Захаренко Олександр Всеволодович
Захаренко Олександр Всеволодович (нар. 15 травня 1948 — 23 вересня 2004) — український ентомолог, доктор біологічних наук, професор, поборник ідеї абсолютної заповідності.
| Захаренко Олександр Всеволодович | |
|---|---|
| Народився | 15 травня 1948 |
| Помер | 23 вересня 2004 (56 років) |
| Країна | Україна |
| Діяльність | зоолог |
| Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Галузь | ентомологія |
| Заклад | Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва |
| Науковий ступінь | доктор біологічних наук |
| Відомий завдяки: | ентомологія, поборник ідеї абсолютної заповідності |
О. В. Захаренко народився 15 травня 1948 р. у сім'ї науковців. Закінчивши Харківський університет, в 1978 р. він захистив кандидатську, а в 1997 р. — докторську дисертацію по захисту рідкісних комах[1]. Учений був проректором по науці і професором кафедри зоології і ентомології Харківського національного аграрного університету, головою Харківського відділення Українського ентомологічного товариства. Їм була створена Харківська школа поборників ідеї абсолютної заповідності, до якої увійшли відомі харківські ентомологи — Віктор Микитич Грамма (канд. біол. наук, доцент кафедри зоології і ентомології Харківського національного аграрного університету), Борис Михайлович Якушенко (35 років очолював відділ біології Харківського Будинку піонерів), а також ентомологи А. Й. Ковалик, І. П. Леженіна, М. О. Філатов та ін.[2][3]
У 1970—1985 рр. ними були організовані десятки експедицій у степові заповідники України і Росії — Луганський, Асканію-Нову, Український степовий, Центрально-чорноземний (Росія; тільки у останній було організовано 24 експедиції)[4]. Численні дослідження сформували чітку позицію харківських ентомологів, що групувалися навколо Харківського ентомологічного товариства: «антропогенні чинники — сінокосіння і випалювання степової заповідної рослинності різко зменшує біорізноманітність степової біоти» і тому «основним принципом збереження біорізноманітності степової біоти повинен стати принцип повного невтручання в заповідні екосистеми»[4]. У цьому харківські ентомологи активно підтримали одного з класиків заповідності, директора Центрально-чорноземного заповідника O. М. Краснітського, з яким були близько знайомі.
На думку В. М. Грамми, О. В. Захаренка і В. М. Якушенка, «абсолютна заповідність є найближчою до природного стану природи і найсприятливішою для збереження біоценозу. На жаль, у ряді заповідників існують ділянки з різним режимом і абсолютно заповідані відносно невеликі ділянки, що мають до того ж одноманітний рельєф (як правило, ділянки плато). Для збереження видової різноманітності комах і інших мешканців степових заповідників необхідно збільшити площу абсолютно заповідних ділянок і охопити режимом абсолютної заповідності усі варіанти рельєфу»[5].
Харківські захисники заповідності гостро критикували сінокосіння, як таку регуляційну діяльність, що проводиться в степових заповідниках: "Вимиранню комах в степових заповідників сприяє і господарська діяльність в межах заповідної території. Так, періодичне сінокосіння, що проводиться у багатьох заповідниках під приводом необхідності збереження флористичної і фауністичної різноманітності степових екосистем, веде до прямо протилежних наслідків. Зокрема при сінокосінні гинуть ті жуки, що розвиваються в стеблах, суцвіттях або насінні рослин[6].
Харківські ентомологи вважали даремним зайняттям розробку методів управління степовими екосистемами і пропонували, як початкову міру, додати в степових заповідниках до 50 % території під режим абсолютної заповідності[7].
Якнайповніше погляди харківських поборників ідеї абсолютної заповідності викладені у докторській дисертації О. В. Захаренка[1]:
|
Основними регуляторними заходами, рекомендованими для збереження "барвистості" степу є сінокосіння, випас і пали. Розглянемо, до чого призводять ці заходи. Згубний вплив палів, випасу і сінокосіння на хребетних тваринах детально розглянуто ще О.М. Формозовим (1937). Тут відмітимо тільки вплив їх на комах. Так, при сінокосінні, окрім знищення цілого ряду безхребетних, пов'язаних з травостоєм, відбувається збіднення видового складу мешканців ґрунту і підстилки, різка зміна мікрокліматичних умов після сінокосіння веде до корінної перебудови екологічної структури населення на користь еврибіонтних і ксерофільних організмів. Більшість степових комах тісно пов'язана з трав'янистими рослинами, тому при сінокосінні пригноблюються або навіть повністю зникають популяції, розвиток яких відбувається на рослинах або в їх тканинах, а також комахи, що живляться нектаром і пилком. До ще більш катастрофічних для комах наслідків веде випалювання сухої рослинності. Гинуть не лише комахи, що розвиваються на рослинах, але і мешканці підстилки. Особливо небезпечні весняні пали, оскільки більшість комах зимують в стеблах рослин або в підстилці | 
|
Всього по темі абсолютної заповідності у степових заповідниках і неприпустимості там заходів регуляцій О. В. Захаренком з колегами було опубліковано понад 20 наукових робіт. Крім того, харківські ентомологи неодноразово брали участь в різних нарадах по обговоренню природоохоронного режиму в степових заповідниках, де вступали у запеклі суперечки з ботаніками, що вимагають сінокосіння[2][3].
У листопаді 1992 р. у селищі Володарське Донецької області відбулася науково-практична конференція, присвячена 65-річчю заповідника «Кам'яні могили». Харківські ентомологи, поборники ідеї абсолютної заповідності, взяли в ній активну участь. О. В. Захаренко відмітив, що управління режимами екосистем, по суті, неможливе, оскільки наше втручання непрогнозоване по своїх наслідках. Масштабне втручання — випас, сінокосіння, пали є неприпустимими в заповідниках[2][2].
Слід також відмітити, що в 1970-1980-х роках харківські ентомологи під керівництвом О. В. Захаренка змогли створити в Харківській області декілька десятків ентомологічних заповідників і активно популяризували цей вид заповідника в Україні. Перший ентомологічний заповідник в Україні був створений в 1977 році на землях радгоспу «Червона хвиля» у Харківській області.
І попри те, що поглядам представників Харківської школи поборників ідеї абсолютної заповідності не вдалося реалізуватися в законодавчій сфері, внесок їх у розвиток концепції заповідності величезний. Завдяки еколого-фауністичним дослідженням, проведеним ними у степових заповідниках, передусім України, вони, по-перше, зібрали великий і унікальний матеріал, що підтверджує абсурдність і екологічну шкоду від сінокосіння і інших видів регуляції в степових заповідниках для ентомофауни. По-друге, вони поставили під сумнів взагалі регуляцію як таку у заповідних степових екосистемах, оскільки вона перетворює їх на агроценози.
У зв'язку зі смертю О. В. Захаренка 23 вересня 2004 р., Харківська школа поборників ідеї абсолютної заповідності перестала існувати.
Література ред.
- Борейко В. Е., Бриних В. О., Парникоза И. Ю. Заповедность (пассивная охрана природы). Теория и практика. — Киев: КЭКЦ, 2015. — 112 с.
- Грамма В. Н., Захаренков О. В., Якушенко В. М. Некоторые теоретические аспекты охраны насекомых степных заповедников // Теор. основы заповедного дела. — М.: Изд-во АН СССР, 1985. — С. 59-61.
- Грамма В. Н., Захаренко О. В., Леженина И. П., Филатов М. О. Современные проблемы охраны биоразнообразия насекомых степной биоты Украины // Науч. ведомости БелГУ, сер. экология. — 2005. — № 1, вып. 3. — С. 3-6.
- Захаренко О. В., Сетчатокрылые (Insecta, Neuroptera) Украины и некоторые вопросы охраны редких и исчезающих насекомых / Дисс. докт. биол. наук, 1997. — К.: Нац. агр. ун-т. — 256 с.
Про нього ред.
- Медведев Г. С., Кирейчук О. Г., Кривохатский В. А. Памяти Александра Всеволодовича Захаренко // Энтомол. обозрение. — 2005. — Т. 74, вып. 2. — С. 465—470.
Примітки ред.
- ↑ а б Захаренко О. В. Критика сенокошения и других регуляционных мер в степных заповедниках // Гуманитарный экол. журн. — 2014. — Вып. 3. — С. 1-5.
- ↑ а б в г Борейко В. Е. Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (10 век-2015 г.). — К.: КЭКЦ, 2015. — 240 с.
- ↑ а б Борейко В. Е. Идеологические основы и школы концепции заповедности // Гуманитарный экол. журн. — 2016. — № 2. — С. 9-12.
- ↑ а б Вовк Д. В., Грама В. М., Леженіна І. П., Філатов М. О. Він не терпів офіціозу і суєти // Изв. Харьков. энтомол. об-вО. — 2004 (2005). — Вып. 1-2. — С. 11-23.
- ↑ Грамма В. Н., Захаренко О. В., Якушенко В. М. Некоторые теоретические аспекты охраны насекомых степных заповедников // Теор. основы заповедного дела. — Львов: Изд-во АН СССР. — 1985. — С. 59-60.
- ↑ Грамма В. Н., Захаренко О. В. Некоторые проблемы охраны насекомых в степных заповедниках европейской части СССР // Гуманитарный экол. журн. — 2014. — Вып. 3. — С. 13.
- ↑ Захаренко О. В., Грамма В. Н., 1985, К вопросу об управлении экосистемами степи // Современное состояние и перспективы развития заповедного дела. — Курск, 1985. — С. 33-35.