Вікіпедія

Карпека Володимир Васильович

вчений-правознавець і педагог
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпека.

Володи́мир Васи́льович Карпе́ка (нар. 31 травня (12 червня) 1877(18770612), Київ, за іншими джерелами — 31 травня 1880, село Алтинівка Сумської області — пом. 11 вересня 1941, Орел) — український культурно-освітній діяч, правник-цивіліст і фінансист,[1] професор римського права, декан юридичного факультету Київського університету (1919).

Карпека Володимир Васильович
Народився 31 травня (12 червня) 1877 або 31 травня (12 червня) 1880
Київ, Російська імперія або Алтинівка
Помер 11 вересня 1941(1941-09-11)
Орел, РРФСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 Українська Держава
 СРСР
Діяльність правник
Alma mater Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира
Вчене звання професор
Заклад Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, КНУ імені Тараса Шевченка, Київські вищі жіночі курси і Інститут економіки АН України
Родичі Карпека Данило Олександрович
У шлюбі з Карпека Лідія Василівна
Діти Александрова (Карпека) Наталія Володимирівна

Життєпис ред.

Походив з старшинського роду Глухівського повіту на Чернігівщині.[2] Племінник цукрозаводчика Данила Карпеки.[3] 1903 — закінчив Імператорський університет Святого Володомира (юридичний факультет) в Києві (учень Андрія Мітюкова).

Працював у Києві помічником міського юрисконсульта.

1907—1909 років відвідував у Берлінському університеті імені Гумбольдтів лекції як професорський стипендіат Київського університету. Також підвищував свій освітній рівень у Франції (Париж) й Італії (Болонья).[3]

1910—1911 років був професорським стипендіатом Санкт-Петербурзького університету.

1912 року повернувся до Києва, працював у якості приват-доцента Київського університету. Водночас викладав історію римського права на юридичному відділенні Вищих жіночих курсів (6 годин на тиждень).[4]

1915 року захистив магістерську дисертацію і 1916 року став професором кафедри цивільного права і судочинства цього вишу.

1917 року — професор Народного університету.

1918 року був професором Київського комерційного інституту, завідував фінансовим кабінетом та кабінетом державного страхування.[5]

Від 1919 року — декан юридичного факультету Київського університету, періодично також виконував обов'язки проректора.

В селищі Алтинівка мав велику бібліотеку, що складала понад 3000 томів на різних мовах, виключно з римського та цивільного права, яка була знищена селянами.[6]

Від 1920 року працював у різних радянських і просвітницьких організаціях Умані, Ямполя та Вінниці.

З 1924 працював професором Київського інституту народного господарства, де зокрема 1930 року виконував обов'язки декана фінансово-господарського факультету.[5] За сумісництвом з 1926 року працював деканом фінансового факультету Київського торгово-промислового технікуму.

Від 1936 року працював в Інституті економіки АН УРСР старшим науковим співробітником, завідувачем сектору.[7]

1938 засуджений військовим трибуналом Київського військового округу до 10-річного ув'язнення. 8 вересня 1941 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила його до смертної кари. Був реабілітований 1959 року.

Твори ред.

  • Возрождение римского права в Италии 12 столетия (1912)
  • Пассивная легитимация в rei vindicatio классического римского права (1915)
  • Адольф Вах о реформе юридического образования // Право и жизнь (1925)
  • Сборник задач по прямым и косвенным налогам и рентному обложению с решениями и ответами. Руководство для изучения налоговой практики (1926)
  • Окладная единица и плательщик ренты (1926)
  • К истории финансов на Украине (1927)

Примітки ред.

  1. ↑ Карпека Володимир // Енциклопедія українознавства. — Том 2, випуск 3. — НТШ, 1955. — С. 975. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021.
  2. ↑ Київські неокласики. — К.: Факт, 2003. — С. 177
  3. ↑ а б Василенко Микола Прокопович. Вибрані твори: у трьох томах. — Том 3. — С. 265; 583
  4. ↑ З історії правничої освіти в Україні: юридичне відділення Вищих жіночих курсів / Катерина Губар. — С. 323 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2022. Процитовано 19 червня 2021.
  5. ↑ а б Карпека Володимир Васильович // КНЕУ. Школа публічних фінансів. Загальна інформація [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.] kneu.edu.ua
  6. ↑ Новая юность. Выпуски 4-6, 1996. — С. 196
  7. ↑ Історія Національної академії наук України. 1934—1937: Документи і матеріали, Том 5. — С. 515. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 19 червня 2021.

Джерела ред.

  • Гриценко, І. С. Карпека (Карпеко) Володимир Васильович / І. С. Гриценко, В. А. Короткий // Юридичний факультет Університету Святого Володимира: 1834—1920. — Київ: Либідь, 2009. — С. 218.
  • І. Б. Усенко. Карпека (Карпеко) Володимир Васильович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9987 [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]
  • І. Б. Усенко. Карпека (Карпеко) Володимир Васильович // Юридична енциклопедія. Том 3 / ред. Ю. С. Шемшученко [та ін.] ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998—2004 . — ISBN 966-7492-00-1.
  • Alma Mater: Університет св. Володимира напередодні та в добу української революції, 1917—1920 : матеріали, документи, спогади у трьох книгах / Віктор Короткий. — Прайм, 2000. — С. 21; 279
  • Гурский Константин Петрович. По дорогам ГУЛАГа: Воспоминания. Кн. 4. Аргументы и факты [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  • Мемуары о политических репрессиях в СССР, хранящихся в архиве общества «Мемориал»: аннотированный каталог, Том 1 / С. А Ларьков. — Мемориал, 2007. — С. 52; 78-79(рос.)
  • Карпека Владимир Васильевич // Алфавитный указатель к «Малороссийскому родословнику» В. Л. Модзалевского. — Том 2, С. 337(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карпека_Володимир_Васильович&oldid=36552838