Ерв’є Рауль Георгійович

Ерв'є Рауль Георгійович (16.04.1909, м. Тифліс, тепер м. Тбілісі, Грузія — 09.08.1991, м. Москва, тепер РФ) — геолог, освіту отримав у Києві, понад 10 р. працював у геологорозвідувальних експедиціях в Україні; у 1956—1977 керівник тресту «Тюменьнафтогеологія»; під проводом Р. Ерв'є здійснені найбільші відкриття нафтових і газових родовищ Західного Сибіру.

Ерв’є Рауль Георгійович
рос. Рауль-Юрий Георгиевич Эрвье
Народився 16 квітня 1909(1909-04-16)
Тифліс, Російська імперія
Помер 9 серпня 1991(1991-08-09) (82 роки)
Москва, СРСР
Поховання Тюмень
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність геолог
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За оборону Одеси» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ленінська премія

Життєпис ред.

Дід Ерв'є - Жан Франсуа Ерв'є, француз за національністю, приїхав до Росії в 1850 році з дружиною Анною Марією, став купцем 1-ї гільдії в Тифлісі і прийняв російське громадянство в 1886 році. Як член міського земства він був представлений Олександру II під час його поїздки на Кавказ[1]. Отримав орден Святого Станіслава III класу. А також перський Орден Лева і Сонця III класу. Батько Ерв'є Георгій Іванович Ерв'є був хрещеником генерала від кавалерії князя Івана Гівіча Амілахорі.

Ерв'є був п'ятою дитиною в сім'ї. Він відвідував школу в Тбілісі і працював учнем на миловарній фабриці з 1923 року.

У 1929 році Ерв'є був залучений до Мелітопольської газової робочої групи (партії) [2]. З 16 серпня 1930 року по 8 січня 1931 року працював старшим буровиком Криворізької буровугільної групи, до переходу на Зінов'євську буровугільну групу. Потім навчався на Вищих інженерних курсах геологорозвідників у Києві, які закінчив з відзнакою в 1933 році. Потім працював у різних геологічних партіях в Україні.

З серпня 1941 року Ерв'є брав участь у німецько-радянській війні в саперних військах. Командував загоном глибокого буріння саперного батальйону, брав участь в обороні Північного Кавказу та визволенні України, у грудні 1944 року демобілізувався у званні інженерного майора.

У 1945 році Ерв'є очолив Південно-Молдавський нафторозвідувальний трест «Молдавнефтегеологія».

У серпні 1952 року Ерв'є був направлений Головкомом Мінгеології СРСР в Тюменську нафторозвідувальну експедицію. У 1955 році став головним інженером, а в 1966 році — керуючим Тюменського нафторозвідувального тресту, який тоді називався «Тюменнефтегеологія». Під його керівництвом геофізики, геологи та бурильники систематично досліджували величезні території, щоб впевнено ідентифікувати родовища.[3] 21 червня 1960 року зі свердловини № 6 в Ханти-Мансійському автономному окрузі, пробуреної під керівництвом Семена Микитича Уруссова в Шаїмській нафторозвідувальної експедиції, вирвався потужний нафтовий фонтан, що поклало початок промисловому видобутку нафти в Західному Сибіру. 21 березня 1961 року зі свердловини Мегіон Фармана Салманова вийшла нафта. Потім були відкриті Усть-Балицьке, Ватинське, Північно-Покуровське, Західно-Сургутське та багато інших нафтових родовищ.

Значну частину своїх робіт Ерв'є присвятив соціальним проблемам геологів та їхніх родин, забезпечив сучасні спортивні споруди, культурні центри, рекреаційні та медичні заклади.

У 1977 році Ерв'є став віце-міністром геології. У 1981 році вийшов на пенсію. Продовжили справу Ерв'є Олександр Григорович Бистрицький, Фарман Салманов, Василь Тихонович Поджибякін, Володимир Дмитрович Токарєв, Лев Іванович Ровнін, Іван Якович Гір'я, Альберт Григорович Юдін і Володимир Олексійович Абасаров.

Ерв'є був одружений і мав сина і дочку.

Ерв'є був похований в Тюмені відповідно до його останньої волі. У день його 110-річчя Уржинське родовище нафти в Югрі було названо ім'ям Ерв'є.

Література ред.

  • Романовская О. Нефтяные горизонты Юрия Эрвье (рус.) // Нефть России: журнал. — 2009. — № 4.
  • Токарев В. Д., Лидов А. П. Эпоха Эрвье. — М.: Сибургео, 2009. — 366 с.

Інтернет-ресурси ред.

  • Голос Юрия Георгиевича Эрвье (рос.). Архів оригіналу (mp3) за 5 березня 2016. Процитовано 11 квітня 2011. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  • Благотворительный фонд геологов имени Юрия Георгиевича Эрвье (рос.). TEL09 - Адреса и телефоны. Архів оригіналу (html) за 21 березня 2012. Процитовано 11 квітня 2011. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  • Magazine «Oil of Russia» about Y.G. Ervier [Архівовано 17 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  • Fund of geologists of a name Y. G. Ervier [Архівовано 21 березня 2012 у Wayback Machine.]
  • Here you can hear the voice of Yuri Georgievich Ervier [Архівовано 21 березня 2012 у Wayback Machine.]
  1. Маслова О.: Дорога, которой нет конца. In: Ugra-news.ru : Интернет-издание. ([1]).
  2. Ерв’є Рауль Георгійович
  3. Tокарев В.Д., Лидов А.П.: Эпоха Эрвье. Сибургео, Moсква 2009.