Вікіпедія

Каленик Мишкович

Каленик Мишкович
Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 91 x 72.5 см.
Помер не пізніше 20 серпня 1450
Підданство Литовсько-Руська держава
Посада намісник
Конфесія православ'я
Рід Мишковичі
Брати, сестри Андрій, Павло і Єсько
Діти Іван і Каленик (?)

Каленик Мишкович — руський боярин першої половини XV століття, що належав до ближнього оточення («вірної ради») великого князя литовського й руського Свидригайла Ольгердовича[1], першопредок Тишкевичів.

Життєпис ред.

За припущенням Сергія Полєхова, Каленик Мишкович, мабуть, походив з Чернігово-Сіверщини, його ж потомки вважались київськими боярами. Судячи з патроніму, він був сином Михайла (Мишка чи Миська), що мешкав в кінці XIV — початку XV ст.; той, на гадку Володимира Собчука, народився у Сновську Сіверському[2].

Наталія Яковенко, ґрунтуючись на актових джерелах й записі про «род пана Калениковича и пани єго» з пом'яника Києво-Печерського монастиря, вказує імена братів: Андрій[a], Павло та Єсько[b]. На думку Яковенко, згаданий у пом'янику Климентій є хресним іменем Мишковича, а жіноче ім'я Огрефіна, що йде в парі, належить дружині[5][6].

Пізніші геральдисти, насамперед Шимон Окольський, котрий покликався у своїй праці на грамоти з «архіву Тишкевичів», зазначають, що Каленик служив Свидригайлові «за голову до ради й правицею до війни»[7], 1434 р. обійняв уря́ди намісників путивльського й звенигородського. Поза тим, Ш. Окольський називає його «маршалком» великого князя, хоча ця звістка видається легендарною[8][9].

Відповідно до дарчої грамоти Свидригайла від 17 жовтня 1437 року, оголошеної в Києві, Каленик Мишкович одержав за вірну, «а нигды не опущеную» службу чималий комплекс земель, не вповні зідентифікованих: в Житомирському повіті — с. Бурківці й слободища коло Звягеля, Межиєвичі, Ходорковичі й Тейковичі, а в Овруцькому — села Остаф'єво на річці Норині, Валковичі, Демидковичі і Дмитрієвича діти на Хвасничі, під Полонним — Вищикусовичі, та селище на усті Кам'янки зі Случчю. Опріч того, були даровані обширні землі над Гнилоп'яттю і Гуйвою, так звана Слободищенська волость (Слободище, Чортолісці, Сільце), утім відповідний привілей не зберігся[10][11][12].

Оскільки нащадки Каленика Мишковича користалися гербом «Леліва», ще Владислав Семкович висловив здогад, що його він міг запозичити в 1432–40 роках від Івана Монивидовича, чий батько прийняв цей герб на Городельській унії[13]. Олег Однороженко же схиляється до думки, що боярин послуговувався самобутнім знаком, який склався на місцевім ґрунті і був позбавлений помітних зовнішніх впливів[14].

Невідомо, чи зберіг Каленик свої посади в 1440-ві роки, чи був відсторонений від намісництва київським князем Олельком Володимировичем[15]. Залишив по собі:

  • Івана, одруженого з кн. Агафією Семенівною Глинською, яка потім постриглась у черниці під іменем Гафтелини й 1500 р. відписала с. Гатне київському Пустинно-Микільському монастирю[16][8].
  • Каленика, згадуваного джерелами в 1457/1458–1488 роках[17][18]. Від його сина, зем'янина Тишка, і походить шляхетський рід Тишкевичів.

В. Собчук довів, що Сенько[c], Дашко й Федько Калениковичі, що їх історики раніш вважали синами К. Мишковича, насправді належать до однойменного роду вірменського походження з Львівської землі[19].

Помер до 20 серпня 1450[6].

Пам'ять ред.

З 2016 року його ім'ям названий один із провулків міста Звенигородка[20].

Див. також ред.

Коментарі ред.

  1. ↑ Андрій Мишкович (лат. Andream Miskowicz, ст.-укр. пан Андрей Мишкович) — коморник Свидригайла (1433), посол до Ягайли (1433)[3].
  2. ↑ Єсько Мишкович (лат. Iosskoni Mikowicz, Yoskoni, Yesko camerarius vestre fraternitatis) — коморник Свидригайла (1435), посол до Сигізмунда Люксембурзького літом 1435 й до тевтонського великого магістра, — ймовірно, наприкінці 1436. В другій половині 1440-их рр. дістав від Казимира Ягеллончика с. Красний Двір в Мстиславському князівстві, конфіскований у Юрія Лугвеновича[4].
  3. ↑ Обіймав при Свидригайлі уряди підскарбія та підканцлера (зг. 1446–52). Останній раз згаданий як свідок угоди холмського каштеляна Ванька Чжусича 1470 р. зі своїм племінником Олехном.

Примітки ред.

  1. ↑ Любавский М. К. Литовско-русский сейм: Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внешней жизнью государства. — Москва : Имп. о-во истории и древностей рос. при Моск. ун-те, 1900. — С. 325.
  2. ↑ Мицик Ю. Халецькі — провідний шляхетський рід Речицького краю у XVII—XVIII ст. / Юрій Мицик. // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — С.1052
  3. ↑ Полехов, 2015, с. 591.
  4. ↑ Полехов, 2015, с. 603.
  5. ↑ Яковенко, 2008, с. 181, 184.
  6. ↑ а б Полехов, 2015, с. 608.
  7. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 1: [Aa — Dereneczna] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. — Warszawa, 1880. — S. 134
  8. ↑ а б Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 2-3. Архівовано з джерела 24 січня 2022. Процитовано 15 серпня 2020.
  9. ↑ Полехов, 2015, с. 608-609.
  10. ↑ Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. I: 1366—1506 / pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. — Lwów, 1887. — С. 33-34.
  11. ↑ Клепатскій П.Г. Очерки по исторіи Кіевской земли. Томъ I. Литовскій періодъ. — Одесса : тип. «Техникъ», 1912. — С. 251, 262.
  12. ↑ Яковенко, 2008, с. 184.
  13. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 150.
  14. ↑ Однороженко О. Геральдика членів господарської ради великого князя Свидригайла Ольгердовича // Студії і матеріали з історії Волині. — 2012. — С. 182-184. Архівовано з джерела 12 жовтня 2020. Процитовано 4 жовтня 2020.
  15. ↑ Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу // Ukraina Lithuanica. — 2015. — Т. 3. — С. 217-218.
  16. ↑ Яковенко, 2008, с. 181.
  17. ↑ Полехов С. В. Новые документы о Киевской земле XV века // Сфрагістичний щорічник. — Київ, 2012. — Вип. 2. — С. 267-268, 276. Архівовано з джерела 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  18. ↑ Яковенко, 2008, с. 181, 186.
  19. ↑ Собчук В.Д. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XVI — першої половини XVII століття. — Кременець : Кременец.-Почаїв. держ. іст.-архітектур. заповідник, 2014. — С. 329-331.
  20. ↑ Про перейменування об’єктів топоніміки | Офіційний сайт міста Звенигородка (укр.). Архів оригіналу за 16 серпня 2019. Процитовано 19 грудня 2020.

Джерела ред.

  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.
  • Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каленик_Мишкович&oldid=42426037