Вікіпедія

Кміти гербу Хоругви

родина шляхетного походження
Не плутати з Кміти гербу Шренява.

Кміти (пол. Kmity) — давній український шляхетський рід гербу Хоругви Кмітів, який панував на землях Київщини і Брацлавщини. По одній із генеалогічних версій Кміти походять від Вороновичів, які вживали такий самий герб.

Герб Кмітів (Чорнобильських)

Кміти поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Лозками, Полозами, Проскурами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Автори «Старожитної Польщі» Міхал Балінський і Тимотеуш Ліпінський[1] називають Кміту Олександровича першим черкаським намісником 1434 року та згадують Матвія Кміту, який з набраною дружиною відбив татар під Черкасами, а генеалогічна традиція згадує вінницького старосту часів Свидригайла[джерело?].

Рід Кмітів вийшов з Подільської землі.

Відомі представники ред.

Першою певною згадкою про цей рід чи його гілку є грамота великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 року. Ця грамота встановлювала межі володінь панів Микулинських і Кмитів[2]. Землі по ліву сторону від річки Кулиги, згідно з цим документом, належать Микулинським, а по праву, з Літином — є майном брацлавського зем'янина Кмити.

  Живучи в середині XV століття, Олександр лишив сина Кміту, який своїм нащадкам надав своє ім’я як прізвище.
  • Кміта Олександрович отримав від Казимира Яг. у 1486 році 12 кіп з київського мита. В 1489 році був путивльським намісником, а в 1494 році черкаським намісником. Олександр Яг. наказав йому не судити слуг та підданих князя Богдана Федоровича. У 1499 році Кміта отримав від Олександра Яг. Коростишів у житомирському повіті. У тому ж році, як здається, вже не займав жодної посади. Залишив двох синів: Кшиштофа та Семена, а також доньку Людмилу, дружину Михайла Павши.
    • Король Сигізмунд підтвердив у 1524 році Людмилі, сестрі Кшиштофа Кмітича, та вдові Михайла Павши, надання маєтків Дорогина та Кліщениці у київському повіті, які колись отримав її чоловік.
    • Кшиштоф Кмітич у 1523 році — чорнобильський урядник, у 1527 році тільки королівський дворянин. У 1534 році отримав Овруцьке староство. У цьому наданні сказано, що Кшиштоф є сином Кміти Олександровича. Овруцького староства у 1534 році або взагалі не зайняв, або довго не тримав, бо після 1534 року воно в руці Немирича, а щойно 1540 року його знову надано Кшиштофу. Князь Капуста подав позов на Кшиштофа у 1546 році про не передання Овруцького замку, на який Капуста отримав привілей, лиш Сигізмунд Август відклав розгляд цієї справи на пізніше.
    • Семен Кмітич — у 1527-1541 роках королівський дворянин, у 1539 році отримав чорнобильський замок (згадується 12 жовтня 1539 року і мав його протягом чотирьох років) у відшкодування збитків, завданих йому татарами. Так само тримав Вонячин, який у 1547 році після нього отримав Вишневецький. Від дружини Духни Лукомської залишив сина Філона.
  • Дмитро Кмітич (пом до 1529), житомирський староста, засновник роду Кміт-Черленківських.

Князь Юрій Друцький-Гірський та його дружина, Богдана Філонівна Кмітянка-Чорнобильська, у 1603 році за 100000 фл. продали Острозькому Пиків, Глинсько, Жуків, Шепіївку, Кривошиїнці тощо.

Лукаш Сапіга, королівський дворянин, кузин Лева,[3] і його дружина Софія заснували монастир Домініканців у Чорнобилі, на який це право Сапіга отримав одночасно з Товстим Лісом феодальним правом 1595 року[4]

 

.

Руське ім'я Кміта в ті часи було дуже поширене і в інших родинах та скоріш за все було синонімом сучасного кмітливий.[5]

З цього джерела дізнаємося, що Кміти були родичами Немиричів (другою дружиною Йосипа Івановича Немирича була вдова Лева Полоза) та Олізарів (Олізар Волчкевич був одруженим з Богданою, донькою Мілохни Немирової, сестрою Остафія Дашкевича), бо за даними іншого джерела батько Кшиштофа та Семена Кміти мав ім'я Богдан, а його дружиною і матір'ю дітей була Орфіна Полоз[6].

Дружиною Семена Кмітича була княжна Дугна[7] Лукомська, донька Андрія Івановича Лукомського князя Мелешковицького та княгині N. Федорівни Четвертинської[8].

  Княжна Дугна Лукомська у 1550 році була дружиною Семена Кмітича.[9]  

Після смерті чоловіка вдруге вийшла заміж за Миколу Гулевича гербу Новина — двоюрідного брата відомої Галшки Гулевичівни.

Семен з Дугною, окрім вищезгаданого сина, мали доньок, одна з яких Євдоксія була одружена з Іваном Тимофійовичем Проскурою, київським суддею[10].

У 1524 році з наказу Сигізмунда I Кшиштоф Кміта разом з Семеном Полозом зібравши невеликий супровід з козаків ходили на низ Дніпра і там надали велику послугу розбивши поган[11]. Після цього походу запропонували королю створити у нижньому Подніпров'ї постійний козацький форпост. Хоча урядовий проект провалився через нестачу коштів, ідея охорони південного прикордоння силами козаків збереглася. Кшиштоф Кміта перед 1540 роком був вінницьким урядником[12].

В XVI столітті вплив Кмітичів на громадське життя Брацлавщини значно зменшився. Проте вони продовжували залишатись одним з наймогутніших родів, придбали значні земельні володіння на Сниводі, побудували цілу низку замків. Серед таких Пиківський замок, описаний в 1594 році Еріхом Лясотою, укріплення в Глинську, які невдовзі стали власністю сім'ї Гірських — родичів Кмітів.

Примітки ред.

  1. ↑ Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana przez Michała Balińskiego i Tymoteusza Lipińskiego. T. II C.586 [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  2. ↑ Грамоти великих князів литовських з 1390 по 1569 рік / Під редакцією В.Антоновича та К.Козловського. — К., 1868. — X + II + 166 с. [Архівовано 15 травня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б Sapiehowie (02) [Архівовано 2013-09-21 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XVI i XVI wieku. W. 1883. str. 132(пол.)
  5. ↑ там само.
  6. ↑ Стаття Korosteszów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV з 1895 року [Архівовано 4 січня 2015 у Wayback Machine.] С.416(пол.)
  7. ↑ На Євдокію ми іноді навіть зараз кажемо, щоправда дещо зросіянщено, Дуня.
  8. ↑ Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C. 109 [Архівовано 29 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  9. ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 171(пол.)
  10. ↑ Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  11. ↑ Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.419. [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
  12. ↑ Źródła dziejowe. T. 22. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław). str.5. [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про шляхту (дворянство).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кміти_гербу_Хоругви&oldid=42380910