Жан-Дені Бреден
Жан-Дені Бреден (фр. Jean-Denis Bredin; 17 травня 1929, Париж — 1 вересня 2021, там само) — французький юрист і історик, член Французької академії (1989—2021).
Жан-Дені Бреден | |
---|---|
Ім'я при народженні | фр. Jean Denis Claude Alain Bredin[1] |
Народився |
17 травня 1929[2][3][…] VIII округ Парижа, Париж[1] |
Помер |
1 вересня 2021[4][1][…] (92 роки) VIII округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція[1] |
Поховання | Гу |
Країна | Франція[6] |
Діяльність | адвокат, письменник, правник |
Alma mater |
Ліцей Карла Великого[7] Паризький університет[8] |
Галузь | право[9][6], творче та професійне письмоd[9] і документальна література[9] |
Заклад |
Університет Реннаd[7] Університет Лілльd[7] Університет Париж IX[7] Університет Париж I Пантеон-Сорбонна[6][7] |
Посада | президент[7] і seat 3 of the Académie françaised[10] |
Науковий ступінь | докторський ступінь[8] (1955) |
Науковий керівник | Henry Solusd[8] |
Аспіранти, докторанти | Jean-Pierre Brouillaudd[11] |
Членство | Французька академія (1 вересня 2021)[12][10] |
Партія | Радикальна партія лівих |
Діти | Frédérique Bredind |
Нагороди | |
Жан-Дені Бреден у Вікісховищі |
Біографія ред.
Син ельзаського єврея і католички, народився 1929 року під ім'ям Жан-Дені Хірш. Батьки розлучилися, коли Жан-Дені був ще дитиною, і він залишився з матір'ю[13]. Закінчив ліцей Карла Великого, потім — юридичний і філологічний факультети Паризького університету. У 21 рік отримав ступінь доктора права, 1950 року офіційно змінив прізвище на «Бреден» і був прийнятий в Паризьку колегію адвокатів[14].
Відкрив приватну юридичну практику, став співзасновником одного з найбільш престижних адвокатських бюро Bredin-Prat[15].
1957 року почав викладати приватне право в Реннському університеті, пізніше перевівся в Лілль, з 1969 року — професор Університету Париж-Дофін. Разом з Едгаром Фором брав участь в підготовці реформи системи вищої освіти Франції 1968 року. На початку 1980-х працював в Комісії з питань управління та аналізу аудіовізуальних засобів (Commission d'orientation et de réflexion sur l' audiovisuel) під керівництвом П'єра Муано, з 1982 по 1986 рік входив до ради директорів Національної бібліотеки[16].
Найбільш відомий книгами в історико-юридичній площині, зокрема — про справу Дрейфуса, вбивство Марата, процес над П'єром Мендес-Франсом в період режиму Віші[17]. 1999 року Бреден зміцнив свою репутацію «історика антигероїв», опублікувавши книгу Une singulière famille (Особлива сім'я) про клан Неккера, зокрема про знаменитого міністра Людовика XVI Жака Неккера і його донькуМадам де Сталь, поставивши собі за мету переосмислення загальноприйнятої несправедливої оцінки персонажів[18].
15 червня 1989 року обраний до Французької академії на місце, яке лишилось вакантним після смерті Маргеріт Юрсенар[19].
Помер 1 вересня 2021 року[20].
Праці ред.
- Республіка пана Помпіду (La République de Monsieur Pompidou, Fayard, Paris, 1974).
- Французи при владі (Les Français au pouvoir, Grasset, Paris, 1977).
- Жозеф Кайо (Joseph Caillaux, Hachette, Paris, 1980).
- Справа (1983), перевидана в 1995 році під назвою «Справа Дрейфуса» (L'Affaire, Julliard, Paris, 1983, grand prix Gobert 1984, 8e prix Fondation Pierre-Lafue 1984, (devenu L'Affaire Dreyfus par Yves Boisset en 1995)).
- Винний (Un coupable, Gallimard, Paris, 1985).
- Відлучка (L'Absence, Gallimard, Paris, 1986).
- Сієс: ключ до Французької революції (Sieyès: La clé de la Révolution française, Librairie générale française, Paris, 1990).
- Биття серця (Battements de cœur, Fayard, Paris, 1991).
- Bernard Lazare, de Fallois, Paris, 1992.
- Comédie des apparences, Odile Jacob, Paris, 1994.
- Christian Ranucci, vingt ans après (Collectif), avec Gilles Perrault, Héloïse Mathon, Jean-François Le Forsonney et Daniel Soulez Larivière, Julliard, Paris, 1995.
- Encore un peu de temps, Gallimard, Paris, 1996..
- Une singulière famille: Jacques Necker, Suzanne Necker et Germaine de Staël, Fayard, Paris, 1999. (Prix du nouveau cercle de l'union 1999)
- Rien ne va plus, Fayard, Paris, 2000..
- Лист Богу-сину (Lettre à Dieu le Fils, Grasset, Paris, 2001).
- Un tribunal au garde-à-vous. Le procès de Pierre Mendès France, 9 mai 1941 року, Fayard, Paris, 2002.
- Et des amours desquelles nous parlons, Fayard, Paris, 2004.
- Вмирають лише одного разу: Шарлотта Корде (On ne meurt qu'une fois, Charlotte Corday, Fayard, 2006).
- Trop bien élevé, autobiographique, Grasset, 2007.
- Ce rendez-vous avec la gloire, Fayard, Paris 2009.
- L'infamie. Le procès de Riom, février-avril 1942 року, Grasset, Paris, 2012.
Белетристика ред.
- Завдання (La Tâche (nouvelles), Gallimard, Paris, 1986).
- Слухняний дитина (Un enfant sage (roman), Gallimard, Paris, 1990).
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #140935452 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Roglo — 1997. — 9000000 екз.
- ↑ https://www.lepoint.fr/culture/l-avocat-jean-denis-bredin-est-mort-01-09-2021-2441072_3.php
- ↑ Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Record #11893861p // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ а б в г д е Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
- ↑ а б в Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ а б Французька академія — 1635.
- ↑ https://www.theses.fr/1995PA010265
- ↑ Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 1944. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
- ↑ The Affair: The Case of Alfred Dreyfus (англ.). google.ru. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ Jean-Baptiste de Montvalon (1 вересня 2021). L’avocat et académicien Jean-Denis Bredin est mort (фр.). Le Monde. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
- ↑ Paule Gonzalès (2 вересня 2021). Jean-Denis Bredin, le style fait avocat (англ.). Le Figaro. Архів оригіналу за 3 жовтня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
- ↑ Jean-Denis Bredin (фр.). Le Figaro. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- ↑ Renaud Lecadre (2 січня 2008). Portrait.Le prix de l'excellence (фр.). Liberation. Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
- ↑ Philippe-Jean Catinchi (2 вересня 2021). Jean-Denis Bredin, l’historien des « antihéros » (англ.). Le Monde. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
- ↑ Jacqueline Coignard (15 липня 2006). Interview | La société moderne a inventé le juge à tout faire (фр.). Liberation. Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
- ↑ L’avocat Jean-Denis Bredin est mort (фр.). Le Point. 1 вересня 2021. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 1 вересня 2021.
Посилання ред.
- Jean-Denis BREDIN (фр.). Académie française. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.