Вікіпедія

Зґвалтування під час Дарфурського геноциду

Зґвалтування під час Дарфурського геноциду — систематична кампанія під час геноциду в Дарфурі, як явища Дарфурського конфлікту. Зґвалтування використовувалися як зброя війни, для етнічної чистки чорношкірих африканців у регіоні.[1][2][3] Більшість зґвалтувань було здійснено суданськими урядовими силами та воєнізованими формуваннями «Джанджавід» («злі люди на конях»)[4][5][6]. Дії «джанджавідів» були описані як геноцидне зґвалтування, коли ґвалтували не лише жінок, а й дітей, немовлят забивали до смерті, а статеве каліцтво жертв стало звичним явищем.[7][3]

Геноцид, який здійснюється проти етнічних народів фур, масаліт і загава, призвів до того, що Міжнародний кримінальний суд (МКС) висунув звинувачення кільком особам у злочинах проти людяності, зґвалтуваннях, примусовому переміщенні та катуваннях. За словами Еріка Рівза, понад один мільйон дітей були «вбиті, зґвалтовані, поранені, переміщені, травмовані або пережили втрату батьків і сімей».[8]

Зґвалтування як зброя війни ред.

Через триваюче насильство дослідники не змогли провести популяційні дослідження, і наразі немає оцінок кількості жертв.[9] Вважається, що зґвалтування широко поширені, а жертви оцінюються в десятки тисяч.[10] Одна НУО задокументувала 9300 зґвалтувань, однак спостерігачі в країні заявили, що кількість зґвалтованих ближче до удвічі порівняно з задокументованими 9300.[11]

Були повідомлення про зґвалтування дівчат віком від десяти до жінок старше сімдесяти років, і що більшість жертв постраждали від групового зґвалтування.[12] Зґвалтували дітей п'ятирічного віку, третина жертв зґвалтувань — діти. Станом на 2009 рік звіти та свідчення дійшли висновку, що кампанія зґвалтувань була систематичною і тривала протягом п'яти років.[13] У заяві колишнього генерального секретаря ООН Кофі Аннан сказав: «У Дарфурі ми бачимо, як ціле населення переміщується, а їхні будинки зруйновані, а зґвалтування використовується як навмисна стратегія».[14]

Міжнародна реакція ред.

 
Арабські угруповання джанджавідів були головним гравцем у конфлікті.

Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) повідомило, що у віддаленому районі Дарфура місцеві лідери заявили, що понад чотириста жінок і дівчат були зґвалтовані, і що деякі з цих жінок були зґвалтовані на очах у своїх чоловіків. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) також повідомило, що вони отримали повідомлення про те, що джанджавіди таврували жінок після зґвалтувань.[15]

У журналі Foreign Affairs американський політолог Скотт Страус заявив, що офіційний представник США повідомив, що з середини 2003 року по вересень 2004 року було зруйновано 574 села та пошкоджено ще 157, причому на момент нападу в більшості з цих сіл не було озброєних повстанців.[16] Показання тих, хто вижив, незмінно вказують на те, що ополченці страчують чоловіків і не щадять людей похилого віку, жінок і дітей. Для жінок зґвалтування є основною загрозою. З середини жовтня 2004 року по лютий 2005 року, за оцінками, до шести мільйонів дарфурців було переміщено, а ще 200 000 шукали притулку в Чаді.[16]

У 2004 році Державний департамент США опублікував звіт про звірства, який займав вісім сторінок. У доповіді зазначено, що існує «послідовна та широко поширена модель жорстокості в регіоні Дарфур на заході Судану» і що існує чітка «систематичні зловживання проти членів неарабських громад Дарфуру, включаючи вбивства, зґвалтування, побиття, етнічне приниження, знищення майна та предметів першої необхідності». У звіті також зазначено, що кількість зґвалтувань, швидше за все, недооцінена, оскільки визнання того, що жінка-член сім'ї була зґвалтована, призводить до соціальної стигми.[17] У The New York Times цитується неназваний спостерігач за ситуацією: «У цьому суспільстві, якщо ви зґвалтували одну жінку, ви зґвалтували все плем'я».[18]

7 березня 2005 року Лікарі без кордонів опублікували звіт, у якому говорилося, що вони пролікували п'ятсот жертв зґвалтувань, як жінок, так і дівчат, і що це була лише частина тих, хто зазнав сексуального насильства.[19]

У 2007 році неурядова організація Global Grassroots у співпраці з Гретхен Стейдл Воллес випустила документальний фільм «Диявол прийшов верхи». Заснована на однойменній книзі, написаній Брайаном Стейдлом після його досвіду в Дарфурі, вона була номінована на премію «Еммі».[20] У 2009 році в Меморіальному музеї Голокосту США було показано документальний фільм про сексуальне насильство в Дарфурі.[21]

Ніколас Крістоф п'ять разів їздив до Дарфуру протягом двох років, і його розповіді про триваюче насильство відіграли важливу роль у підвищенні обізнаності про ситуацію в Дарфурі. У лютому 2005 року він опублікував фотографії, отримані від миротворчих військ Африканського Союзу.[22]

Роботи Міжнародного кримінального суду ред.

Луїс Морено-Окампо, прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС), висунувши звинувачення у злочинах проти людяності, також висуває у своїй заяві звинувачення в зґвалтуванні внаслідок геноциду, оскільки такі дії можуть розглядатися в МКС як самостійні злочини.[18]

27 квітня 2007 року палата видала ордер на арешт Ахмеда Харуна за звинуваченням у злочинах проти людяності. Морено-Окампо, прокурор МКС, звинуватив Харуна, який на момент скоєння злочинів був державним міністром, в озброєнні і вербуванні бойовиків «Джанджавід» з єдиною метою — придушення нападів повстанців. Морено-Окампо стверджує, що Харун «був присутній при роздачі зброї бойовикам, знав про звірства, включаючи зґвалтування і вбивства, що відбувалися на місцях, і у своїх промовах підбурював ополченців вбивати мирних жителів».[23][24]

4 червня 2007 року МКС видав ордер на арешт Алі Мохамеда Алі Абд-Аль-Рахмана (Алі Кушайба) за понад сорока звинуваченнями у злочинах проти людяності та військових злочинах. Звинувачення проти нього включають, але не обмежуються масовими вбивствами, примусовими переміщеннями та зґвалтуваннями.[25][26]

4 березня 2009 року МКС висунув звинувачення президенту Судану Омару Хасану Ахмаду аль-Баширу за п'ятьма пунктами звинувачення у злочинах проти людяності (вбивства, винищення, насильницьке переміщення, тортури, зґвалтування) і за двома пунктами звинувачення у воєнних злочинах (прямі напади на мирних жителів і грабіж). . Він є першим діючим главою держави, якого звинувачують у злочинах проти людства. Другий ордер на його арешт був виданий 12 липня 2010 року, оскільки Палата попереднього провадження I МКС вважала, що існують достатні підстави вважати аль-Башира винним за трьома пунктами звинувачення в геноциді, який був здійснений на Фурі, Масаліті та етнічні народи загава.[27][28]

Див. також ред.

Посилання ред.

  1. ↑ Ball, 2011, с. 107.
  2. ↑ GOMA, 2011.
  3. ↑ а б Hagan, Rymond-Richmond та Parker, 2005, с. 525—562.
  4. ↑ Straus, 2005, с. 126.
  5. ↑ Hirsch, 2012.
  6. ↑ Hashim, 2009, с. 226.
  7. ↑ Rothe, 2009, с. 53.
  8. ↑ Totten, 2006, с. xxxix.
  9. ↑ Gingerich та Leaning, 2004, с. 13.
  10. ↑ Clark Miller, 2009, с. 58.
  11. ↑ Gingerich та Leaning, 2004, с. 16.
  12. ↑ Gingerich та Leaning, 2004, с. 15.
  13. ↑ Frey, 2009, с. 216.
  14. ↑ Gingerich та Leaning, 2004, с. 17.
  15. ↑ Natsios, 2006, с. 33.
  16. ↑ а б Straus, 2005, с. 123—133.
  17. ↑ Totten, 2010, с. 18.
  18. ↑ а б Scheffer, 2008.
  19. ↑ Totten, 2006, с. xxxv.
  20. ↑ Bartrop, 2012, с. 330.
  21. ↑ United States Holocaust Memorial Museum.
  22. ↑ Grono, 2014, с. 44.
  23. ↑ Totten, 2010, с. XX—XXI.
  24. ↑ Darfur, Sudan. International Criminal Court. Процитовано 1 January 2014.
  25. ↑ Totten, 2010, с. XIX.
  26. ↑ Dubuisson, 2007.
  27. ↑ The Hague Justice Portal, 2011.
  28. ↑ Simons, 2009.

Бібліографія ред.


Подальше читання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зґвалтування_під_час_Дарфурського_геноциду&oldid=42587353