Каринська Варвара Андріївна
Варвара Андріївна Каринська (Барбара Каринська), до шлюбу Варвара Жмудська (англ. Barbara Karinska; нар. 3 жовтня 1886, Харків — пом. 18 жовтня 1983, Нью-Йорк) — українська та американська дизайнерка одягу, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема, сучасної загальноприйнятої у світі балетної пачки. Володарка премії «Оскар» (1948) за дизайн костюмів для фільму «Жанна д'Арк[en]». Працювала у Бродвеї та Голлівуді, з Сальвадором Далі, Марком Шагалом. В її костюмах знімались Марлен Дітріх, Елізабет Тейлор, Інгрід Бергман та інші численні зірки.
| Каринська Варвара Андріївна | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Варвара Каринська в своїй лондонській студії, 1939 рік | ||||
| При народженні | Варвара Андріївна Жмудська | |||
| Народження |
3 жовтня 1886 Харків, Слобідська Україна (автономна одиниця у складі Російська імперія (сьогодні Україна) | |||
| Смерть | 18 жовтня 1983 (97 років) | |||
| Нью-Йорк, Нью-Йорк, США | ||||
| Національність | Українська | |||
| Країна |
 США | |||
| Жанр | модельєрка одягу і театральних костюмів | |||
| Навчання | Харківський університет | |||
| Діяльність | художниця по костюмах | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Працівник | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Каринська Варвара Андріївна у Вікісховищі | ||||
Біографія ред.
В Україні ред.
Варвара Жмудська народилася 3 жовтня 1886 року в Харкові, в сім'ї купця-мільйонера Андрія Яковича Жмудського третьою з 10 дітей і старшою з доньок.
З дитинства захоплювалася вишиванням.
Вивчала право в Харківському університеті.
1908 — одружилася з сином заможного харківського промисловця Олександром Мойсеєнком. 1909 року народила доньку Ірину. Через кілька місяців Мойсеєнко помер.
1910 — виграла судовий процес зі старшим братом Анатолієм, власником газети «Утро», отримавши опіку над його дворічним сином Володимиром, якого виховала як сина.
Невдовзі одружилася з харківським адвокатом-криміналістом М. Каринського. З розвитком його правничої практики 1915 року сім'я перебралася до Москви, де Варвара Каринська придбала простору квартиру і цілковито віддалася мистецтву. Була господинею салону, який щовечора приймав інтелігентну публіку після театральних чи балетних вистав. Розвивала власну художню техніку, комбінуючи шматки кольорової шовкової марлі з фотографіями та малюнками. Темою її перших робіт був балет. Після тривалого самовдосконалення Варвара Каринська виставила 12 своїх робіт у популярній московській галереї. Виставка принесла матеріальний успіх і позитивну критику.
Після революції 1917 р. М. Каринського призначили міністром юстиції Тимчасового уряду Росії та головою апеляційного суду Петроградського округу. У 1919-1920 р. він займав високі посади на територіях, контрольованих Добровольчою армією. У цей час життя Варвари, Ірини й Володимира точилося між Харковом і Сімферополем. Після захоплення Криму червоними чоловік емігрував, а Каринська з дітьми залишилася в країні більшовиків і невдовзі заочно розлучилася з чоловіком-білогвардійцем.
1921 — Варвара Каринська повернулася до Москви, де одружилася з Володимиром Мамонтовим, сином одного з найбагатших московських дореволюційних промисловців. В умовах НЕПу Каринська знову відкрила салон, де збиралися митці, інтелектуали й навіть урядовці, а також модельне ательє з пошиття одягу й капелюшків haute-couture, антикварну крамницю та школу вишивання. Втім, невдовзі радянська влада націоналізувала школу.
За кордоном ред.
1924 — за підтримки наркома освіти радянської Росії А. Луначарського Каринській вдалося організувати виїзд сім'ї за кордон під виглядом організації виставки робіт її учнів у країнах Європи. Під учнівськими полотнами вивезла також унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII ст., яку зібрала за довгі роки і яку радянська влада намагалася знищити. Після кількох років у Берліні та Брюсселі осіла в Парижі (1930), де прожила 9 років. 15-річний період життя в Європі був вдалим у творчому плані: працювала з Сальвадором Далі, Марком Шагалом та іншими художниками. Створювала костюми для трупи «Балле рюс де Монте-Карло» та інших відомих балетних труп.
1939 — переїхала з дітьми до Нью-Йорку, де почала нове життя (тут її звали Барбарою).
У 1940—1970-х створила майже всі костюми до постановок засновника Школи американського балету Джорджа Баланчина, спочатку за ескізами художників, потім самостійно: “Вальс” (1951), “Шотландська симфонія” (1952), “Лускунчик” (1954), “Блискуче алегро”, “Дивертисмент № 15” (обидва 1956), “Па де де Чайковського” (1960), “Сон у літню ніч” (1962), “Коштовності” (1967), “Другий концерт Чайковського” (1973). Окрім роботи в New York City Ballet, виконувала сценічні костюми для різних танцювальних колективів, мюзиклів на Бродвеї та фільмів у Голлівуді. Баланчин називав її «Шекспіром костюма», від якої залежить половина успіху вистави[1].
Каринська створила образи для майже 50 балетів і здійснила переворот в балетній моді, створивши балетну пачку. Танець вимагав все більшої свободи і пластики, тому Каринська відходила від обручів і пачок на кшталт парасольок зі спицями. Робила багатошарові пачки без обручів, які були легкими, зберігали форму, демонстрували талію і ноги балерини. Вона почала використовувати м'які спідниці, які не заважали рухам танцівниці і водночас створювали необхідну атмосферу і настрій вистави і врешті створила балетну пачку, яка сьогодні є у світі загальноприйнятою. Також мисткиня модифікувала корсет.
1948 — удостоєна вищої нагороди Американської Кіноакадемії — премії «Оскар» (за дизайн костюмів для фільму «Жанна д'Арк[en]», США).
1952 — номінована на «Оскар» за костюми до фільму-балету «Ганс Крістіан Андерсен».
Померла 18 жовтня 1983 року в Нью-Йорку у віці 97 років.
Пам'ять ред.
_str._SU-HS_3.jpg)
- 2003 — активістська громада Харкова утворила Фонд імені Варвари Каринської (керівник М. Шемет).
- 2004 — засновано Міжнародний фестиваль моди і театрального костюма ім. Каринської.
- 2005 — у Харкові на колишньому будинку родини Жмудських (вул. Пушкінська, 31) встановлено меморіальну таблицю на честь Варвари Каринської (скульптор С. Ястрєбов).
- 2015 — у Харкові ім'ям Варвари Каринської названо вулицю в Київському районі міста (колишня вулиця Марселя Кашена).[2]
- 19 лютого 2019 — в структурі УПЮ, юнацької частини українського Пласту, з'явився підготовчий курінь ім. Варвари Каринської станиці Харків.
Посилання ред.
- Юлія Журавльова. Її називали «Шекспіром костюма» // Радіо Свобода, 2.10.2009 [Архівовано 1 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Лариса Салімонович. "Варварина «нетлінка» // Україна Молода, № 70, 16.04.2010, С. 19 [Архівовано 17 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Costumes by Karinska, by Toni Bentley, Lincoln Kirstein Publisher: Abrams, Harry N., Inc.
- Memories of Madame Karinska, by Allegra Kent // Dance Magazine, October 01, 2003 [Архівовано 21 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- New York City Ballet website [Архівовано 20 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- NY Times obituary by Anna Kisselgoff, October 19, 1983[недоступне посилання з квітня 2019]
- Николай Шемет. «Варвара. Karinska. Интерпретации»// Харьков, «Факт», 2015
- Каринська Варвара Андріївна // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 139. — 376 с. — ISBN 978-966-285-613-2.
- Затверджено підготовчий курінь ім. Варвари Каринської(Харків). [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.] plast.org.ua. Крайова Булава УПЮ.
- ↑ Варвара Каринська: українка, яка створила балетну пачку, працювала з Далі й отримала «Оскар». Українки (укр.). 19 жовтня 2021. Архів оригіналу за 23 жовтня 2021. Процитовано 24 жовтня 2021.
- ↑ Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 139.