Заграй Юрій Михайлович
Заграй Юрій Михайлович (2 травня 1975; Хмельницький — 9 січня 2005; Ес-Сувейра, Ірак) — український військовик, миротворець, командир інженерно-саперного взводу 72-го окремого механізованого батальйону 7-ї окремої механізованої бригади.
| Заграй Юрій Михайлович | |
|---|---|
 Капітан | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
2 травня 1975 Хмельницький, УРСР |
| Смерть |
9 січня 2005 (29 років) Ес-Сувейра, Ірак |
| Громадянство |
 Україна |
| Військова служба | |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Збройні сили |
| Рід військ |
 Механізовані війська |
| Формування | 7 ОМБр |
| Війни / битви | Українська миротворча місія в Іраку |
| Нагороди та відзнаки | |
  | |
Біографія ред.
Народився 2 травня 1975 року в Хмельницькому[1].
Проходив службу у місті Болграді, Південне оперативне командування.
У 2005 році брав участь у миротворчій місії в Іраку у складі 7 ОМБр, був командиром відділення забезпечення роти матеріального забезпечення 72-го окремого механізованого батальйону.
Капітан Юрій Заграй особисто перевіряв маршрут руху транспортних засобів із особовим складом батальйону, конвоїв із доставки гуманітарної допомоги на наявність вибухонебезпечних предметів, особисто виявив і знешкодив понад 30 фугасів і більше 120 вибухонебезпечних предметів. Силами та засобами очолюваного капітаном Юрієм Заграєм взводу були посилені інженерні загородження на блокпостах Хільського та Багдадських мостів.
9 січня 2005 року неподалік міста Ес-Сувейра сили іракської поліції провели операцію з викриття схованки та вилучення великої кількості боєприпасів. Для їх знешкодження було викликано окремий спеціальний саперний загін Республіки Казахстан[2]. Для забезпечення роботи казахських саперів та надання їм необхідної допомоги на місце виїхала група українських миротворців зі складу 72-го окремого механізованого батальйону. Боєприпаси, серед яких було 35 авіаційних бомб, були перевезені на трьох машинах на спеціально визначене місце для знешкодження[3]. Згодом пролунав потужний вибух, в результаті якого загинуло 7 українських військовослужбовців, у тому числі підполковник Юрій Заграй, який опинилися ближче за всіх до епіцентру[4]. Вибух був спланований та введений в дію стороннім електронним пристроєм.
Сім'я загиблого миротворця отримала грошову компенсацію в розмірі $105 тисяч[5].
Похований в Хмельницькому.
Вшанування пам'яті ред.
10 січня 2006 року у місті Житомир було відкрито пам'ятник українським миротворцям, які загинули неподалік іракського міста Ес-Сувейра під час виконання миротворчої місії в Республіці Ірак. Серед імен на пам'ятнику значиться і Юрій Заграй[6].
Нагороди ред.
- орден «За мужність» І ступеня (12 січня 2005) — за мужність і відвагу, виявлені при виконанні миротворчих завдань у Республіці Ірак[7]
- відзнака міністерства оборони України «Доблесть і честь»[8]
Примітки ред.
- ↑ Серед семи загиблих в Іраку українських миротворців троє - родом із Західної України. Інформаційне агентство «Вголос». 10 січня 2005. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Україна Молода :.: Регіональні новини. web.archive.org. 22 грудня 2015. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 30 листопада 2019.
- ↑ В ІРАКУ ЗАГИНУЛИ СІМ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ОХОРОНЯЛИ РОЗВАНТАЖЕННЯ ЗБРОЇ. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 30 листопада 2019.
- ↑ Теракт чи халатність?. DT.ua. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ ПЕРВАЯ УКРАИНКА, ПОГИБШАЯ В ИРАКЕ, ВЕРА ПЕТРИК ОДНА ВОСПИТЫВАЛА ДВОИХ ДЕТЕЙ. www.segodnya.ua (рос.). Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Урядовий портал :: Новини центральних органів влади. web.archive.org. 15 лютого 2006. Архів оригіналу за 15 лютого 2006. Процитовано 1 грудня 2019.
- ↑ Про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України орденом "За мужність". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 30 листопада 2019.
- ↑ Методичні рекомендації щодо проведення психологічної підготовки особового складу ЗСУ [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Головне управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України / Київ — 2012