Вікіпедія

Ключі з Астурії від минулого України

Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

«Ключі́ з Асту́рії від мину́лого Украї́ни» — важлива підсумкова праця з топоніміки Костянтина Тищенка. Початком її стало виявлення топонімів України, схожих на імена людей з середньовічних документів Астурії та Галісії (на заході теперішньої Іспанії). Нариси книжки висвітлюють подробиці цієї події та зумовлений нею дальший розвиток теми.

«»
Автор Костянтин Тищенко
Дизайн обкладинки Костянтин Тищенко
Країна Україна
Мова українська
Жанр наукове видання
Видавництво «Пóсвіт»
Видано 2015 р.
Сторінок 528
ISBN 978-617-7235-48-3

Історія написання ред.

Видання є шостим томом "прочитаної" з карти історії мовних контактів предків українців. При її створенні використано метод топонімічного контекстування [1] для виявлення між сусідніми географічними назвами смислових зв'язків, – а відтак і відображених у них подій.

Підставою до написання книги став випадок. Восени 2013 р. було зауважено схожість назви відомого з історії села Трахтемирів з вестготським ім'ям власним Tructemir•o [2]. Таке ім'я часто трапляється у текстах з Астурії та Галісії упродовж Х ст. В основі його виділяють дві морфеми: корінь drauhti(-witoþ) 'військовий (похід)' і формант mereis 'чудовий' [3]. Тоді ж було знайдено кілька інших переконливих пар – с. Говилів, Кисилин, пот. Фрумилів ІФ ~ Gavila, Cisilu, Frumilli. Збіг обох складників (корінь + формант) імен людей X ст. за Піренеями і сіл в Україні пояснити "просто випадком" неможливо. Значить, наші топоніми – репліки тих імен?

Певна частина основ помічених назв виявилася фонетично старшою від основ імен з Астурії та Галісії, – як-от у назвах того ж села Трахтемирів, платформи Торохтяний біля с. Зарічне, сіл Рихальське, Рихли або потоків Фрумилів, Фрунилів ІФ Калуш, річки Авунда. Пор. імена власні вестготс. Tractemirus, Tructin.us, Rikila; Fromilio, Fronilli, Avonda [4] при давніших готс. drauhti, Rechila; fruma 'перший', fraujinōn 'панувати' [5], [Avi + unda] [4]. Це і зрозуміло, адже готи прийшли до Дніпра раніше (у ІІ ст.), а вестготи за Піренеї – пізніше (у V ст.). В такому разі наддніпрянські назви – репліки не вестготських, а давніших місцевих готських імен черняхівської пори.

Хоча на мовні контакти середньовічної Іспанії і Наддніпрянщини звернув увагу ще акад. В.М.Топоров у статті 1983 р. про галіндів у Західній Європі [6], географічна віддаленість цих земель спочатку була перешкодою для композиції книги. Це пояснює появу розділу ІІІ про синхронні події на проміжних теренах. Завдяки опорі на ономастичні (а не тільки словникові) джерела у новому світлі постала й низка післяримських подій. Вони склали зміст доданого розділу V. Все це зумовило помітний приріст якісно нових знань про вивчену добу.

Анотація ред.

Кілька століть історії Наддніпрянщини проминуло у «близькому зарубіжжі» Риму. Люди черняхівської культури бували тоді й на заході імперії, але слід їхніх контактів вдалося виявити лише тепер. Повний збіг низки основ топонімів України з коренями і формантами 180 власних імен післяримської Астурії і Галісії (Іспанія) дав спочатку вихід до надійнішого розпізнання сусідніх топонімів військової тематики. Через цільовий пошук у тих же районних контекстах упізнано топооснови від слів відомих мов античного часу (латини, грецької, готської, аланської тощо), а також з мов тунгусів (праевенків), нанайців, чжурчженів і монголів, що вказує на етнічний склад гунів. Усього добуто понад 1400 пізньоримських і середньовічних етимологій. Новий рівень знань досягнуто завдяки авторському методу топонімічного контекстування і працям К.Бака, Б.Бахраха, М.Брайчевського, О.Васильєва, Х.Вольфрама, П.Ґолдена, А.Кортезана, О.Коссю, Й.Піля, О.Стрижака, О.Трубачова, В.Цінціус, М.Щукина.

Оформлення ред.

 
Форзац книжки

У монографії півтора десятки таблиць і майже 300 ілюстрацій: 94 карти (чимало авторських) і 199 чорно-білих зображень – фото дослідників, текстів історичних документів, знайдених археологами артефактів. Кольорові форзац і нахзац сприяють розкриттю структури книги. Великі цифри на форзаці вказують номер нарису, в якому читач знайде основні відомості про відображені в топонімії України історичні зв'язки з цими землями.

Відгуки ред.

Враження від книги її першого читача і рецензента, професора В.М.Пащенка:

«Новаторство методу К.Тищенка полягає не лише у трактуванні топонімічних ландшафтів як різновиду текстів з не до кінця зрозумілим сенсом, але й у послідовному застосуванні до топонімії дослідних інструментів синтактики й системного підходу з елементами теорії криптографії. Через контекст вдалося матеріалізувати інакше невловимі історичні зв'язки між сусідніми назвами... Професор К.Тищенко перший спромігся читати топонімічні ландшафти як осмислений текст з історії, – так, як географ читає карту, складаючи з окремих позначок бачення цілого (для повноти аналогії карта мала б ще бути добре потерта)» (стор. 507).
«На виході застосування методу К.Тищенка створена і далі якісно й кількісно зростає вражаюча серія цікавих книжок[7]: теперішня – повноцінний шостий том топонімічної історії цілої низки земель Європи. Зміст цих томів апробований статтями у наукових вісниках університетів Києва, Львова, Загреба та в журналах... Яскраві й глибокі за змістом монографії вченого збагатили відразу кілька наук і напрямів дослідження: топоніміку, мовознавство, праісторичні й середньовічні розділи україністики, цілі галузі історії мов і етносів» (стор. 508).
«...Стрижень лексико-топонімічних праць К.М.Тищенка – мовний. Хронологічною вимірною рейкою усіх його студій, що надала їм нової якості, стала фундаментальна концепція лексико-топонімічної стратиграфії України, запропонована вченим у 2005 р.[8] і (...) [унаочнена] у вигляді хронологічної схеми з 32 мовних пластів у словнику й топонімії України на відрізку часу в 5 тисяч років: від фінізмів та іранізмів... до літуанізмів, полонізмів, росіянізмів і англо-американізмів (рис. 1).

Як наслідок, Україна має чи не найдокладнішу схему етномовної стратиграфії, не раз відображену в монографіях 2006–2012 рр. [див. примітки 4, 9]. Їй присвячено окрему розгортку в «Історичному атласі України» – унікальному виданні Ю.Лози, перший том якого вийшов 2010 року[9]. Це нове бачення топонімічної стратиграфії України К.Тищенко конкретизував на матеріалі 15 тис. топонімів у своєму етимологічному словнику-посібнику «Іншомовні топоніми України»[10]» (стор. 512, 514).

«Генетична апробація лексико-топонімічної стратиграфії України. Ще одна неочікувана апробація запровадженої К.Тищенком ідеї кореляції лексичної і топонімічної стратиграфії України прийшла від сучасної генетики. Автор концепції пише про це так: “Усю генетичну різноманітність теперішніх народів унікального Європейського півострова Азії визначає різний пропорційний склад одних і тих самих північно-західних Y-гаполгруп (R1b, I, R1a, N, G2, J2, E1b1b, Т, Q), які внаслідок епохальних переселень давніх скупчень людей опинилися саме в цьому районі... Образно кажучи, гіпотеза фінського походження назв річок України Сож, Яха, Либідь не самоочевидна (хоча є фін. susi 'вовк', joki 'річка', літоп. Либь 'ліви'). Але ця гіпотеза міцніє, відколи в українському словнику також знайдено низку запозичень з мов фінської групи: кульгати, кволий, щур (ест. kulgeda 'ходити', лівс. kūol'iji 'помираючий' від kuolla 'помирати', фінс. hiiri, морд. šever̕ 'миша'). Такі системні відповідності краще протистоять несистемній критиці, – але тепер ще дістають незалежну потужну підтримку від зовсім іншої науки: виявляється, кожний 20-й українець має Y-гаплогрупу N від фінського (лівського, естонського) предка. [На дальших сторінках брошури] показано взаємну відповідність цих трьох рядів незалежних наукових аргументів”[11]» (стор. 516).
«Автору поталанило з початком книги. Але ДЕ він його знайшов! К.Тищенко зумів упізнати краще для своїх студій у скромному списку середньовічних імен з Астурії. За парою проб він оцінив “доказовість саме цього масиву антропонімів для подальших студій топонімії України” – тоді, коли це ще нікому не було очевидно. Слід гадати, що тут виник і задум книги: “Зайшовши до районних контекстів через такі гарантовані, а не гіпотетичні назви, можна було чекати надійнішого розпізнання навколо них інших назв тієї ж теми й того ж часу” (с. 9). До цієї думки вчений повертається по півторарічній напруженій праці (с. 502), обґрунтувавши за цей час у книзі понад 1400 нових етимологій з десятків мов, що дає змогу читачеві судити як про обсяг дослідної програми, так і про ступінь досягнення пошукової мети» (стор. 519).

Покажчик до книги ред.

У покажчику зібрано 1763 топоніми. З різним ступенем достовірності вони мають кожний одну або кілька з 1434 етимологій, переважно уперше запропонованих у книзі. Для кожного з топонімів вказано пошукову адресу.

Примітки ред.

  1. ↑ Пащенко В.М. Науково-пізнавальний зміст методу топонімічного контекстування // Вісник Львівського університету. Серія філол. Вип. 59. (Матеріали Міжнародної міжгалузевої конференції "Топоніміка і контекстуальний метод К.М.Тищенка": Київ, 20.04.2012; Львів, 5.10.2012). – Львів, 2013. – С. 21-37. (Доступно у форматі pdf – через адресу www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/visnyk/59_2013/59_2013_zmist_ukr.htm)
  2. ↑ Cortesão A.A. Onomástico Medieval Português (Separata do «Archeologo Português», vol. VIII y segs.). – Lisboa, 1912; Cossue O. Antroponimia Altomedieval en Galicia (2007; 4ª Ed.; 2085 nomes).
  3. ↑ Orel V. A Handbook of Germanic Etymology. – Brill, 2003
  4. ↑ а б Cossue O. Antroponimia Altomedieval en Galicia (2007; 4ª Ed.; 2085 nomes).
  5. ↑ Wright J. Grammar of the Gothic Language. – Oxford, 1966.
  6. ↑ Стаття В.Топорова доступна на сайті Інституту слов'янознавства РАН: www.inslav.ru/izdaniya/arxiv/8-2009-08-05-10-47-42/108--l-r. Міститься у документі "Балто-славянские исследования. 1982. М., 1983. (pdf)".
  7. ↑ Тищенко К.М. Мовні контакти: свідки формування українців. – К.: Аквілон-Плюс, 2006. – 416 с.; Тищенко К.М. Етномовна історія прадавньої України. – К.: Аквілон-Плюс, 2008. – 480 с.; Тищенко К.М. Арабський пласт топонімії України VII-XIII ст. – К., 2008. – 64 с.; Тищенко К.М. Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти. – К., 2009. – 192 с.; Тищенко К.М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – 240 с.; Тищенко К.М. Халіфат і сівера: топонімічний слід в Україні. – К.: Аквілон-Плюс, 2011. – 496 с.; Тищенко К.М. Перська сатрапія над Дніпром: топонімічні контексти. – К., 2012. – 120 с.
  8. ↑ Тищенко К.М. Контури лексико-топонімічної стратиграфії України і етногенез українців // Народна творчість та етнографія. № 5, 2005. – С. 31-44.
  9. ↑ Історичний атлас України/ Уклав Ю. Лоза. – Т. 1. – К., 2010.
  10. ↑ Тищенко К.М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. – Тернопіль, 2010. – 240 с.
  11. ↑ Тищенко К.М. Генетична апробація студій словникових контактів і топонімії України. – К., 2012. – С. 8.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ключі_з_Астурії_від_минулого_України&oldid=42229036