Йоасаф Маєвський

Йоасаф Маєвський (в миру Ісидо́р Маєвський; помер після 1752) — архімандрит Межигірського монастиря Київської митрополії.

Йоасаф Маєвський
Ім'я при народженні	рос. Исидор Маевский
Народився	невідомо невідомо
Помер	не раніше 1752 невідомо
Країна	Російська імперія
Діяльність	священник
Конфесія	православ'я

Життєпис

Про дитинство Ісидора Маєвського свідчень не збереглося.

Освіту отримав у київський школі і був одним із учнів Феофана Прокоповича; постриження у чернецтво прийняв у Польщі, в Марковому монастирі.

У 1714–1715 роках Йоасаф Маєвський був викликаний у Смоленськ, у щойно відкриту школу, для навчання дітей латині. Його діяльність у Смоленську була дуже успішною; у 1718 році Йоасаф, після смерті митрополита смоленського Дорофея Короткевича, що допомагав школі, повернувся до Польщі, але за рік був викликаний назад новим митрополитом смоленським Сильвестром Холмським і призначений проповідником.

Межигірський монастир

У 1721–1724 роках отець Йоасаф був архімандритом Хресного монастиря Архангельської єпархії; у 1724 році переміщений до Антонієвого монастиря Новгородської єпархії, з червня 1726 року був суддею тверського архієрейського дома і архімандритом Калязинського монастиря; спершу він був близьким до Феофілакта Лопатинського і виконував його доручення, але потім перейшов на сторону Феофана Прокоповича і 18 жовтня 1731 року призначений настоятелем Бізюкового монастиря біля Дорогобужа.

Коли виникла так звана «Решилівська справа», Йоасаф, як той, хто особисто знав Йосифа Решилова, був викликаний у 1732 році до Санкт-Петербурга, у якості свідка, а потім і сам був засуджений за неприйняття присяги та за інші проступки.

7 травня 1736 року Йоасаф Маєвський був позбавлений сану, отримав попереднє ім'я Ісидора Маєвського і був відправлений до Таємної канцелярії. Але Вищим наказом від 20 грудня 1740 року, йому була відпущена вина і, в числі інших, йому було повернене чернецтво та ім'я Йоасаф і він був відправлений на проживання у Межигірський монастир.

9 липня 1742 року Йоасафу Маєвському було дозволене священнослужіння, а 22 грудня 1745 року, після усної доповіді Священного синоду імператриці, Йоасафу був повернений і сан архімандрита, з призначенням його настоятелем Києво-Межигірського монастиря.

Наприкінці 1750 року монастирська братія звинувачувала архімандрита Йоасафа у порушенні давно встановлених порядків монастиря. Подальша його доля невідома.

Література

• Дела архива Священного Синода, 1731 г., № 155; 1733 г., № 134; 1742 г., № 264; 1745 г., № 158; 1750 г., № 84.
• «Исторические очерки Смоленской духовной семининарии».
• «Чтения общества истории и древностей Российских», 1863 г., IV.