Китайський палац (Оранієнбаум)
Китайський палац — залишок палацово-паркового ансамблю доби рококо «Власна дача» російської імператриці Катерини ІІ. Розташований в сучасному місті Ломоносов (Оранієнбаум, Росія), в західному і найвіддаленішому передмісті Санкт-Петербургу.
| Китайський палац (Оранієнбаум, або Ломоносов ) Китайский дворец | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 59°54′36″ пн. ш. 29°44′37″ сх. д. / 59.9101111° пн. ш. 29.7437500° сх. д.Координати: 59°54′36″ пн. ш. 29°44′37″ сх. д. / 59.9101111° пн. ш. 29.7437500° сх. д. | ||||
| Країна |
 Росія | |||
| Місто | Ломоносов | |||
| Тип | палац і пам'ятка архітектури[d] | |||
| Тип будівлі | палац | |||
| Стиль | класицизм | |||
| Автор проєкту | Антоніо Рінальді | |||
| Будівельник | Антоніо Рінальді | |||
| Засновник | Катерина ІІ | |||
| Дата заснування | 1762 | |||
| Початок будівництва | 1762 р. | |||
| Побудовано | перебудови в середині 19 ст. | |||
|
Основні дати: 1762-1768 | ||||
|
Будівлі: палац, пейзажний парк, Пергола, китайська кухня, оранжерея | ||||
| Статус | Культурне надбання Російської федерації | |||
| Стан | задовільний | |||
  Китайський палац (Оранієнбаум, або Ломоносов ) Китайський палац (Оранієнбаум, або Ломоносов ) (Санкт-Петербург) | ||||
 | ||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||
Історія ред.
Це був перехідний період від пізнього бароко і короткого російського рококо до класицизму. В Російській імперії перехідний період ускладнився палацовими переворотами і зміною п'ятьох імператорів за термін 1740—1762 рр. Якщо імператриці у 1730-ті — 1740-ві роки були прихильницями бароко, то в пізні роки володарювання Єлизавети Петрівни набуває міці рококо. Після захвату престолу у 1762 р . Катериною ІІ розпочався період розриву з панівною стилістикою попередників заради класицизму, в який вкладався зміст оновлення, нової епохи правління в Росії, демонстративно пов'язаний з особою Катерини ІІ.
Первісний план Рінальді ред.
Антоніо Рінальді прибув в Петербург у 1756 р. з України, де працював по замовам гетьмана Розумовського. Його запросили на працю в так званий малий двір, де головували Петро ІІІ та його дружина. Саме для них і були створені перші паркові будівлі Рінальді в стилістиці рококо в Оранієнбаумі. Після захвату престолу у 1762 р . Катериною ІІ — Рінальді зберіг посаду головного архітектора на відміну від Растреллі.(Вартоломей Растреллі спочатку отримав довгу відпустку, а потім відставку з посади придворного архітектора.)
Значне підвищення статусу Катерини спричинило справжній будівельний бум в столиці та її передмістях. З 1762 р. вона виділяє значні кошти на будівництво палацово-паркового ансамблю південніше від Меншиковського палацу в Оранієнбаумі. Проект, що отримав назву «Власна дача», створив Антоніо Рінальді. Подовжену земельну ділянку за проектом Рінальді розділяли на дві частини. Східна — розплановувалась як пейзажний парк з регулярними частинами і невеличким палацом, а західна — як низка ставків і острівців з павільйонами. Найбільш повно була розбудована тільки східна частина. Саме тут і побудували Китайський палац.
Палац ред.
Первісна назва палацу — Голландський будиночок (саме так його називали за часів Катерини ІІ). Назва «Китайський палац» виникла лише у 19 столітті через наявність в споруді декількох залів, створених в стилі шинуазрі (китайщина).
Палац побудували поблизу ставка поряд з перголою та двома павільйонами та наскрізною колонадою. Разом вони утворювали невеликий симетричний ансамбль зі ставком в центрі. Стежками ансамбль поєднувався з окремими і віддаленими будівлями Оранжереї, кавалерського корпусу і кухні (палац не мав власної кухні). Фасади палацу — досить стримані, прикрашені вікнами, неглибокими нішими та великими дверима. На північному фасаді — гранчата напівротонда та круглі вікна для кращого освітлення інтер'єру.
Палац у 18 столітті був одноповерховий, другий поверх був надбудований лише у 19 столітті. Хоча довжина палацу дорівнює 79 метрів, а найбільш висока зала — 7 метрів, на сучасників він справляв враження лише паркового павільйону. Його і в документах тої доби називали «Будиночок маленький», "Будиночок, що в Верхньому саду ". З парковими павільйонами будівлю ріднило і ніжне, рожеве розфарбування з білими деталями, та масштаб споруди, споріднений зі зростом дорослої людини.
Дослідження споруди виявили, що будівництво відбувалося в поспіхом. Палац вибудовано на кам'яній терасі навіть без цокольного поверху. Близькість ґрунтових вод зумовила високу вологу повітря навіть в залах споруди. Тому спінописи страждали від плісняви і потребували реставрації ще у 19 столітті. Ті ж завдання постають і перед сучасними реставраторами. Споруда потребує нових засобів гідроізоляції та кліматконтролю, аби відповідати сучасним вимогам до експлуатації музейних приміщень.
Паркове оточення ред.
Відгомоном бароко були скульптури на даху північного фасаду та мармурові скульптури поблизу палацу. Імператриця Катерина ІІ ще за інерцією замовила скульптури майстрам Венеції — Джованні Маркьорі, Джузеппе Торретто, Джованні Марія Морлейтеру. Їх і розмістили в партерах саду навколо палацу. Це були алегоричні фігури, серед яких -
- « Мудрість »
- «Сила»
- « Живопис »
- « Математика »
- « Архітектура »
- «Майстерність Різьблення »
- «Спостереження»
- «Покора»
Парковому оточенню та зв'язку палацу з парком приділяли значну увагу. Він був пов'язаний з оточенням великими вікнами і дверима, невеличкою терасою та металевими огорожами-ґратками з рослинним візерунком.
Зали ред.
-
Сиренєва вітальня -
Китайський палац. Худ.Гаспаро Діциані. Плафон «Алегорія географії» -
Велика зала -
Вітальня
На відміну від стриманих фасадів оздобі залів палацу приділяли особливу увагу. Стелі прикрасили плафонами, замовленими в Академії мистецтв міста Венеція. Ліплені оздоби визолотили і розфарбували, їх комбінували з мозаїками, оригіналами живопису, меблями і порцеляною західної Європи та Китаю, штучним мармуром і скульптурами. Кожна зала палацу мала тільки їй властиві оздоби.
Склярусний кабінет ред.
Святкове, світле враження справляв на відвідувачів Склярусний кабінет (або Стеклярусний, Мозаїчний покой). Стеклярус (склярус, бісер)- кольорові скляні намистини та трубки, пришиті до основи. Було створено 10 великих стеклярусних панно та два десюдепорти (оздоби над дверима). Панно прикрашені вишивками з кольорового шовку з зображенням тропічних рослин та екзотичних птахів. Усі панно відокремлені визолоченими рамами. Склярус має властивість мерехтіти при освітленні, як мозаїка, що підсилювало його декоративні якості. У 18 столітті і підлога кабінету була мозаїчною, пізніше замінена на дерев'янийпаркет.Розкішні оздоби кабінету підсилював і плафон на стелі з алегоріями Щедрості та Заздрісті, останню жене геть Амур (художник Гаспаро Діцціані). Цей кабінет — унікальний серед збережених інтер'єрів 18 століття.
Великий Китайський кабінет ред.
Найбільш парадними були Зала муз (на стінописах зображені музи) та Китайська галерея (сучасна назва — Великий Китайський кабінет).
Великий Китайський кабінет, створений Ріальді, це відображення фантастичної уяви про Китай, його природу, державний устрій, свята і традиції. Стелю кабінету прикрасив плафон (живопис) на тему «Китайське весілля» у фантазійному варіанті (італійські художники Серафіно та Джузеппе Бароцци). Стіни вкрили дерев'яними панелями з копіями побутових сцен китайського життя — твір російських та європейських майстрів. Серед оздоб кабінету — порцеляна Китаю, вироби з лаку та бронзи, дерев'яні ліхтарі з китицями, китайські меблі, різьблена скульптура з екзотичних сортів азійських дерев тощо.
Див. також ред.
Джерела ред.
- Кючарианц Д. А. «Антонио Ринальди». — СПб.: Стройиздат СПб, 1994. — 192 с. — 25000 экз. — ISBN 5-87897-006-6
- Кючарианц Д. А.“ Художественные памятники города Ломоносова“, Л, Лениздат, 1985
- «Памятники архитектуры пригородов Ленинграда», Л, Стройиздат, 1983
- Раскин А. Г." Город Ломоносов", Л. «Искусство», 1979
- Коваленская Н. Н. «История русского искусства 18 века», М, 1962