Закон Кеннікатта — Шмідта

Закон Кеннікатта — Шмідта (англ. Kennicutt-Schmidt law), закон Шмідта — емпіричне співвідношення, що зв'язує щільність газу в диску галактики і темп зореутворення (англ. star formation rate, SFR). Вперше дане співвідношення дослідив Мартен Шмідт у статті 1959 року, в якій він стверджував, що поверхнева густина зореутворення пропорційна деякому додатньому ступеню поверхневої густини газу в даній ділянці диску[1], тобто

.

У загальному випадку поверхнева густина зореутворення вимірюється в одиницях маси Сонця на рік на квадратний парсек (M·рік−1·пк−2), поверхнева щільність газу вимірюється в масах Сонця на квадратний парсек (M·пк−2). Аналізуючи вміст газоподібного гелію та молодих зір у сонячній околиці, місцеву щільність популяції білих карликів та їх функцію світності, Шмідт запропонував значення ступеня (найбільш ймовірно від 1 до 3). Всі використовувані дані відносилися до Чумацького Шляху, особливо до околиць Сонця.

У 1998 році Роберт Кеннікатт досліджував співвідношення між густиною газу і темпом зореутворення для приблизно 100 найближчих галактик, при цьому вийшло значення ступеня [2].

Примітки

ред.
  1. Schmidt, Maarten. The Rate of Star Formation : [англ.] // The Astrophysical Journal : journal. — IOP Publishing, 1959. — Vol. 129. — С. 243. — Bibcode1959ApJ...129..243S. — DOI:10.1086/146614.
  2. Kennicutt, Robert C., Jr. The Global Schmidt Law in Star-forming Galaxies : [англ.] // The Astrophysical Journal : journal. — IOP Publishing, 1998. — Vol. 498. — С. 541. — arXiv:astro-ph/9712213. — Bibcode1998ApJ...498..541K. — DOI:10.1086/305588.