Карл Фелікс
Карл-Фелікс (італ.: Карло-Феліче; італ. Carlo Felice; 6 квітня 1765, Турин, П'ємонт — 27 квітня 1831, Турин) — сардинський король в 1821—1831 роках, четвертий син Віктора Амадея III
| Карл Фелікс італ. Carlo Felice | ||||
 | ||||
.svg) | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| 12 березня 1821 — 27 квітня 1831 | ||||
| Попередник: | Віктор-Емануїл I | |||
| Наступник: | Карл-Альберт | |||
| ||||
| 12 березня 1821 — 27 квітня 1831 | ||||
| Попередник: | Віктор Емануїл I | |||
| Наступник: | Карл Альберт | |||
| Народження: |
6 квітня 1765 Турин, Сардинське королівство | |||
| Смерть: |
27 квітня 1831 Турин, Сардинське королівство | |||
| Поховання: | Базиліка Суперга і Hautecombe Abbeyd | |||
| Країна: | Сардинське королівство | |||
| Рід: | Савойський дім | |||
| Батько: | Віктор-Амадей III | |||
| Мати: | Марія-Антонія Іспанська | |||
| Шлюб: | Марія-Крістіна Бурбон-Сицилійська | |||
| Автограф: | 
| |||
| Нагороди: | ||||
Життєпис ред.
Карл-Фелікс народився 1765 року. Молодший син короля, герцог Генуезький, як його звали в юності, не розраховував успадкувати корону. Дитинство провів у замку Монкальєрі разом із сестрою Марією-Кароліною. Відлюдкуватий характер, відраза до світських розваг і любов до самотності привертали його до кар'єри католицького прелата. Після завоювання П'ємонту французькими військами Карл-Фелікс став іменуватися маркграфом (маркізом) Сузи.
Коли Карл-Фелікс жив у Модені, до нього прийшла звістка про те, що старший брат Віктор-Емануїл I відрікся від престолу в результаті революції 1821 року. За салічними законами Савойського дому дочки Віктора-Емануїла були відсторонені від спадщини, і престол перейшов до Карла-Фелікса, який, не маючи власних дітей, поспішив призначити регентом родича, який перебував у Турині (наступного в лінії успадкування престолу) — Карла-Альберта Каріньянського.
23 жовтня 1822 року був нагороджений орденом Св. Андрія Первозванного[1]. Під час перебування у бунтівному Турині регент пообіцяв дарувати народу конституцію, чим розгнівав Карла-Фелікса, який спішно відкликав його повноваження. Аби придушити заворушення, король звернувся по допомогу до Клемента фон Меттерніха. Повстали розбили австрійці, у супроводі яких Карл-Фелікс нарешті увійшов до Турина.
Слідом за тим революція була придушена шляхом позасудових розправ; створена за наполяганням короля надзвичайна комісія винесла близько ста смертних вироків. Новий король мав огиду до своєї столиці як до гнізда зради й відтоді приїжджав туди тільки на початку театрального сезону, уважаючи за краще жити в заміських замках і в Генуї.
Правління Карла-Фелікса загалом було реакційним, хоча він намагався реформувати правову систему, усвідомлюючи її суперечливість і недосконалість. Підтримував розвиток п'ємонтської металургії, проводив політику протекціонізму. Для збуту продукції місцевих фабрик реконструював порт у Ніцці. При ньому було побудовано дорогу від Кальярі до Сассарі. У 1825 році п'ємонтські кораблі здійснили напад на порт Триполі. На згадку про своє правління залишив Турину театр Карло Феліче і Єгипетський музей.
Родина ред.
З 1807 року був одружений з Марією-Крістіною Бурбон-Сицилійською (1779—1849), донькою короля Обох Сицилій Фердинанда I. Дітей у подружжя не було. Подружжя поховано у відновленому ними абатстві Откомб на території Франції.
Генеалогія ред.
Примітки ред.
- ↑ Карабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — М.: Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860»)
Посилання ред.
- Карл-Феликс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)