Заклинський Олексій Онуфрійович
Отець Заклинський Олексій Онуфрійович (27 березня 1819, Озеряни (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області) — 26 березня 1891, Старі Богородчани (тепер Богородчанського району Івано-Франківської області)) — священник УГКЦ, поет та композитор, посол австрійського парламенту (1873–1879) і Галицького крайового сейму (1870–1876 роки).
| о. Олексій Онуфрійович Заклинський | |
|---|---|
 | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 04.11.1873 — 22.05.1879 | |
| Посол до Галицького сейму | |
| 1870 — 1876 | |
| Попередник | Чачковський Іван |
| Наступник | Александер Лукасевич |
| Народився |
27 березня 1819 с.Озеряни, Станиславівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер |
26 березня 1891 (71 рік) с.Старі Богородчани, Богородчанський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Виборчий округ | № 22 |
| Відомий як | громадський і політичний діяч |
| Громадянство |
 Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Alma mater | Віденський університет |
| Батько | о. Онуфрій Заклинський († 1833) |
| У шлюбі з | † 1860 |
| Професія | священик |
| Релігія | греко-католик |
Життєпис ред.
Народився у сім'ї пароха Озерян.
У 1836 році закінчив 6 класів Станиславівської гімназії. Далі навчався у Чернівецькій гімназії, на правничому факультеті Віденського університету (1838–1842).
Після тривалої хвороби, у 1844[1] або 1845 році вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1848 році.[1] Будучи семінаристом, став на шлях політичної боротьби. Активно боровся за створення «Руської Ради» у Львові, яка була уконституйована у 1848 році (єдиний семінарист — член Руської Ради). Як член «Руської Ради» обирався делегатом від Галичини на Слов'янський з'їзд у Празі (1848 рік), де був секретарем української секції. Працював перекладачем українських послів при австрійському парламенті (Райхстаґу) 1848–1849 (без права голосу). У 1853 р. висвячений на священника. У 1853–1860 році сотрудник каноніка, душпастир у шпиталі і тюрмі, займається російськими перекладами у Буковинського крайового президента та викладає літургію в нижчих класах Чернівецької гімназії. Після смерті дружини о. О. Заклинський переїжджає до м. Городенки (1860 року), стає ініціатором побудови тут парохіяльної церкви Святого Николая, на яку зібрав 500 ринських.
У 1862–1863 році тимчасово завідує парохією містечка Козлів Бережанського деканату. Пізніше був переведений на посади завідателя парохії Старих Богородчан (1864 рік) та Надвірної (1865 рік). У березні 1865 року знову переведений з м. Надвірної до Старих Богородчан, де пробув до смерті.
У 1870 році Олексій Заклинський обирається послом до Галицького сейму 3-го скликання (обраний від IV курії 29-го округу Богородчани — Солотвин, входив до складу «Руського клубу»[2]). 1873 року обраний послом до Райхсрату (парламенту Австро-Угорщини) від Станиславівського виборчого округу (сільські громади судових повітів Станиславів, Галич, Богородчани, Солотвин, Тлумач, Тисмениця, Надвірна і Делятин)[3]. Своїм виступом 5 травня 1879 р. в парламенті Австро-Угорщини добився встановлення українського єпископства у Станиславові.
Завдяки старанню О. Заклинського — члена повітової та сільської громадської Ради, — школу-дяківню в Старих Богородчанах перемінено на державну з рільничим курсом, засновано читальню, створено позичкову касу, побудовано крамницю, управлено береги р. Бистриці.
О. Заклинський був ініціатором побудови у Старих Богородчанах церкви Святого Георгія (Юра) (1880 р.). З нагоди посвячення новозбудованої церкви написав пісню «К Покрову Пресвятої Богородиці», що вийшла друком в 3000 примірників, 600 з яких розійшлись по парохіях Галичини. Відомий його вірш на вічну пам'ять архипастиреві української Церкви митрополиту Григорію Яхимовичу (1863), надрукований в Львівському журналі «Галичанин». Перу Олексія Заклинського належать пісні «Там, де Чорна Гора» (обробка Станіслава Людкевича), «Кажуть, мені, люди, що мій друг живе», «Щоб я крила мав» та інші.
8 квітня 1887 року священика паралізувало, але й прикутим до ліжка він не покидав праці. В цей період написав історичної ваги мемуари, що вперше вийшли друком у Львові (1890 рік) під назвою «Записки Алексея Заклинського, приходника Старых Богородчань». Згодом на основі «Записок…» український письменник, уроженець с. Лесівка Богородчанського району, Михайло Яцків написав оповідання «Посол Петришин» (1913 рік).
Примітки ред.
- ↑ а б Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 132—133.
- ↑ Там само. — С. 107.
- ↑ Franz Adlgasser. Kurzbiografie Zaklinski (Zaklyns'kyj), Aleksy (Alexius, Oleksij) [Архівовано 5 лютого 2021 у Wayback Machine.] на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
Джерела та література ред.
- Г. П. Герасимова, І. П. Чорновол Заклинський Олексій Онуфрійович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 207. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с.; іл. — С. 132—133.
Посилання ред.
- Заклинський Олексій Онуфрійович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 122.
- Календар знаменних і пам'ятних дат Івано-Франківської області на 2009 рік [Архівовано 17 листопада 2009 у Wayback Machine.]
- Видатні діячі Прикарпаття [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]