Карась Валерій Юрійович
Валерій Юрійович Кара́сь (нар. 15 березня 1939, Сталіно — пом. 15 лютого 2017, Київ) — український художник монументально-декоративного мистецтва; член Спілки радянських художників України з 1977 року. Чоловік художниці Марієти Левханян, батько Євгена Карася.
| Карась Валерій Юрійович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
15 березня 1939 Сталіно, Українська РСР, СРСР | |||
| Смерть | 15 лютого 2017 (77 років) | |||
| Київ, Україна | ||||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Навчання | Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1962) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вчитель | Севера Іван Васильович, Скобало Іван Михайлович, Манастирський Вітольд Антонович, Сельський Роман Юліанович і Бєляєв Михайло Веніамінович | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| У шлюбі з | Левханян Марієта Євгенівна | |||
| Діти | Карась Євген Валерійович | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Народився 15 березня 1939 року в місті Сталіному (нині Донецьк, Україна). Упродовж 1956—1962 років навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, де його викладачами були зокрема Іван Севера, Іван Скобало, Вітольд Манастирський, Роман Сельський. Дипломна робота — керамічне панно «Львів» (керівник Михайло Бєляєв).
З 1963 року по 1990-ті роки працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. 1995 року став співзаснником «Карасьгалереї» у Києві. Жив у Києві в будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 24[1]. Помер у Києві 15 лютого 2017 року.
Творчість ред.
Працював у галузі монументального мистецтва, створював вітражі, мозаїки, садово-паркові скульптури, розписи, скульптурні композиції, рельєфи, медалі. Серед робіт:
- випалювання «Морське царство» в інтер'єрі київського ресторану «Русалка» (1968);
- фонтан з фігурами персонажів творів Миколи Гоголя у Миргороді (1983—1984, у співавторстві з Марієтою Левханян);
- вітраж «Історія медицини» у Києві (1988);
- мозаїки
- «Танок» в інтер'єрі ресторану в казахстанському місті Кентау (1965);
- «До знань» в екстер'єрі київської школи (1965);
- цикл «Українська народна творчість» на фасаді житлових будинків на розі бульвару Івана Лепсе та проспекту Власа Чубаря у Києві (1967, у співавторстві з Олександром Долотіним та Іваном Аполлоновим)[2];
- «Визначні діячі медицини» на фасаді Київської обласної клінічної лікарні (1989);
- рельєфи
- «Кобзар Волоче» у Києві (1964);
- «Наука» у місті Бердянську на будівлі ПТУ (1969, нержавіюча сталь, чеканка);
- «Морські глибини» у місті Генічеську (2010);
- композиції
- «Етапи великого шляху» у Москві (1972, шамот, теракота; у співавторстві з Марієтою Левханян);
- «Декрет про мир» у Москві (1977);
- «Земля українська», «Вода дніпровська», «Тріумф Перемоги» (усі — 1975, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Київ);
- «Сюїта замерзання», «Сюїта танення» (обидві — 1987, спорткомплекс «Метеор», Дніпропетровськ);
- «Визначні діячі історії» (1990-ті, Будинок культури «Славутич», Київ);
- медалі
- «Богдан Хмельницький» (1972);
- «Ярослав Мудрий» (1973);
- «Леся Українка» (1973);
- «Олекса Довбуш» (1975);
- «Петро Сагайдачний» (1982—1985);
- «Григорій Сковорода» (1982—1985);
- «Тарас Шевченко» (2002);
- «Сергій Корольов» (2005).
Брав участь у міських, всеукраїнських, всесоюзних художніх виставках з 1962 року. Персональна виставка відбулася у Юрмалі у 1986 році.
Окремі роботи зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Національному заповіднику «Хортиці» у Запоріжжі.
Примітки ред.
- ↑ Карась Валерій Юрійови / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 61.
- ↑ Долотін Олександр Михайлович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 143.
Література ред.
- Карась, Валерий Юрьевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. Том 4, книга 2. Санкт-Петербург. 1995. С. 224 (рос.);
- А. М. Ревенко. Карась Валерій Юрійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.