Раннє Середньовіччя, коли імперська церковна система перебувала під повним контролем імператорів і була однією з найважливіших опор їх влади. Протиставляючи єпископів більш незалежним світським правителям племінних герцогств імператори X—XII століть призначали на єпископські кафедри своїх наближених й надавали їм королівські права (регалії) на відповідній території. В процесі подальшої децентралізації Священної Римської імперії такі території поступово трансформувалися в автономні князівства під владою єпископів.

Найважливішим юридичним документом, що закріпив світську владу єпископів і дав поштовх розвитку територіального суверенітету в рамках церковних князівств, став указ імператора Фрідріха II 1220 року «Угода з князями церкви». «Золота булла» 1356 року надала трьом князям-єпископам (архієпископам Майнца, Кельна і Тріра) статус курфюрстів з правом голосу при виборах імператора й незалежністю у внутрішніх справах, поставивши тим самим ці церковні князівства в один шерег із найбільшими світськими державними утвореннями імперії. До початку XVI століття на території імперії існувало 53 церковних князівства, правителі яких утворювали в рейхстазі окрему курію (перелік князів-єпископів Священної Римської імперії в 1521 році див.: Склад рейхстагу Священної Римської імперії в 1521 році).

 
Резиденція кельнських архієпископів у Бонні

Унаслідок Реформації XVI століття, що супроводжувалася процесами секуляризації і медіатизації церковних володінь, кількість князівств-єпископств в складі імперії зменшилася до 23 у 1648 р.. Деякий час (до початку XVII століття) поряд з католицькими церковними князівствами існували і протестантські (наприклад, Магдебурзьке архієпископство), що, однак, у міру розвитку інститутів лютеранської церкви і лютеранських князівств втрачали самостійність та переходили під управління світських адміністраторів — правителів сусідніх державних утворень.

Вестфальський мир 1648 р. перетворив практично всі колишні протестантські церковні князівства в світські володіння і санкціонував їх анексію більшими державними утвореннями, через що з лютеранських церковних князівств залишилися лише єпископство Любек, а також Оснабрюк, де єпископами почергово ставали католики і протестанти. Католицькі церковні князівства, особливо численні в Центральній і Південно-Західній Німеччині, зберегли самостійність. До 1792 р. у складі Священної Римської імперії налічувалося 26 церковних князівств-єпископств (разом із трьома церковними курфюрствами). Крім того, правами князя-єпископа користувався великий магістр Тевтонського ордену. Інші єпископи (протестантські, а також деякі католицькі (Гурк, Лавант, Безансон), що не мають безпосередніх імперських ленів), не мали статусу князів і світської влади на підлеглих територіях.

Князівства-єпископства в 1800 році ред.

* Єпископства, що не володіли суверенними територіями в складі імперії до 1800 р. (в тому числі і в наслідку французької експансії).

Інші князівства-єпископства імперії ред.

Єпископи-пери Франції, єпископи-графи Франції ред.

Єпископи-пери Франції:

Інші єпископи-графи Франції:


Див. також ред.

Джерела ред.

  • Geistliche Fürsten. In: Lexikon für Theologie und Kirche. Vierter Band: Faith and Order bis Hannibaldis. Herder, Freiburg i. Br. 1960 (Sonderausgabe), ISBN 3-451-20756-7, Sp. 619—622.(нім.)
  • Bettina Braun, Mareike Menne, Michael Ströhmer (Hrsg.): Geistliche Fürsten und geistliche Staaten in der Spätphase des Alten Reiches. Bibliotheca Academica, Epfendorf 2008, ISBN 978-3-928471-72-5.(нім.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Князь-єпископ&oldid=40942187