Затока Любові
Затока Любові (лат. Sinus Amoris) — невелика морська ділянка на Місяці, на північному сході Моря Спокою. Розмір — 200–300 км, координати центру — 19°54′ пн. ш. 37°18′ сх. д. / 19.9° пн. ш. 37.3° сх. д.[1]. Її назва з'явилася на карті[2], виданій 1974 року Військовим картографічним агентством США для НАСА, і 1976 року була затверджена Міжнародним астрономічним союзом[1][3].
| Затока Любові | |
|---|---|
| лат. Sinus Amoris | |
 Мозаїка знімків «Клементини» | |
| Координати центра |
19°54′ пн. ш. 37°18′ сх. д. / 19.9° пн. ш. 37.3° сх. д. |
| Розмір |
200–300 км |
| Епонім |
любов |
| Назву затверджено | 1976 |
.png)   Затока Любові на Вікісховищі | |
На південному заході Затока Любові зливається з Морем Спокою, а на протилежному боці від неї лежить Озеро Справедливості. На південному сході вона межує з Болотом Сну, а на півночі — з Таврськими горами.
Межі Затоки Любові нечіткі через складний рельєф та через те, що її темна поверхня подекуди замаскована світлими викидами молодих кратерів (Ремер на півночі, Кармайкл та Хілл на сході та Прокл на південному сході).
Опис ред.
Серед кратерів, що лежать у Затоці Любові, власні імена станом на 2015 рік отримали Маральді, Кармайкл, Гарднер, Франк, Брюстер, Теофраст та Лукіан. Перший із них залитий лавою; інші з'явилися після лавового покриву. Крім того, в затоці є сателітні та безіменні кратери. Деякі з них зруйновані й затоплені лавою майже цілком — зокрема, 66-кілометровий кратер Маральді D та кілька безіменних кратерів, рештки валу яких височіють у центрі затоки.
На півдні Затоки Любові стоїть гора Есама, а на північному заході — гора Маральді. Затока примітна великою концентрацією вулканічних куполів[4].
Поверхня Затоки Любові лежить на 0,8–1,6 км нижче за місячний рівень відліку висот, приблизно на одному рівні з прилеглими ділянками Моря Спокою і більш ніж на 1,5 км вище за недалеке Море Ясності[5].
Для лавового покриву південної половини Затоки Любові існує оцінка віку за концентрацією кратерів. Вона складає 3,6 млрд років, що відповідає пізньоімбрійській епосі та близьке до середнього значення для ділянок Моря Спокою[6].
Примітки ред.
- ↑ а б Sinus Amoris. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 12 грудня 2016. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ Sheet LTO-43D2: Franck // NASA Lunar Topographic Orthophotomap (based on Apollo 15 and 17 photos). Scale 1:250,000. — ed. 1. — Prepared and published by the Defence Mapping Agency Topographic Center, Washington, D.C, May 1974.
- ↑ [1] / E. Müller & A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1977. — P. 339. — ISBN 90-277-0836-3. Архівовано з джерела 11 березня 2015
- ↑ Wood C. A. (27 травня 2005). Is It Love or a Sinus Infection?. lpod.org. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 11 червня 2015.
- ↑ За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Hiesinger, H.; Jaumann, R.; Neukam, G.; Head, J. W. (2000). Ages of mare basalts on the lunar nearside (PDF). Journal of Geophysical Research. 105 (E12): 29239—29276. Bibcode:2000JGR...10529239H. doi:10.1029/2000JE001244. Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2013. Процитовано 17 травня 2015.
Посилання ред.
- Карти з актуальними назвами деталей поверхні: основна частина [Архівовано 27 грудня 2016 у Wayback Machine.], південна частина [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.]
- Інтерактивна карта Місяця, центрована на Затоку Любові [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Затока Любові [Архівовано 30 травня 2018 у Wayback Machine.] на The-Moon Wiki
- Clark P., Joerg S., De Hon R. (1994). Searching the Sinus Amoris: Using profiles of geological units, impact and volcanic features to characterize a major terrane interface on the Moon. Earth, Moon, and Planets. 64 (2): 165—185. Bibcode:1994EM&P...64..165C. doi:10.1007/BF00604488.