Вікіпедія

Караганда

місто Казахстану

Караганда́[2] (Караганди[3][4], Караґанда[5]; каз. Қарағанды, трансліт. Qarağandı (Caraqandi), латиніз. قاراغاندى) — місто в Казахстані, центр Карагандинської області, адміністративний центр Карагандинської міської адміністрації. Великий індустріально-промисловий, науковий і культурний центр.

Місто Караганда
каз. Қарағанды
Герб Караганди
Основні дані
Країна Казахстан Казахстан
Область Карагандинська
Адміністрація Карагандинська
Час заснування 1931
Населення 459 778 осіб (2009[1])
Площа 543,28 км²
Густота населення 846,30 осіб/км²
Координати 49°51′29″ пн. ш. 73°07′19″ сх. д. / 49.85806° пн. ш. 73.12194° сх. д. / 49.85806; 73.12194Координати: 49°51′29″ пн. ш. 73°07′19″ сх. д. / 49.85806° пн. ш. 73.12194° сх. д. / 49.85806; 73.12194
Карта
Караганда (Казахстан)
Караганда
Караганда
Караганда (Карагандинська область)
Караганда
Караганда
Мапа
CMNS: Караганда у Вікісховищі
Старий герб міста
вулиця Леніна
Центральний вокзал Караганди

10 лютого 1934 року Караганда отримала статус міста.

Сьогодні Караганда — найбільше місто області за населенням — 451,8 тис. осіб. (за станом на кінець 2006) і четверте за чисельністю населення в Казахстані (після — Алмати, Астани і Шимкенту).

Адміністративно місто поділене на два райони: імені Казибек-бі та Аліхана Бокейханова. Місцевими органами управління є міський акимат і міський масліхат.

У Караганді працюють великі підприємства з видобутку вугілля, а також підприємства машинобудування, металообробки і харчової промисловості. У місті працює велика кількість підприємств транспорту і зв'язку. Сьогодні[коли?] Караганда є найбільшим[джерело?] промисловим, економічним і культурним центром Казахстану.

Етимологія ред.

Вважається, що свою назву місто отримало від поширеного в цих місцях чагарника карагани (жовта акація).

каз. Қарағанды — караганне.

Історія ред.

Ще в XIX столітті на місці міста не було нічого. Існує легенда, що в 1833 році хлопчик-пастух Аппак Байжанов знайшов вугілля. В кінці XIX століття почався видобуток вугілля спочатку російськими купцями, потім французькими і англійськими підприємцями. На копальнях працювали жителі селищ Велика Михайлівка, Тихонівка, Зелена Балка і Новоузенка.

У 1930 році був відновлений активний видобуток вугілля і почалося будівництво тимчасових жител типу глинобитних напівземлянок для приїджих робітників і їх сімей. Потім були побудовані селища Майкудук, Нова Тихонівка і Пришахтинський, у яких оселилася основна маса новоприбулих робітників і фахівців. Значно зросло населення і в старих селищах.

20 березня 1931 року КАЗЦИК постановив утворити Карагандинську робочу Раду з самостійним бюджетом з безпосереднім підпорядкуванням КАЗЦИКу. Його центр знаходився в селі Велика Михайлівка, що увійшло пізніше до складу міста. У 1931 році шахтарське поселення Караганда перетворено в робітниче селище, а в 1934 році в місто.

Історія міста в будівництві ред.

Упродовж усієї своєї історії Караганда забудовувалася планомірно і впорядковано, відповідно до генерального плану і проєктів «Карагандагіпрошахт» та інших інститутів. Над розробкою проєктів працювали добре підготовлені архітектори і конструктори.

Московськими архітекторами був розроблений перший генеральний план міста (1934—1938 рр.) під керівництвом Олександра Івановича Кузнецова, відомого архітектора і містобудівника, за проєктами якого було побудовано не одне місто на території всього Радянського Союзу. Нове місто було розраховане на 300 тисяч жителів. Вдало була вирішена система громадських центрів у поєднанні з прямокутною організацією транспортних магістралей і взаєморозташуванням функціональних зон. Місто повинне було стати затишним і «співмасштабним до людини».

До кінця 1960-х років населення Караганди вже становило понад 300 тисяч. Архітекторам і містобудівникам стало зрозумілим, що необхідний новий генеральний план, розрахований як мінімум на 600 тисяч осіб. Головна ідея нового генплану полягала у створенні єдиного міста, що об'єднувало Старе і Нове місто. Південно-східний район Караганди, де почалося інтенсивне будівництво, став місцем формування сучасного центру міста.

1960—1970-ті роки — час, позначений радянським містобудуванням як «будівництво панельок». Одна з переваг Караганди перед іншими містами на радянському просторі — це те, що талановиті архітектори, у їх числі Станіслав Ілліч Мордвінцев (заслужений архітектор і лауреат державної премії Республіки Казахстан)[6], змусили панельні будинки «звиватися», грати кольором. У 1980-ті роки населення Караганди становило вже понад 600 тисяч мешканців. Нестримно зростало і саме місто. З'являлися нові мікрорайони, які стали «полігоном» для випробування нових містобудівних ідей. Архітекторам і містобудівникам удалося створити яскравий ансамбль різних за конфігурацією і поверховістю житлових будинків. У цей час ішло активне будівництво культурних пам'ятників, зводилися монументальні скульптури. У 1983 році в Караганді був побудований цирк. Проєкт викликав нарікання своєю дорожнечею і помпезністю. Проте міська влада наполягла і побудувала одну з найгарніших і найсучасніших споруд у республіці.

Наступне десятиліття стало для Караганди, так само як і для інших міст Казахстану, кризовим у всіх галузях економіки, у тому числі й містобудуванні.

З початком нового століття в місті знов закипіло будівництво: відновлюються головні вулиці, які були передбачені ще в першому плані будівництва міста, реконструюються житлові будинки, культурні й адміністративні будівлі, будуються нові помпезні торговельні центри, закладаються нові парки. До 10-річчя незалежності Казахстану побудований Етнопарк, аналогів цьому парку немає в республіці: на невеликій території відтворений ландшафт Карагандинської області.

Караганда і українці ред.

Розміщення довкола шахт і новобудов військово-промислового комплексу радянських концтаборів (Пєсчанлаг, Карлаг) привели до появи в цій місцевості українців, які складали до половини в'язнів. Нова хвиля ув'язнених українців наповнила концтабори повстанцями УПА і підпільниками ОУН, також члени їх родин і національно свідомі українці вивозилися на «спецпоселення»[7]. Також на заслання та в табори потрапляли священники забороненої комуністами Української греко-католицької церкви. Після звільнення з ув'язнення радянський режим забороняв повертатися українцям додому, і вони осідали в Караганді та околицях. Також сюди потрапляли випускники українських навчальних закладів і якась їх частина тут залишилась.

В Караганді існує парафія Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ, при якій діє недільна школа для дітей та українська бібліотека.[8]

Також в місті діють об'єднання українців - "Рідне слово" та "Українки в Казахстані".[9]

Транспорт ред.

Міський транспорт ред.

Див. також: Трамвай у Караганді

Основні види міського транспорту: автобуси, тролейбуси і маршрутні таксі. В день міський транспорт перевозить 470 тисяч осіб. Основну частину пасажирообігу беруть на себе автобуси — 74 % всіх пасажирів, маршрутні таксі — 24 %, тролейбуси — 2 % пасажирів.(данні 2005 року)[10]

Міжміський транспорт ред.

Аеропорт «Сари-Арка» пов'язує Караганду з багатьма містами світу. Він забезпечує прийом і випуск всіх типів літаків.

Залізничний вокзал Караганди, знаходиться в центрі міста. Поруч розташований автовокзал, утворюючи дуже зручний транспортний вузол. З Карагандинського автовокзалу[11] вирушають автобуси не лише по Казахстану, але і по Росії (міста Томськ, Омськ, Новосибірськ, Барнаул, Кемерово, Єкатеринбург, Тюмень, Казань), до Монголії (місто Улгій) і Киргизії (місто Бішкек).

Промисловість ред.

У Караганді працюють великі підприємства вугільної промисловості. Машинобудування, металообробка, харчова промисловість. Обсяг виробництва промислової продукції міста в 2005 році склав 64,1 млрд.тенге.

Харчова промисловість ред.

Найбільші підприємства:

  • Хлібозавод — ВАТ «Караганди-нан»
  • ВАТ «Карагандинський маргариновий завод»
  • ВАТ «Цукерки Караганди»[12].
  • ЗАТ ІП «Ефес Караганда пивоварний завод»
  • ТОО «Акнар» — птахофабрика.

Машинобудування і металообробка ред.

Провідними підприємствами машинобудівної галузі є: ЗАТ «Карагандинський завод електротехнічного устаткування», «Карагандинський машинобудівний завод ім. Пархоменко», АОЗТ «КАРГОРМАШ-ІТЕКС»(Завод, вже не діє), ТОО фірма «Механомонтаж», ВАТ «Карагандинський літейно-машинобудівній завод», ВАТ «Автоматика», ТОО «Булат», «Езанол», ТОО «Темко».

Освіта ред.

В місті знаходиться Карагандинський державний технічний університет.

Спорт ред.

У місті базується хокейний клуб «Сариарка», який виступає в Казахстанській хокейній лізі і в чемпіонаті Росії серед команд вищої ліги.

Клімат ред.

Клімат у Караганді різко-континентальний з суворими зимами, спекотним літом і замалою річною кількістю опадів.[13]. Влітку рослинність вигоряє.

Показник Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Рік
Абсолютний максимум °С 9 6 22 31 36 39 40 40 37 28 19 12 40
Середній максимум °С -9 -9 -3 11 20 25 27 25 19 9 -2 -8 9
Середня температура °С -14 -14 -6 5 13 19 21 18 12 3 -5 -11 3
Середній мінімум °С -19 -19 -12 -1 6 12 14 11 6 -1 -10 -16 -2
Абсоютний мінімум -42 -41 -35 -24 -10 -2 3 -1 -7 -19 -38 -43 -43
Норма опадів 21 19 18 22 36 36 41 33 22 35 27 22 332

Персоналії ред.

Джерела ред.

  1. ↑ Население Республики Казахстан. Итоги Национальной переписи населения Республики Казахстан 2009 года. Том 1. Статистический сборник. /Под ред. Смаилова А.А./ — Астана — 2011 — 242 с. (рос.) [Архівовано з першоджерела 29 січня 2013.]
  2. ↑ Казахська РСР // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — С. 500-506.
  3. ↑ Атлас світу, 2015.
  4. ↑ Барладін О. В., 2020.
  5. ↑ Караґанда // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.
  6. ↑ Судьба градостроителя — статья в журнале Элитный дом. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 11 жовтня 2008.
  7. ↑ У Караганді відкрили і освятили пам'ятник депортованим українцям. Архів оригіналу за 18 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
  8. ↑ Караганда | Апостольская Администратура. Администратура (рос.). Процитовано 11 квітня 2024.
  9. ↑ Украинские объединения Казахстана. Посольство України в РК (рос) . 31 января 2017. Процитовано 11.04.24.
  10. ↑ Статья: «Учёные исследовали пассажирский транспорт Караганды». Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 11 жовтня 2008.
  11. ↑ Автовокзал Караганди. Архів оригіналу за 25 червня 2008. Процитовано 13 жовтня 2008.
  12. ↑ Сайт Карагандинской кондитерской фабрики. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 25 березня 2022.
  13. ↑ Архів погоди в Караганди за 1936—1995 роки. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 13 жовтня 2008.
  • Аркуш карти M-43-75 Караганда. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1985 р. Видання 1990 р. (рос.)

Література ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття з географії Казахстану.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Караганда&oldid=42304329