Жерм́ен Катанга (фр. Germain Katanga, нар. 28 квітня 1978(19780428)[1], Мамбаса, Східна Провінція, Заїр, Сімба[1]) — колишній лідер Фронту Патріотичного Опору Ітурі (FRPI).[2] 17 жовтня 2007, конгська влада видала його Міжнародному кримінальному суду, задля звинувачення за шістьма пунктами звинувачення у воєнних злочинах і трьома пунктами звинувачення у злочинах проти людяності.[1][3] Звинувачення включають вбивство, сексуальне рабство та використання дітей, молодших за 15 років, для активної участі в бойових діях.[3]

Жермен Катанга
Germain Katanga
Прізвисько Сімба
Народився 28 квітня 1978(1978-04-28) (46 років)
Mambasad, Східна провінція, Заїр
Країна  Заїр
 ДР Конго
Діяльність політик, військовослужбовець
Відомий завдяки засуджений Міжнародним кримінальним судом за звинуваченням у воєнних злочинах та злочинах проти людяності
Знання мов Нгітіd і французька
Військове звання генерал

7 березня 2014 Міжнародний кримінальний суд визнав Катангу винним у п'яти воєнних злочинах та злочинах проти людяності, основною подією обвинувачення була різанина у лютого 2003 року в селі Богор в Демократичній Республіці Конго.[4]

Молодість та сім'я ред.

Катанга народився 28 квітня 1978 року в Мамбасу,[1] Східна Провінція, на північному сході Заїру (сучасна територія Демократичної Республіки Конго). Вважається, що він належить до нгітської етнічної групи.[1] Одружений на Деніз Катанг, має двох дітей.[1]

Фронт Патріотичного Опору Ітурі ред.

 
Розташування Ітурі на карті Демократичної Республіки Конго

На початку 2003 Катанга стає старшим командиром Фронту Патріотичного Опору Ітурі[2] — мілітариської групи, яка брала участь в Ітурійському конфлікті. 24 лютого 2003, Катанга нібито організував напад на село Богор, в якому повстанці під його командуванням пішли на «невибіркові смертельні веселощі»,[2] загинуло щонайменше 200 цивільних, кімнати в'язниці були заповнені трупами та зґвалтованими жінками та дівчатками.[1] Катанга також обвинувачувався у допомозі організації інших злочинів, в тому числі вбивства більш як 1200 цивільних осіб при нападі на Nyakunde Hospital у вересні 2002 року.[5]

11 грудня 2004 Катанга став одним з шести колишніх керівників міліції, яких призначили на посади у Збройні Сили Демократичної Республіки Конго в рамках мирного процесу.[2][5][6]

Був заарештований владою Конго на початку березня 2005[2] у зв'язку з вбивством дев'яти миротворців Організації Об'єднаний Націй в Ітурі 25 лютого 2005.[7][8] Він не перебував під вартою до передачі Міжнародному кримінальному суду у жовтні 2007.[7] 1 листопада 2005 Рада Безпеки ООН ввела заборону на поїздки та заморозила рахунки Катанги за порушення ембарго на постачання зброї.[9]

Процес у Міжнародному Кримінальному Суді ред.

2 липня 2007 Палата попереднього провадження Міжнародного Кримінального Суду, вирішивши, що наявні достатні підстави вважати Катангу винним у вчинені воєнних злочинів та злочинів проти людяності під час нападу на Богор видала запечатаний ордер на його арешт.[1] Йому було висунене звинувачення, яке складалось із шести пунктів звинувачення у воєнних злочинах (умисне вбивство, нелюдське та жорстоко поводження, використання дітей у віці до п'ятнадцяти років у активних військових діях, сексуальне рабство, напади на цивільних та грабежі) та трьох пунктах звинувачення у злочинах проти людяності (вбивство, нелюдські дії та сексуальне рабство).[1]

17 жовтня 2007 влада Конго видала Катангу Міжнародному Кримінальному Суду.[3] Він був доставлений в ізолятор суду в Гаазі. Катанга був другою людиною, яку добровільно видали суду з моменту його створення у 2002.[10]

У лютому 2008 ще один підозрюваний у нападі на Богот, Метью Нгуджоло Чуі, був виданий суду[11] та мав постати перед судом спільно з Катангою.[12] Попередні слухання розпочались 27 червня 2008 та закінчились 26 вересня 2008 передачею частини звинувачень до Судової палати Суду.

Судовий процес розпочався 24 листопада 2009 року.

Вирок ред.

7 березня 2014 Міжнародний Кримінальний Суд визнав винним Жермена Катангу у п'яти злочинах проти людяності та воєнних злочинах під час різанини у лютому 2003 в селі Богор, Демократична Республіка Конґо.[4][13]

В результаті різанини загинуло близько 200 цивільних, багато жінок було зґвалтовано та залучено до сексуального рабства. Катанга спочатку висувались звинувачення як непрямому співучаснику, однак пізніше він був визнаний винним у прямій співучасті. Суддя Христина ван ден Вінгарт, в окремій думці до вироку, зазначила, що цей процес є порушенням прав Катанги.[14] Суд виправдав його за звинуваченням у сексуальному рабстві та використанні дітей-солдат у зв'язку з відсутність недостатньою доведеністю, зазначивши, що подібні злочини були можливими.[4][13] Суд навів докази того, що Катанга займався постачанням зброї міліції, тим самим «підсилюючи ударну здатність міліції»[14].

Інший обвинувачений, Метью Нгуджоло Чуі, був виправданий за аналогічними звинуваченнями у грудні 2012 за відсутністю доказів.[13][15] Хоча початково Катангу та Чуі мали постати перед судом разом, у листопаді 2012 МКС розділив їх справи, аби дозволити прокурору зібрати більше доказів проти Катанги.[16]

На окремому судовому засіданні Катанга був засуджений на строк до 30 років позбавлення волі. Прокурори та адвокати мають 30 днів на подачі апеляції.

Посилання ред.

  1. а б в г д е ж и к Міжнародний кримінальний суд (2 липня 2007). Ордери на арешт Жермена Катанги (PDF). Архів оригіналу (PDF 202 KB) за 15 січня 2013. Процитовано 10 березня 2014.(англ.)
  2. а б в г д Міжнародний кримінальний суд (19 жовтня 2007). Заява Фату Бенсуда, заступника прокурора Міжнародного кримінального суду під час прес-конференції щодо арешту Жермена Катанги [Архівовано 28 жовтня 2007 у Wayback Machine.]. Процитовано 21 жовтня 2007.(англ.)
  3. а б в Міжнародний кримінальний суд (18 жовтня 2007). Другий арешт: Жермен Катанга переданий у розпорядження МКС [Архівовано 29 жовтня 2007 у Wayback Machine.]. Процитовано 21 жовтня 2007.(англ.)
  4. а б в Жермен Катанга: військовий злочинець, жорстокий воєначальник, який тероризував Демократичну Республіку Конго [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.], The Independent, 7 березня 2014. Процитовано 8 березня 2014 (англ.)
  5. а б Г'юман Райтс Вотч (14 січея 2005). Д. Р. Конг: У армію не можна призначати військових злочинців [Архівовано 4 грудня 2008 у Wayback Machine.]. Процитовано 21 жовтня 2007.
  6. Франс Прес(21 жовтня 2007). Конголезький польовий командир, постане перед МКС у понеділок. Процитовано 21 жовтня 2007.
  7. а б Майк Кордер (22 жовтня 2007). Військових злочинців Конго підозрює Гаага. Associated Press. Процитовано 13 листопада 2007. [Архівовано 9 червня 2007 у Archive.is]
  8. Суд (9 листопада 2007). Жермен Катанга [Архівовано 7 вересня 2008 у Wayback Machine.]. Процитовано 13 листопада 2007.
  9. Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 1533 (2004) відносно Демократичної Республіки Конго (7 листопада 2007). Список осіб і організацій, що підпадають під дію заходів, передбачених у пунктах 13 та 15 резолюції 1596 (2005) Ради БезпекиPDF (52.3 KB). Процитовано 23 листопада 2007.
  10. Ройтерс (19 жовтня 2007). МКС прагне арешту після видачі підозрюваного [Архівовано 1 лютого 2013 у Archive.is]. Процитовано 21 жовтня 2007.(англ.)
  11. Міжнародний Кримінальний Суд (7 лютого 2008). Третій затриманий для Міжнародного Кримінального Суду: Метью Нгуджоло Чуі [Архівовано 23 червня 2007 у Wayback Machine.]. Процитовано 9 лютого 2008.(англ.)
  12. Міжнародний Кримінальний Суд (10 березня 2008). Рішення про об'єднання справ проти Жермена Катанги та Метью Нгуджоло ЧуіPDF (527 KB). Процитовано 10 March 2008.(англ.)
  13. а б в Засуджені Міжнародним Кримінальним Судом диктатори Конго [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.], Голос Америки, 7 березня 2014. Процитовано 8 березня 2014
  14. а б Жермен Катанга визнаний винним у вбивствах, грабежах та різанині в Конго [Архівовано 12 березня 2014 у Wayback Machine.], The Guardian, 7 березня 2014. Процитовано 8 березня 2014
  15. Воєначальник Конго був засуджений МКС [Архівовано 26 березня 2014 у Wayback Machine.], BBC News, 7 березня 2014. Процитовано 8 березня 2014
  16. МКС визнав Катангу співучасником злочинів у Конго [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.], Deutsche Welle, 7 березня 2014. Процитовано 8 березня 2014

Джерела ред.