Вікіпедія

Жан де Ла Форе

Перший офіційний посол Франції в Османської імперії, який служив з 1534 до 1537 року

Жан де Ла Форе (фр. Jean de La Forêt, також Jean de La Forest або Jehan de la Forest) — перший офіційний посол Франції в Османській імперії, служив з 1534 до 1537 року[1]. Його попередником був Антоніо Рінкон, що був посланником французького короля до Османської імперії з 1530 до 1533 року. Коли Жан де Ла Форе помер у Стамбулі в 1537 році, Рінкон змінив його вже в якості офіційного посла.

Проект договору 1536 року, підписаний Жаном де Ла Форе та Ібрагім-пашою за кілька днів до вбивства останнього

Посольство 1534 року до Османської імперії ред.

 
Хайр ад-Дін Барбаросса, з яким Жан де Ла Форе вів переговори в 1534 році

Османське посольство до Франції поверталось до Стамбулу, і Жан де Ла Форе вирушив разом з ним. По дорозі до Стамбулу де Ла Форе вперше висадився в Північній Африці, де запропонував Хайр ад-Діну Барбароссі п'ятьдесят кораблів і матеріали в обмін на допомогу проти Генуї[2]. Він також попросив Хайр ад-Діна здійснити набіг на береги Іспанії[3].

До османської столиці Жан де Ла Форе прибув в травні 1534 року, у супроводі свого кузена Шарля де Марільяка і вченого Гійома Постеля,[4] з намаганням чинити французький вплив на османські справи[1]. Він супроводжував Сулеймана до Азербайджану під час турецько-перської війни, повернувшись разом з ним до Стамбулу на початку 1536 року[5].

Де Ла Форе був відправлений для того, щоб домогтися надання торгових привілеїв, а також укладання релігійних домовленостей та військових угод між Францією та Османською імперією.[1] Франциск I також доручив йому здобути «мільйон золота, що не буде проблемою для Великого сеньйора»[3]. В обмін Франциск через де Ла Форе запропонував посольство, вічний договір про союз та торгівлю[3].

Де Ла Форе також мав секретні військові інструкції організувати спільний наступ на Італію в 1535 році[6]:

 
 
Військові інструкції Жану де Ла Форе від канцлера Антуана Дюпра (копія), 11 лютого 1535 року.
Жан де ла Форе, якого Король відправляє на зустріч з Великим сеньйором [Сулейманом Пишним], спочатку піде з Марселя до Тунісу, в Барбарію, для зустрічі з паном Харадіном, королем Алжиру, який направить його до Великого сеньйора. Для цієї мети наступного літа він [король Франції] відправить військову силу, яку він готує, щоб повернути те, що несправедливо займає герцог Савойський, і звідти напасти на генуезців. Король Франциск I дуже прохає пана Харадіна, який має потужні морські сили, а також зручне розташування [Туніс], напасти на остров Корсика та інші землі, місця, міста, кораблі і суб'єкти Генуї, і не зупинятися, поки вони не приймуть і не визнають короля Франції. Король, крім вищезгаданих сухопутних сил, додатково допоможе своїми морськими силами з щонайменше 50 суден, з яких 30 галер, а решта — галеаси та інші суда, у супроводі однієї з найбільших і найкрасивіших карак, які коли-небудь були на морі. Цей флот буде супроводжувати армія пана Харадіна, яка також буде оновлюватися і забезпечуватися Королем продовольством і боєприпасами, який, в результаті цих дій, зможе досягти своєї мети, за що він буде дуже вдячний пану Харадіну.[…]

У Великого сеньйора пан де Ла Форе повинен попросити 1 мільйон у золоті, та направити його армію спочатку до Сицилії і Сардинії і посадити там короля, якого призначить Ла Форе — особу, яка має репутацію і добре знає ці острови, які він збереже у відданості, і в тіні та підтримці Короля [Франції]. Крім того, він визнає це благословення і надішле підношення та платню Великому сеньйору, щоб віддячити його за фінансову підтримку, яку він надасть королю, а також за підтримку його флоту, якому буде повністю сприяти король [Франції].

 

— Військові інструкції Франциска I Жану де Ла Форе, 1535[7]

Під час перемовин де Ла Форе з візиром Ібрагім-пашою було вирішено про проведення спільних військових операцій проти Італії: Франція повинна була напасти на Ломбардію, в той час як Османська імперія була повинна напасти з Неаполя[8].

Франко-турецький договір 1536 року ред.

Докладніше: Франко-турецький альянс
 
Лист Сулеймана до Франциска I 1536 року, у якому той повідомляє про успішну кампанію в Іраці і визнає постійне французьке посольство Жана де Ла Форе при османському дворі

У лютому 1536 року де Ла Форе домігся підписання торгового договору під назвою «Капітуляції» (зберігся лише його проект), який був основою для французького впливу в Османській імперії і Леванті до XIX століття.[2][9] Сулейман мав деякі сумніви щодо французької прихильності, заявляючи: «Як я можу йому довіряти? Він завжди обіцяв більше, ніж може виконати», посилаючись на відсутність допомоги французів у 1534—1535 роках, коли Туніс був остаточно знову захоплений Карлом V, але він все-таки погодився на союз після вторгнення Франциска I в П'ємонт на початку 1536 року.[5][10]

Франко-турецький договір 1536 року дозволив французам в Османській імперії бути підсудними своїм законам у французькому консульському суді (статус, який вже отримали венеційці), звільнив їх від звичайних податків і зборів, що стягувались з немусульманських іноземців, і надав їм торговельні поступки.[9] Цей договір пропонував гарантії (особливо екстериторіальності), які стали взірцем для майбутніх «нерівноправних договорів» між європейськими та азійськими державами.[11] За цією угодою всі французький суди, церкви і цінності залишалися в Османській імперії екстериторіальними.[10] У певному сенсі, французькі володіння в Османській імперії стали першими іноземними володіннями французької корони, фактично колонією Франції[10]. Французький протекторат також поширився на святі місця Єрусалиму[12]. У 1620 році вже третина зовнішньої торгівлі Франції здійснювалась з Османською імперією[13].

Торговий договір фактично був ширмою для Жана де Ла Форе, головною справою якого насправді була координація військового співробітництва між Францією та Османською імперією[11]. Однак торговельний договір все одно став визначним для другої половини XVI століття[11].

Після підписання договору з турками Франциск I вторгнувся до Савої в 1536 році,[5][11] розпочавши італійську війну 1536—1538 років. Франко-турецький флот знаходився в Марселі до кінця 1536 року, загрожуючи Генуї.[14] У 1537 році Хайр ад-Дін Барбаросса здійснив наліт на італійське узбережжя, спустошив регіон навколо Отранто і, недочікавшись нападу на Італію французької армії, облишив Апулію і обклав Корфу, хоча це лише частково допомогло французам[14]. Карл V опинився затиснутим між французами та османами і був змушений укласти перемир'я з Франциском I в Ніцці 18 червня 1538 року[15]. Карл V спрямував свої зусилля проти Османської імперії, але програв вирышальну битву при Превезі 28 вересня 1538 року.

Візир помер незабаром після підписання договору в 1536 році, і є сумнів в тому, чи був договір офіційно затверджений на цьому етапі, так як був знайдений тільки його проект. Союзний договір між Францією та Османською імперією в кінцевому підсумку був ратифікований пізніше, в 1569 році, завдяки послу Клоду дю Буру[16]. Сулейман, тим не менш, додержувався змісту угоди, і надіслав свої армії, очікуючи французького наступу[8].

Наукова місія ред.

Жана де Ла Форе у посольстві супроводжував французький лінгвіст і письменник Гійом Постель, який проводив наукові дослідження і зробив надзвичайно позитивний звіт про османську цивілізацію та її освітню, судову й соціальну системи[17].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Catholics and Sultans: The Church and the Ottoman Empire 1453—1923 by Charles A. Frazee p.27 [1] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Francis I R. J. Knecht p.274. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 26 жовтня 2011.
  3. ↑ а б в Suleiman the Magnificent — Sultan of the East by Harold Lamb p.180 [2] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Garnier, p. 91
  5. ↑ а б в Suleiman the Magnificent 1520-1566 by Roger Bigelow Merriman p.142. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.
  6. ↑ Garnier, p.92
  7. ↑ Garnier, p. 92—93
  8. ↑ а б Catholics and Sultans: The Church and the Ottoman Empire 1453—1923 by Charles A. Frazee p.28 [3] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б Renaissance diplomacy Garrett Mattingly p.154. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.
  10. ↑ а б в Suleiman the Magnificent — Sultan of the East by Harold Lamb p.182 [4] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б в г Renaissance diplomacy by Garrett Mattingly p.155. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.
  12. ↑ Suleiman the Magnificent — Sultan of the East by Harold Lamb p.183 [5] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Who owns antiquity?: museums and the battle over our ancient heritage James B. Cuno p.70 [6]
  14. ↑ а б The Cambridge Modern History Sir Adolphus William Ward p.72. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.
  15. ↑ The Cambridge modern history Sir Adolphus William Ward p.73. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.
  16. ↑ The Cambridge History of Turkey: the later Ottoman Empire, 1603—1839 Suraiya Faroqhi p.290 [7] [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Socinianism and Arminianism by Martin Mulsow,Jan Rohls p.154. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 26 жовтня 2011.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жан_де_Ла_Форе&oldid=40878269