Вікіпедія

Йоан де Грокейо

Йоан де Гроке́йо, (лат. Johannes de Grocheio (або Grocheo), фр. Jean de Grouchy) — французький теоретик музики кінця XIII століття.

Йоан де Грокейо
фр. Jean de Grouchy
Народився 1255
Париж, Королівство Франція
Помер 1320
Країна  Королівство Франція
Діяльність теоретик музики, музикознавець, письменник
Знання мов Давньофранцузька і середньовічна латина
Напрямок музика середньовіччя

Біографічні відомості ред.

Біографічні відомості про Івана де Грокейо відсутні. Авторське зауваження в єдиному збереженому трактаті з умовною назвою «Про музику» (De musica, близько 1300) про «молодих друзів», що допомагали йому за часів життєвих випробувань, імовірно, свідчать про його незнатне походження. Магістр Паризького університету в пору його розквіту, Йоан де Грокейо ввібрав новітні досягнення філософії і теології свого часу, особливо «математичних» дисциплін квадрівія. У плані трактату і логіці розгляду об'єктів музичної науки проглядається бажання наслідувати філософському вченню Арістотеля, особливо його гілеморфізму. Наприклад, музичний інтервал розуміється як матерія музики і одночасно як форма, обумовлена числом; у вокальній музиці текст є матерією, в яку «вводиться» муз. форма, і т. д.

Вчення про музику ред.

Грокейо дає власне визначення музики — як теоретичної «науки про число, віднесене до звуків» і одночасно практичного знання, спрямованого на навчання музиканта («музика» як звід дидактичних рекомендацій). Іронічно відкидаючи вчення Боеція про «світову» і «людську» музику («та й хто чув, щоб людський організм звучав?»), автор пропонує власну її класифікацію. Найважливіші категорії у класифікації Грокейо:

  • популярна музика (cantus publicus), мається на увазі музика усної традиції;
  • вчена музика (musica composita, також звана «regularis», «canonica», «mensurata»), тут розглядаються багатоголосні форми: органум, гокет і найбільш складна і вишукана — багатотекстовий мотет;
  • церковна музика (cantus eccleciasticus); богослужбовий одноголосний спів, Григоріанський хорал (cantus planus).

Унікальною для Середньовіччя виглядає деталізація сучасної авторові паризької музики, що нестрого підрозділяється їм на «просту» (simplex), «вітчизняну», або «місцеву» (civilis) і «просторічну» (тобто вульгарною говіркою, vulgaris). До останньої категорії автор включає шансон, естампи, рондó, загадкову «продукцію»[1] і деякі інші жанри менестрельної музики.

У великій класифікації музичних інструментів («природним інструментом» Грокейо називає голос людини, «штучним інструментом» — музичний інструмент у звичному нам розумінні) автор трактату виділяє віел як інструмент, що володіє широкими художніми і формальними можливостями[2].

Серед цінних музично-теоретичних спостережень — чітка диференціація інтервалів на вертикальні і горизонтальні. Для цієї мети переосмислюються традиційні в теорії терміни «консонанс» і «конкорданс». Термін «консонанс» резервується тільки для вертикальної милозвучності, «конкорданс» стосується тільки горизонтальної. Нарешті, Грокейо стверджує, що багатоголосна музика не підкоряється законам ладової організації церковної монодії (втім, альтернативи у вигляді вчення про багатоголосні лади вчений не дає). Ця констатація — надзвичайна рідкість для середньовічної науки про музику.

Сприйняття ред.

Незважаючи на яскраву своєрідність трактату, вчення Йоана де Грокейо у пізнішій історії музики було надовго забуте. У наші дні трактат Грокейо вважається найважливішим джерелом для відновлення картини середньовічної музики, в тому числі він використовується для її реконструкцій в практиці автентичного виконавства.

Примітки ред.

  1. ↑ М. А. Сапонов розуміє цей термін як латинізацію старофранцузьку танцювальної пісні — «Кароли».
  2. ↑ «Справжній майстер зіграє на віелі будь-яку мелодію, будь-який шансон і зіграє на ньому будь-яку музичну форму взагалі».

Видання трактату і література ред.

  • Rohloff E. Die Quellenhandschriften zum Musiktraktat des Johannes de Grocheio. Leipzig, 1972 (издание текста в виде билингвы, с нем. переводом);
  • Stockmann D. Musica vulgaris bei Johannes de Grocheo (Grocheio) // Beiträge zur Musikwissenschaft, XXV (1983);
  • Fladt E. Die Musikauffassung des Johannes de Grocheo im Kontext der hochmittelalterlichen Aristoteles-Rezeption. München, 1987;
  • Лебедев С. Грокейо и Аристотель. Философские предпосылки трактата Иоанна де Грокейо «О музыке» // Старинная музыка в контексте современной культуры. Москва, 1989;
  • Saponov M. Ductia und Cantus insertus bei Johannes de Grocheio // Beiträge zur Musikwissenschaft, XXXII (1990);
  • Сапонов М. Менестрели. М., 1996;
  • Lebedev S. Zu einigen loci obscuri bei Johannes de Grocheio // Quellen und Studien zur Musiktheorie des Mittelalters, Bd.2, hrsg. v. M.Bernhard. München, 1997.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоан_де_Грокейо&oldid=42249654