Клюнійське абатство
Клю́нійське аба́тство (фр. abbaye de Cluny), або Клю́нійське аба́тство святи́х Петра́ і Павла (фр. Abbaye Saint-Pierre et Saint-Paul de Cluny) — колишнє бенедиктинське абатство у Клюні, Бургундія, Франція. Церква абаства була найбільшою будовою християнського світу, під час правління Наполеона Бонапарта була зруйнована. В наш час залишився лише невеличкий фрагмент церкви.
| Клюнійське абатство | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Абатство Клюні у 2004 році | ||||
|
46°26′03″ пн. ш. 4°39′33″ сх. д. / 46.43417° пн. ш. 4.65917° сх. д.Координати: 46°26′03″ пн. ш. 4°39′33″ сх. д. / 46.43417° пн. ш. 4.65917° сх. д. | ||||
| Статус | Монастир | |||
| Статус спадщини | пам'ятка історії класифікованаd[1], пам'ятка історії класифікованаd[1] і пам'ятка історії класифікованаd[1] | |||
| Країна |
 Франція | |||
| Розташування | Сона і Луара | |||
| Конфесія | Католицизм | |||
| Орденська приналежність | Бенедиктинці, Клюнійська конгрегація | |||
| Тип монастиря | Абатство | |||
| Архітектурний стиль | романський | |||
| Засновник | Гільйом I Аквітанський | |||
| Засновано | 909 | |||
| Стан | Закрито 1790 року | |||
| Сайт | cluny-abbaye.fr/en/ | |||
  Клюнійське абатство (Франція) | ||||
 | ||||
 Клюнійське абатство у Вікісховищі | ||||
Історія ред.
У вересні 909 року герцог Аквітанії Гільйом I Благочестивий заснував на базі своєї вілли Клюні бенедиктинський монастир святих Петра й Павла. Першим настоятелем став абат Бернон. Відмінною рисою Клюні було те, що монастир було вилучено з-під влади як світських правителів, так і місцевого єпископа, та підпорядковано безпосередньо папі. Незабаром монастир, в якому дотримувався суворий бенедиктинський статут, став на чолі невеликої конгрегації з семи монастирів.
Другим настоятелем монастиря був святий Одон Клюнійський, що став однією з головних дійових осіб Клюнійської реформи. У 931 році папа Іоанн XI подарував абату Одону привілей приймати під свою юрисдикцію монастирі, що проводили у себе Клюнійську реформу, суть якої полягала у відродженні суворого й аскетичного життя в період занепаду чернецтва. Ці привілеї сприяли швидкому зростанню конгрегації з центром у Клюні, незважаючи на потужну протидію французького єпископату, що не бажав втрачати контроль над французькими монастирями. За абата Оділона (994—1049) до Клюні належала вже більша частина французьких і бургундських монастирів. За настоятелів Гуго Клюнійського (1049—1109) й Петра Вельмишановного (1122—1157) саме абатство досягло розквіту, а конгрегація перетнула межі сучасної Франції, клюнійські монастирі з’явились в Італії, Іспанії, Англії, Німеччині й Польщі, а загальна їх кількість наближалась до 2000.
Монастир мав великий вплив та авторитет у суспільстві. Абати Клюні суттєво впливали на релігійну та світську політику. З абатства вийшло 12 кардиналів та кілька пап, у тому числі папа Григорій VII, ініціатор Григоріанської реформи, яка багато в чому базувалась на Клюнійській реформі. З перших дев’яти настоятелів Клюні п’ятеро були долучені до святих. У Клюні суворо стежили за дисципліною, надавали великого значення аскетизму. Особлива увага приділялась благоговійному здійсненню літургії, тривалим молитвам. Оскільки в абатстві заохочувалось мовчання, у Клюні було вироблено особливу мову жестів. У XII столітті монастирська бібліотека налічувала 570 манускриптів й була однією з найбільших у Європі.
Перший храм абатства (Клюні I) було зведено за абата Бернона у 927 році. Наприкінці X століття за абатів Майоля й Оділона церкву було цілком перебудовано (Клюні II). Гігантська базиліка, відома як Клюні III, була збудована у 1088—1095 роках і значно вплинула на романський стиль в архітектурі. Довжина базиліки становила 187 м, висота — 30 метрів, що робило її найбільшою церквою Європи аж до будівництва Собору Святого Петра.
З XIII століття почався поступовий занепад абатства, спричинений фінансовими проблемами, послабленням монастирських поглядів й возвеличенням інших чернецьких орденів, в першу чергу цистерціанців, іншої реформаторської гілки бенедиктинців, і знову створених жебрацьких орденів. 1516 року король Франції домігся права призначати абатів Клюні, що призвело до ще більшого занепаду монастиря. У 1562 році Клюні було цілковито розграбовано гугенотами.
Абатство Клюні закрили після Великої французької революції у 1790 році, за три роки його спалили і розграбували селяни. У 1798 році рештки абатства були продані й кілька десятиліть використовувались як каменоломня. До наших днів збереглось лише близько 10% базиліки Клюні III, в тому числі південна дзвіниця. Будівлі, що збереглись, були реставровані у XX столітті. Нині у будівлях абатства розміщується навчальний заклад — клюнійський центр Національної вищої школи мистецтв і ремесел.
Неподалік від Клюні знаходиться всесвітньо відома екуменістична громада Тезе.
Перші абати монастиря ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
Література ред.
- «Клюні» // Католицька енциклопедія. Вид. францисканців. Т.2. М.:2005
- Л. Мулен, Повсякденне життя середньовічних ченців Західної Європи (X-XV ст.), [1] [Архівовано 10 травня 2013 у Wayback Machine.], ISBN 5-235-02450-8
- Catholic Encyclopedia. Congregation of Cluny [Архівовано 6 липня 2017 у Wayback Machine.](англ.)
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Клюнійське абатство |
- Abbaye de Cluny [Архівовано 16 січня 2009 у Wayback Machine.](фр.)
- Інформація про відвідання Клюні [Архівовано 11 квітня 2022 у Wayback Machine.]