Вікіпедія

Карвуд Ліптон

Кліффорд Карвуд Ліптон (англ. Clifford Carwood Lipton; 30 січня 1920, Гантінгтон, Кабелл, Західна Вірджинія, США — 16 грудня 2001, Саутерн-Пайнс, Мур, Північна Кароліна, США) — американський військовий діяч, офіцер роти «E» 506-го парашутно-піхотного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії часів Другої світової війни.

Карвуд Ліптон
англ. Clifford Carwood Lipton
Перший лейтенант Карвуд Ліптон
Прізвисько «Ліп» (англ. Lip)
Народження 30 січня 1920(1920-01-30)
Гантінгтон
Смерть 16 грудня 2001(2001-12-16) (81 рік)
Саутерн-Пайнс, Мур, Північна Кароліна, США
хвороба
Країна  США
Приналежність США США
Рід військ Армія США
Освіта Marshall Universityd і Єльський університет
Роки служби 1942—1945
Звання Перший лейтенант Перший лейтенант
Формування Рота «E»
506-й парашутно-піхотний полк
101-а повітряно-десантна дивізія 101-а повітряно-десантна дивізія
Війни / битви Друга світова війна
 • Операція «Оверлорд»
 • Операція «Маркет Гарден»
 • Операція «Пегас»
 • Арденнська операція
По відставці бізнесмен
Нагороди
Бронзова Зірка (США)
Бронзова Зірка (США)
Пурпурове серце (США)
Пурпурове серце (США)
Президентська відзнака частині (США)
Президентська відзнака частині (США)
Медаль «За відмінну службу в Збройних силах» (США)
Медаль «За відмінну службу в Збройних силах» (США)
 Пам'ятна медаль оборони Америки
Медаль «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію»
Медаль «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію»
Медаль Перемоги у Другій світовій війні
Медаль Перемоги у Другій світовій війні
Окупаційна медаль армії (США)
Окупаційна медаль армії (США)
Медаль «За службу національній обороні» (США)
Медаль «За службу національній обороні» (США)
Кавалер воєнного хреста 1939—1945 з пальмовою гилкою (Франція)
Кавалер воєнного хреста 1939—1945 з пальмовою гилкою (Франція)
 Медаль Визволеної Франції Пам'ятна медаль війни 1941—1945 років
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ліптон.

Біографія ред.

Молоді роки ред.

Карвуд Ліптон народився 30 січня 1920 року в Гантінгтоні, штат Західна Вірджинія. Коли йому було десять років, його батько, талановитий підприємець, загинув в автомобільній катастрофі[1][2], а мати залишилася паралізованою, і через те, що Карвуд був старшою дитиною, вона сказала йому, щоб він став головною «людиною сім'ї»[1]. У 1938 році він закінчив Середню школу Хантінгтона[3]. Провчившись один рік в Університеті Маршалла[4], він залишив навчання через фінансові проблеми і пішов працювати на військове виробництво[1]. Після прочитання статті в журналі «Life» про складність десантної підготовки як одного з найбільш висококваліфікованих галузей армії, Ліптон зацікавився військовою службою[1]. Оскільки він був у хорошій фізичній формі, Ліптон вирішив вступити в збройні сили, і на наступний день вранці сів на потяг до Кентуккі[5].

Військова служба ред.

15 серпня 1942 року Ліптон добровольцем вступив в Армію США як десантник у Форт-Томасі, штат Кентуккі[4][6]. Він був призначений в роту «E» 506-го парашутно-піхотного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії, яка формувалася в Камп-Токкоу. Навчання Ліптон проходив у Форт-Беннінгу (Джорджія), Камп-Маккелле і Форт-Бреггу[3].

У вересні 1943 року підрозділ на переобладнаному британському крейсері було відправлено до Англії. В 1944 році в 506-му полку Ліптон став майстром стрибків на одному з «Douglas C-47 Skytrain», що використовувалися для висадки в Нормандії.  Під час Нормандської операції, Ліптон у званні чотового сержанта 3-ї чоти роти втратив свою зброю і боєприпаси, приземлившись в декількох милях від його цільової області, але на узбіччі він почув знайоме клацання від зброї і зміг повернутися до своїх, зустрівшись з командиром роти Річардом Вінтерсом. Під час битви при Брекур Манорі, Ліптону разом з сержантом Майком Ренні в складі роти «E» була поставлена ​​задача знищити чотири 105-мм гаубиці (спочатку думали що 88 мм), що стріляли по пляжу Юта. Вони залізли на дерево і з відстані зняли кількох німців з приблизно 50, які охороняли позиції. Роті вдалося знищити гаубиці і за ці дії Ліптон був нагороджений медаллю «Бронзова зірка». Тоді ж він був поранений німецькою 88-мм шрапнеллю, і тільки через шість тижнів він зміг повернутися на фронт. Під час битви при Карантані, Ліптон був поранений осколком в обличчя і пах. За поранення він був нагороджений медаллю «Пурпурне серце».

Під час операції «Маркет Гарден», що розпочалася 17 вересня 1944 року, перший сержант Ліптон в складі роти «E»[3] був у перших рядах при звільненні Ейндговена, бувши членом передової команди розвідників. На одному з перехресть член їхньої команди був сильно поранений «Stielhandgranate», після чого вони поставили завдання знищити решту опору німців. Ліптона не було в початковому складі штурмової групи з десяти чоловік, але він приєднався до них на наступний ранок. Роті вдалося знищити більш ніж дві роти СС в результаті раптового нападу на їх позиції[7]. Пізніше, Ліптон разом з першим лейтенантом Фредеріком Хейлігером керували операцією «Пегас» із завданням для роти перетнути річку на човнах канадських військових інженерів і повернути понад 140 британських десантників, що потрапили в оточення після відходу від Арнема по той бік річки Рейн[8]. Даний рейд увінчався успіхом[7]. Після 72 днів боїв в Голландії, Ліптон разом з ротою висунувся на нову базу в Мурмелоні у Франції, і звідти, 19 грудня 1944 року в бельгійський Бастонь[3].

Під час облоги Бастоні в Арденнах, після невмілого керівництва щойно призначеного командиром Нормана Дайка, Ліптон став де-факто командиром роти, отримавши собі у підпорядкування 2-у чоту[3]. Після атаки на місто Фой, Ліптон став другим лейтенантом[9]. Пізніше Ліптон отримав призначення в Агено, і потім став свідком жахів голокосту у Ландсберзі, після звільнення концтабору Кауферінг[7].

В кінці квітня, після участі у звільнення концтабору Дахау, 506-й полк вирушив до Австрії, і Ліптон в складі роти очищав від німецьких військ місто Берхтесгаден[3], а також Кельштайнгаус — ставку Гітлера[10]. Там він познайомився з Фердинандом Порше, відповідальним за виробництво танків Пантера і Тигр, що дуже добре говорив по-англійськи[11] Вони їли за одним столом, поки Порше перебував у таборі для військовополонених. Ліптон залишався з ротою до кінця війни, поки підрозділ не було розформовано після офіційної капітуляції японців і німців[12]. Він перебував у Резерві Армії США під час Корейської війни, але не надсилався за кордон[13].

Подальше життя ред.

Після повернення в США, Ліптон знову вступив в Університет Маршалла, який закінчив через три роки зі ступенем бакалавра в області інженерії за спеціальністю в галузі фізики[3][14]. Після цього Ліптон отримав роботу в компанії Owens-Illinois Inc — виробника виробів зі скла та пластмасової тари[14]. До 1952 році він став начальником-оператором, і надалі просувався кар'єрними сходами в даній компанії[15].

У 1966 році Ліптон переїхав в Бриджетон у Нью-Джерсі, де він став адміністративним менеджером, а в 1971 році разом з дружиною переїхав у Лондон, де він був директором з виробництва в восьми різних компаніях в Англії і Шотландії протягом декількох років. Потім він відправився в Женеву в Швейцарії, де в 1974 році очолив відділ, що спеціалізується на постачанні продукції в Європу, Близький Схід і Африку. У 1982 році він переїхав в Толідо в Огайо, і через рік пішов у відставку з посади директора з міжнародного розвитку після 35 років роботи[16][15], 15 з яких були проведені за кордоном[17]. Протягом наступних років Ліптон проживав у місті Саутерн-Пайнс у штаті Північна Кароліна[14]. Там він захопився гольфом, займався деревообробкою і багато читав[15]. У 2002 році Ліптон отримав нагороду «Шановний випускник» від Університету Маршалла[18]. Ліптон майже не говорив про свою фронтову службу, хоч і розповідав своєму синові Томасу "тільки смішні історії про війну, і залишив журналісту Стівену Амброузу дві котушки аудіо-спогадів[5].

Смерть і похорон ред.

Кліффорд Карвуд Ліптон помер 16 грудня 2001 року у віці 81 року від легеневого фіброзу у Першому регіональному госпіталі Мура в Пайнхерсті у Саутерн-Пайнса[16][14]. Він залишив після себе брата Роберта Далейна, дружину Мері Х. Ліптон, трьох його синів: Кліффорда Карвуда III, Томаса Дентона, Майкла Форрестера (від першого шлюбу з Джо Енн, яка померла в 1975 році), а також п'ятьох онуків та вісім правнуків[3][14]. Ліптон був похований у Меморіальному парку Вудмір у Гантінгтоні[6][19].

Пам'ять ред.

У міні-серіалі 2001 року «Брати по зброї» Стівена Спілберга і Тома Генкса, що транслювався на каналі «HBO», Карвуда Ліптона як одного з головних героїв зіграв Донні Волберг[7][20][21]. Серіал був заснований на однойменній книзі-бестеллері Стівена Амброуза 1992 року під назвою «Band of Brothers, E Company, 506th Regiment 101 Airborne from Normandy to Hitler's Eagle's Nest»[16][15]. У червні 2000 року в 57-у річницю дня «D» Ліптон разом з 46 іншими ветеранами роти «E» подивився перші серії, високо оцінивши деталізації боїв, сказавши, що «висадка в Нормандії з вогнем зенітної артилерії, з хмарним покривом, з літаками і відходами, все точно як було»[14]. Він додав, що дивиться «на Другу світову війну як основоположну подію 20-го століття», зазначивши, що «ми не вважаємо себе рятівниками людства чи навіть рятівниками нашої країни. Ми дивилися на себе як здатних — я міг би сказати виконавчих — солдатів, які могли б зробити складну роботу»[16].

Історія життя Ліптона була показана в книзі 2010 року журналіста Маркуса Бровертона «A Company of Heroes: Personal Memories about the Real Band of Brothers and the Legacy They Left Us»[22], а також у його книзі 2009 року «Who We Are Alive and Remain: Untold Stories from the Band of Brothers[en]»[23].

Нагороди ред.

  Медаль «Бронзова зірка» з одним дубовим листком
  Медаль «Пурпурне серце» з двома дубовими листками
  Медаль «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію» з трьома бойовими зірками і наконечником стріли
  Медаль «За відмінну поведінку»
  Пам'ятна медаль оборони Америки
  Медаль Перемоги в Другій світовій війні
  Окупаційна медаль армії
  Медаль за службу національній обороні
  Воєнний хрест з пальмовим листком
  Медаль Визволеної Франції
  Пам'ятна медаль війни 1941-1945 років
  Значок бойового піхотинця
  Значок парашутиста з двома зірками стрибків
Файл:United States Army and U.S. Air Force United States Army and U.S. Air Force Presidential Unit Citation ribbon.svg Президентська відзнака частині (США) з одним дубовим листком

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Alexander, p.88.
  2. ↑ Carwood Lipton. dday-overlord.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  3. ↑ а б в г д е ж и Clifford Carwood Lipton. Obituary. carwoodlipton.com. Архів оригіналу за 21 липня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  4. ↑ а б World War II Army Enlistment Records. Национальное управление архивов и документации. Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 9 декабря 2014.
  5. ↑ а б Former Toledoan helped inspire HBO's `Band of Brothers'. The Toledo Times. 14 октября 2001. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  6. ↑ а б Clifford Carwood. World War II Graves. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014.
  7. ↑ а б в г Carwood Lipton. Biography. carwoodlipton.com. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 9 декабря 2014.
  8. ↑ Remembering local native Carwood Lipton who served this country well. The Herald-Dispatch. 6 июня 2014. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 9 декабря 2014.
  9. ↑ Winters, p.201.
  10. ↑ C. Carwood Lipton, 81, whose World War II experiences... Deaths Elsewhere. Baltimore Sun. 19 декабря 2001. Архів оригіналу за 11 вересня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  11. ↑ Ambrose, p.276.
  12. ↑ Winters, p.25.
  13. ↑ Winters, p.277.
  14. ↑ а б в г д е Goldstein, Richard (24 декабря 2001). C. Carwood Lipton, 81, Figure in 'Band of Brothers,' Dies. New York Times. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014.
  15. ↑ а б в г ‘Band of Brothers’ Features Marshall Grad (PDF). Университет Маршалла. 24 августа 2001. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  16. ↑ а б в г C. Carwood Lipton, 81; D-day Paratrooper Was a Member of the 'Band of Brothers'. The Los Angeles Times. 28 декабря 2001. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  17. ↑ Carwood Lipton. Veterans Funeral Care. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  18. ↑ Past Alumni Association. Award Winners (PDF). Университет Маршалла. 2007. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2014. Процитовано 9 декабря 2014.
  19. ↑ Clifford Carwood Lipton. Find a Grave. Архів оригіналу за 14 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014.
  20. ↑ Donnie Wahlberg. Interview. The Hollywood Interview. 25 ноября 2011. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  21. ↑ Eight to be Honored at Alumni Awards Banquet April 20 (PDF). Университет Маршалла. 5 апреля 2002. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  22. ↑ A Company of Heroes: Personal Memories about the Real Band of Brothers and the Legacy They Left Us. Barnes & Noble. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 9 декабря 2014.
  23. ↑ Best Sellers. New York Times. 28 июня 2009. Процитовано 9 декабря 2014.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карвуд_Ліптон&oldid=40790444