Ернест Ансерме
Ернест Ансерме (Ernest Ansermet; 11 листопада 1883 — 20 лютого 1969) — швейцарський диригент і композитор. Вивчав теорію композиції в А. Денереа в Лозанні (з 1906), А. Жедальжа в Парижі, О. Барблана й Е. Блоха в Женеві, пізніше вдосконалювався в диригуванні в «Схола канторум» у Парижі у Ф. Ласерди, а також у Ф. Мотля в Мюнхені й А. Нікіша в Берліні (1910—1911).
| Ернест Ансерме | |
|---|---|
| фр. Ernest Ansermet | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 11 листопада 1883[1][2][…] |
| Місце народження | Веве, Швейцарія[4][5] |
| Дата смерті | 20 лютого 1969[1][2][…] (85 років) |
| Місце смерті | Женева, Швейцарія[4] |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Поховання | Цвинтар королів[6] |
| Роки активності | з 1910 |
| Громадянство | Швейцарія |
| Професії | диригент, музикознавець, композитор, музикант |
| Освіта | Лозанський університет |
| Жанри | класична музика |
| Лейбли | Decca Records |
| Нагороди |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Ансерме народився в Веве, [7] Швейцарія. Спочатку він був професором математики, викладав в університеті Лозанни. Він почав диригувати в Казино в Монтре в 1912 році, а з 1915 по 1923 рік був диригентом Російського балету Сергія Дягілєва, з яким гастролював у країнах Західної Європи, Північної й Південної Америки. Подорожуючи Францією з цією метою, він познайомився з Клодом Дебюссі і Морісом Равелем і консультувався з ними щодо виконання їхніх творів. Під час Першої світової війни він познайомився з Ігорем Стравинським, який перебував у засланні в Швейцарії, і з цієї зустрічі почалося все життя диригентове спілкування з російською музикою.
1918 року організував Оркестр романської Швейцарії; керував цим оркестром протягом 50 років, висунувши його в число найкращих європейських колективів. Виступав із провідними оркестрами Європи й США. В СРСР гастролював уперше у 1928 році.
Ансерме відомий як один із найкращих інтерпретаторів музики французьких імпресіоністів, а також Стравінського (диригував першим виконанням у 1918 році у Лозанні «Історії солдата»). Для мистецтва Ансерме характерні висока культура, тонка колористична майстерність, старанність і точність відтворення музичного тексту в класичній і сучасній музиці.
Після Другої світової війни Ансерме та його оркестр досягли міжнародної популярності завдяки довгостроковому контракту з Decca Records. З того часу і до самої смерті він записував більшу частину свого репертуару, часто два-три рази. Його інтерпретації вважалися надзвичайно чіткими та авторитетними, хоча оркестрова гра не завжди досягала найвищих міжнародних стандартів, і вони помітно відрізнялися від інтерпретацій інших відомих спеціалістів 20-го століття, зокрема П’єра Монте та самого Стравінського. Ансерме не схвалював практику Стравінського переглядати свої твори і завжди грав оригінальні версії. Незважаючи на те, що він був відомий виконанням значної частини сучасної музики інших композиторів, таких як Артур Хонеггер і Френк Мартін, він взагалі уникав музики Арнольда Шенберга та його соратників, навіть критикуючи Стравінського, коли він почав використовувати техніку дванадцяти тонів у своїх композиціях.[8] У книзі Ансерме «Les fondements de la musique dans la conscience humaine» (1961) він намагався довести, використовуючи гуссерлівську феноменології і частково його власні математичні дослідження, що ідіома Шенберга була хибною та ірраціональною. Він назвав це «єврейською ідеєю» і далі сказав, що «єврей — це «я», який говорить так, ніби він «я», що єврей «страждає від подвійно деформованих думок», таким чином робить його «придатним для поводження з грошима», і підсумовує твердженням, що «історичне створення західної музики» розвивалося б так само добре «без єврея».[9] Репутація Ансермета постраждала після війни через його співпрацю з нацистами, і його бойкотували в новій державі Ізраїль.[10]
Ансерме — автор музичних творів: симфонічної поеми «Весняні листи» («Printemps des feuilles»); пісень для фортепіано з оркестром; фортепіанних п'єс; перекладань для оркестру, у тому числі «6 стародавніх епіграфів» («Six Epigraphes antiques») К. Дебюсси. Спадщина Ансерме містить також низку музикознавчих творів:
- Le geste du chef d'orchestre, Laus., 1943;
- Debat sur l'art contemporain, Neuchatel, 1948;
- Entretiens sur la musique, Neuchatel, 1963;
- Les fondements de la musique dans la conscience humaine, v. 1-2, Neuchatel, 1961, 1965.
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118649574 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Kathari S., Riliet N. Histoire et Guide des cimetières genevois — Genève: Éditions Slatkine, 2009. — P. 502. — ISBN 978-2-8321-0372-2
- ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюBritне вказано текст - ↑ Тональний і фундаментальний: Ансермет про Стравінського. Журнал естетики та мистецтвознавства. Blackwell Publishing (4): 383—386. літо 1984. doi:10.2307/430211. JSTOR 430211.
{{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр|обсяг=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|останній=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|перший=(довідка) - ↑ Andriessen, Луїс і Елмер Шенбергер (2006). books?id=rOahhTXMIb0C Годинниковий механізм Аполлона: про Стравінського. Amsterdam: Amsterdam University Press. с. 192. ISBN 9053568565. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ Sheffi, N'ama (2013). =PA99 The Ring of Myths: The Ізраїльтяни, Вагнер і нацисти. Eastbourne: Sussex Academic Press. с. 99. ISBN 9781845195748. Процитовано 14 січня 2017.[недоступне посилання з 01.03.2024]
Джерела і посилання ред.
- Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- Ернест Ансерме в Швейцарському історичному словнику [Архівовано 28 лютого 2009 у Wayback Machine.] (фр.)
- Біографія і фотографії Ансерме [Архівовано 6 квітня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- Дискографія Ансерме [Архівовано 10 квітня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
|
Це незавершена стаття про диригента або диригентку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |