Квазівійна

Квазівійна
	Французькі революційні війни та війна другої коаліції
	Американський фрегат «Констеллейшн» захоплює французький фрегат «Інсургент». 9 лютого 1799
Дата	7 липня 1798 — 30 вересня 1800
Місце	Атлантичний океан, Карибське море, Індійський океан, Середземне море
Причина	порушення США умов Договору про співтовариство від 1778 року[en]
Результат	Конвенція 1800 року; * Мирне припинення франко-американського союзу; * Припинення нападів французьких приватних служб на американське судноплавство; * Проголошення нейтралітету США та відмова від претензій Францією
Сторони
США	Франція
Командувачі
Джон Адамс; Джордж Вашингтон; Александер Гамілтон; Бенджамін Стоддерт	Поль Баррас; Наполеон; Едме Етьєн; Віктор Юг;
Сили
Максимум 9 фрегатів, 4 шлюпи, 2 бриги, 3 шхуни ; 5700 матросів і морської піхоти, до 365 каперів	Невідомо
Втрати
прибл. 160 вбитих і поранених ; Захоплено 22 капера, до 2000 торгових суден	368 убитих і поранених, 517 полонених ; 1 фрегат, 2 корвети, 1 бриг і 118 каперів потонули або захоплені

Квазівійна́ (англ. Quasi-War, фр. Quasi-guerre) — неоголошена війна, що спалахнула між США та Францією на початку президентства Джона Адамса і майже повністю відбувалася в морі з 1798 по 1800 рік.

Після повалення і скасування французької монархії у вересні 1792 року США відмовилися продовжувати погашати свій великий борг перед Францією, яка підтримувала США під час війни за незалежність. США посилалися на те, що завинили попередньому режиму. Франція також була обурена договором Джея і тим, що США почали активно торгувати з Британією, з якою Франція воювала на той час. У відповідь Франція уповноважила так званих «приваті» здійснювати напади на американські судна, що призвело до захоплення численних торговельних суден і, зрештою, змусило США вжити заходів у відповідь.

Війну називали «квазі», оскільки вона не була офіційно оголошена обома державами. Воєнні дії тривали протягом двох років на морі, під час яких регулярні флоти та приватні кораблі вели бойові дії переважно у Вест-Індії. У багатьох битвах брали участь відомі військово-морські офіцери, такі як Стівен Декейтур, Сілас Талбот і Вільям Бейнбрідж. Несподівана бойова агресивність і стійкість новостворених ВМС США, які сконцентрувалися на атаках на французькі західноіндійські «приваті», разом з наростаючими слабкостями та остаточним поваленням панівної Французької директорії, змусили міністра закордонних справ Франції Талейрана відновити переговори зі США. Водночас американський президент Адамс вів «гарячі бої» з Александром Гамільтоном щодо контролю над своєю адміністрацією. Несподівано для всіх Адамс відкинув пропозиції антифранцузьких «яструбів» у власній партії та запропонував мир Франції. У 1800 році він направив Вільяма Ванса Мюррея до Франції для переговорів про мир; федералісти волали про зраду. Бойові дії закінчилися підписанням Мортфонтенської угоди, відомої як «Конвенція 1800 року».

Див. також

Нотатки

↑ Хоча Велика Британія формально не була воюючою стороною, США отримували значну підтримку від Королівського флоту. Дві сили обмінювалися кодованими сигналами та розвідувальними даними про рух французького флоту, військові кораблі США використовували британські Карибські острови як бази, а американські торговці приєднувалися до конвоїв, супроводжуваних Британією^[1].

Примітки

Виноски

↑ Один з перших шести фрегатів американського флоту.

Джерела

↑ Eclov, 2013, с. 223-224: "British and American warships shared coded signals to identify each other as friendly, sailed in concert, and sometimes chased the enemy together. The commanders often entertained their opposite numbers aboard their ships, and shared intelligence on enemy strength, and disposition. Without compunction, they convoyed the other nation's merchantmen. The British governors allowed American men of war to use their islands as bases of operations and to board prisoners of war captured in theatre.".
↑ Clodfelter, 2002, с. 136—137.

Література

Hickey, Donald R. (2008). The Quasi-War: America's First Limited War, 1798–1801 (PDF). The Northern Mariner/le marin du nord, XVIII Nos. 3–4, July–October 2008. Архів оригіналу (PDF) за 2 Серпня 2019. Процитовано 27 Листопада 2019.
DeConde, Alexander (1966). The Quasi-War: The Politics and Diplomacy of the Undeclared War with France, 1797–1801. Charles Scribner's Sons.
Palmer, Michael . (1987). Stoddert's War: Naval Operations During the Quasi War With France 1798-1801. University of South Carolina Press. ISBN 978-0-8724-9499-2. Архів оригіналу за 18 Серпня 2020. Процитовано 27 Листопада 2019.
Nash, Howard Pervear. The forgotten wars: the role of the US Navy in the quasi war with France and the Barbary Wars 1798—1805 (AS Barnes, 1968)
Palmer, Michael A. Stoddert's war: Naval operations during the quasi-war with France, 1798—1801. Naval Institute Press, 1999
Eclov, Jon Paul (2013). Informal Alliance: Royal Navy And U.S. Navy Co-Operation Against Republican France During The Quasi-War And Wars of the French Revolution (PhD). University of North Dakota.
Clodfelter, Micheal (2002). Warfare and Armed Conflicts: A Statistical Reference to Casualty and Other Figures 1500–1999. McFarland & Co. ISBN 978-0786412044.

Посилання

Quasi-War [Архівовано 22 Грудня 2006 у Wayback Machine.](англ.)
The Quasi-War [Архівовано 22 Грудня 2006 у Wayback Machine.](англ.)
The XYZ Affair and the Quasi-War with France, 1798—1800 [Архівовано 24 Грудня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
Квази-война. Военные действия на море между Францией и США в 1798—1801 гг. [Архівовано 27 Листопада 2019 у Wayback Machine.]

[2] Хоча Велика Британія формально не була воюючою стороною, США отримували значну підтримку від Королівського флоту. Дві сили обмінювалися кодованими сигналами та розвідувальними даними про рух французького флоту, військові кораблі США використовували британські Карибські острови як бази, а американські торговці приєднувалися до конвоїв, супроводжуваних Британією^[1].

[3] Один з перших шести фрегатів американського флоту.

[FOOTNOTEEclov2013223-224:_"British_and_American_warships_shared_coded_signals_to_identify_each_other_as_friendly,_sailed_in_concert,_and_sometimes_chased_the_enemy_together._The_commanders_often_entertained_their_opposite_numbers_aboard_their_ships,_and_shared_intelligence_on_enemy_strength,_and_disposition._Without_compunction,_they_convoyed_the_other_nation's_merchantmen._The_British_governors_allowed_American_men_of_war_to_use_their_islands_as_bases_of_operations_and_to_board_prisoners_of_war_captured_in_theatre."-1] Eclov, 2013, с. 223-224: "British and American warships shared coded signals to identify each other as friendly, sailed in concert, and sometimes chased the enemy together. The commanders often entertained their opposite numbers aboard their ships, and shared intelligence on enemy strength, and disposition. Without compunction, they convoyed the other nation's merchantmen. The British governors allowed American men of war to use their islands as bases of operations and to board prisoners of war captured in theatre.".

[FOOTNOTEClodfelter2002136—137-4] Clodfelter, 2002, с. 136—137.

[Прим. 1]

[a]

[2]

[1]