Вікіпедія

Ерньо Донаньї

Ерньо Донаньї (також Ернст фон Донаньї, угор. Dohnányi Ernő [ˈdohnaːɲi ˈɛrnø], нім. Ernst von Dohnányi; 27 липня 1877, Братислава, Австро-Угорщина — 9 лютого 1960, Нью-Йорк, США) — угорський композитор, піаніст і диригент, педагог.

Ерньо Донаньї
угор. Dohnányi Ernő
Основна інформація
Дата народження 27 липня 1877(1877-07-27)[1][2][…]
Місце народження Братислава, Австро-Угорщина[4][5]
Дата смерті 9 лютого 1960(1960-02-09)[1][2][…] (82 роки)
Місце смерті Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4][5]
Поховання Таллахассі
Громадянство Угорщина
Професії диригент, композитор, піаніст, музикознавець, музичний педагог, викладач університету
Освіта Музична академія Ференца Ліста
Вчителі Іштван Томан і Ганс фон Кесслер
Відомі учні Ervin Nyiregyházid, György Ferenczyd, Astrid Berwaldd, Tibor Wehnerd, Georges Solchanyd і Mikloš Schwalbd
Інструменти фортепіано
Жанри опера і симфонія
Заклад Університет штату Флорида, Берлінський університет мистецтв і Музична академія Ференца Ліста
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Орден німецького орла
Орден німецького орла
Батько Frigyes Dohnányid
Діти Hans von Dohnányid
CMNS: Файли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився в місті Пожонь Королівства Угорщини, Австро-Угорської імперії (сьогодні Братислава, столиця Словаччини). Навчання музиці почав в 6 років під керівництвом свого батька, професора математики і віолончеліста-любителя. У 1885—1893 роках навчався грі на фортепіано і органі у Карла Форстнера (угор. Forstner Károly), органіста кафедрального собору в Пожоні (у нього ж пізніше вивчав гармонію). У 1886 році вступив до гімназії. У тому ж році, 3 листопада, в гімназії відбулося його перший публічний виступ — він брав участь у виконанні фортепіанного квартету соль мінор Моцарта. Перший сольний концерт Ернст дав 28 грудня 1890 року (Ноктюрн op.31 Шопена, Скерцо сі мінор Мендельсона, 8-я Рапсодія Ліста і власні твори — дві фантазії і скерцо)[6]. У гімназичні роки грав на органі в кафедральному соборі Пожоні, в євангелічній церкві в Брезнобанья і на суботніх месах в гімназії[7]. У 1893—1897 роках навчався в Академії музики в Будапешті у Іштвана Томана і Ганса фон Кеслера, де його однокласником був Бела Барток. На цей час припадає перша публікація його твору — Фортепіанного квінтету до мінор, що заслужив схвалення Йоганнеса Брамса. У 1897 році брав уроки у Ежена д'Альбера.

Дебютував як піаніст у 1897 році в Берліні та Відні. З успіхом гастролював в Західній Європі (1898—1905) і США (1899), в Росії (1907). У 1902 році дебютував як диригент виконанням своєї увертюри Зріньї з Віденським симфонічним оркестром[8]. У 1905—1915 роках викладав фортепіано у Вищій школі музики (з 1908 професор) в Берліні. У 1919 році, під час Угорської радянської республіки, був директором Вищої школи музичного мистецтва ім. Ліста в Будапешті, в 1919—1944 роках — диригент Будапештського філармонічного оркестру. У 1921—1927 роках гастролював в Європі і США в якості піаніста і диригента, в тому числі в авторських концертах; був головним диригентом симфонічного оркестру штату Нью-Йорк і запрошеним диригентом оркестру Консертгебау (Амстердам)[9]. У 1928 році дав свій 1500-й концерт[10].

З 1928 року викладав в Музичній академії Ференца Ліста в Будапешті, в 1934—1943 — її директор. У 1933 році організував перший Міжнародний фортепіанний конкурс Ференца Ліста[11]. У 1931—1944 рр. — музичний директор Угорського радіо; в 1943 році створив симфонічний оркестр Угорського радіо[12]. Відмовився співпрацювати з режимом Міклоша Горті (1921—1939) і критикував його за зв'язки з фашизмом. За свідченням Золтана Коду, він врятував сотні єврейських музикантів від арешту і депортації. У 1944 році в зв'язку з арештом його сина Ханса, залученого в змову 20 липня, і будучи незгодним з вигнанням осіб єврейської національності з музичної академії та оркестру, був позбавлений усіх посад[9][11].

24 листопада 1944 року покинув Угорщину з Ілоною Захар (яка стала згодом його дружиною) і її двома дітьми від попереднього шлюбу; після короткочасного перебування в Відні влаштувався в Нойкірхені-на-Вальді (Верхня Австрія). У липні 1945 року був запрошений американською військовою адміністрацією диригувати Брукнеровським оркестром в Лінці і потім отримав ангажемент на Зальцбурзький фестиваль 1945 року, який, втім, був скасований в серпні за політичними мотивами[13]. 1 жовтня 1945 року в радіоповідомленні BBC World Service був звинувачений в тому, що сприяв передачі гестапо угорських артистів[11]. Незважаючи на повідомлення міністра юстиції Угорщини про відсутність Е. Донаньї в списку військових злочинців, представники американської військової адміністрації не змогли надати йому захист від звинувачень «через його антиросійські тенденції»[13]. У 1946 році угорський уряд офіційно вніс його в список злочинців через його членство в угорському сенаті і зажадало від американської адміністрації його екстрадиції. У цьому ж році він дізнався про загибель своїх синів. У 1948 році виїхав до Аргентини[14]. З 1949 року жив в США і отримав громадянство цієї країни в 1955[9], чому передувало ретельне розслідування його діяльності під час світової війни, яке визнало всі звинувачення проти нього неспроможними[15]. Він був призначений професором композиції музичної школи Флоридського державного університету в Таллахассі. Помер в Нью-Йорку, коли записував свій 2-й фортепіанний концерт для лейбла Everest[9].

Серед його учнів в різні роки викладання — Геза Анда, Анні Фішер, Борис Голдовський, Едвард Кілен, Георг Шолті, Ласло Халас, Дьордь Цифра, Ерне Сегеді (угор. Ernö Szegedi), Крістоф Донаньї (онук), Балінт Важоньі[9][10].

Донаньї залишився відомий також як автор збірника вправ для розвитку фортепіанної техніки «Найважливіші вправи для пальців».

Нагороди ред.

  • 2-а Королівська премія (1897) - за Симфонію фа мажор[
  • 4-а Королівська премія (1897) - за увертюру Зріньї
  • Приз (рояль) фірми Bösendorfer (1899) — за 1-й фортепіанний концерт
  • Почесний доктор Угорського університету в Сегеді (1922)
  • Премія 50 000 пенге від уряду Угорщини (1927) — з нагоди 50-річчя.
  • Почесний член Королівської академії (Лондон, 1928)
  • Премія 10 000 пенге від уряду Угорщини (1930) — за месу in dedicatione ecclesiae
  • Почесний знак Матвія Корвіна (1930)
  • Орден Почесного легіону, офіцерський хрест (1936)
  • Почесний член верхньої палати угорського Сенату (1937) [5]
  • Орден Заслуг німецького орла 3-го класу (25 листопада 1940)[16]
  • Премія Кошута (1990, посмертно)

Примітки ред.

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119110016 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. ↑ Grymes J. A., 2001, с. 1-2.
  7. ↑ Grymes J. A., 2001, с. 2.
  8. ↑ Grymes J. A., 2001, с. 3.
  9. ↑ а б в г д Ernst von Dohnányi (1877—1960) (англ.). Remington site. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 6 квітня 2014.
  10. ↑ а б Grymes J. A., 2001, с. 6.
  11. ↑ а б в Walker A., 2005.
  12. ↑ Budapest Symphony Orchestra на сайті AllMusic(англ.)
  13. ↑ а б Grymes J. A., 2001, с. 8.
  14. ↑ Hwang S. M. Stylistic Elements within the Texture and Formal Structure of Ernst von Dohnányi’s Four Rhapsodies, op. 11 : Diss. … Dr. of musical arts. — Univ. North Texas, 2010. — P. 3.
  15. ↑ Grymes J. A., 2001.
  16. ↑ Dohnányi, Ernõ - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Процитовано 20 березня 2022.

Джерела ред.

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ерньо_Донаньї&oldid=36231891