Вікіпедія

Елізабет Скотт (архітекторка)

британська архітекторка

Елізабет Вітворт Скотт (20 вересня 1898 — 19 червня 1972) — британська архітекторка, яка спроєктувала Королівський Шекспірівський театр у Стретфорді-на-Ейвоні, Англія. Це перша важлива громадська будівля у Великій Британії, спроєктована жінкою-архітектором[2][3] .

Елізабет Скотт
Народження 20 вересня 1898(1898-09-20)[1]
Смерть 19 червня 1972(1972-06-19)[1] (73 роки)
Країна
(підданство)		  Велика Британія
 Сполучене Королівство
Навчання Архітектурна школа архітектурної асоціаціїd
Діяльність архітекторка
Найважливіші споруди Королівський Шекспірівський театр
CMNS: Елізабет Скотт у Вікісховищі

Дитинство ред.

Скотт народилася в Борнмуті, Англія. Була однією з десяти дітей Бернарда Скотта, хірурга. Вона — двоюрідна племінниця архітекторів Джорджа Гілберта Скотта[en] і Джорджа Фредеріка Бодлі[en] і двоюрідна сестра Джайлза Гілберта Скотта[en], архітектора Ліверпульського собору[en][4][5].

Кар'єра ред.

Почалася кар'єра Скотт у архітекторів Девіда Нівена (David Niven) і Герберта Віґлсворта (Herbert Wigglesworth), які спеціалізувалися на скандинавському стилі. Надалі, вона стала помічником Луї де Суассона[en], прогресивного архітектора, який працював у сучасному стилі для нового міста-саду Веліна[en], Гартфордшир, і модерністом Олівером Гіллом[en].[6][7]

Меморіальний театр Шекспіра ред.

1927 року оголошено конкурс на заміну згорілого Шекспірівського меморіального театру, і в ньому брала участь Скотт[8]. Коли вона працювала у Моріса Честертона в Гемпстеді і Лондоні, Честертон погодився перевіряти її пропозиції щодо здійсненності (Моріс Честертон був двоюрідним братом публіциста А. К. Честертона[en]). Дочка Моріса Честертона Елізабет Честертон[en] в останньому інтерв'ю зізналася, що вона вірить, що конкурсну роботу, виконану за участі Честертона, навмисно подано під ім'ям Скотт, хоча сам Честертон заперечував свою участь у проєкті[9][10][11]. У підготовці заявки Скотт допомагали студенти Елісон Сані і Джон Чієн Шепард. Після перемоги в конкурсі (серед 72 робіт) четвірка сформувала товариство, щоб підготувати докладні плани проєкту і керувати будівництвом[5].

Реакція на задум Скотт була неоднозначною. Газета «The Manchester Guardian» припустила, що хоча проєкт відповідав меті, його масивність у маленькому містечку була «вражаючою … жахливою [і] жорстокою»[12]. Газета «Times» не погодилася з критикою, зазначивши, наскільки добре будівля пристосована до контурів річки і ландшафту[13]. Сер Едвард Елгар, якому тоді було 75 років, мав стати новим музичним керівником театру. Після відвідин будівлі він так розлютився на Скотт, не прийнявши її бачення дизайну, що відмовлявся заходити всередину[14]. Драматург Бернард Шоу був твердим прихильником задуму Скотт як єдиного, що демонстрував театральний сенс[15]. Сама Скотт визнала, що в своєму дизайні вона не мала наміру приховувати функціональність будівлі[16].

Більшість критики спрямовувалось на зовнішню форму будівлі. Працюючи над проєктом, Скотт зверталась до театральних консультантів — Вільяма Бріджеса-Адамса[en], Баррі Джексона[en] і театрального художника Нормана Вілкінсона[17]. Однією з особливостей будівлі, відзначених у спеціальному випуску модерністського «Архітектурного огляду»[en] в червні 1932 року, стала відсутність у будівлі зовнішнього оздоблення[18][19].

З нинішньої точки зору театр, тепер званий Королівським Шекспірівським театром, вважається національно значущою будівлею, зразком архітектури сучасного муніципального стилю[19].

Пізня кар'єра ред.

Скотт почала співпрацювати з Джоном Бреквеллом, а коли Джон Шепард і Елісон Слайлі одружилися, з'явилася спілка «Скотт, Шепард і Бреквелл». Жоден з подальших проєктів спілки не мав популярності, хоча їхня робота 1938 року над будівлею Фосетта в коледжі Ньюнем, Кембридж заслуговує на увагу[20]. У післявоєнний період Скотт повернулася в Борнмут, де працювала з Рональдом Філліпсом і партнерами[21]. У 1960-х роках вона вступила на державну службу, працюючи в архітектурному відділі Борнмутського міського округу над такими проєктами, як новий павільйон і театр на пірсі Борнмута[10]. Ці досить прості проєкти не відбивали раннього таланту Скотт, значною мірою забута, вона була не здатна реалізувати ранніх планів[22].

1968 року Елізабет Скотт вийшла на пенсію[21].

Фемінізм ред.

Свою кар'єру Елізабет Скотт почала 1924 року. У той час не було видатних жінок-архітекторів, і вибір її проєкту реконструкції Меморіального Шекспірівського театру після того, як його зруйнувала пожежа, спричинений успіхом у міжнародному конкурсі. Її досягнення і рішення наймати, де можливо, жінок-архітекторів для допомоги в розробці дизайну в Стратфорді, зіграли важливу роль у відкритті цієї професії для жінок[21]. Скотт не була відвертою феміністкою[23], але її пов'язують із прогресивним рухом, що спростовує традиційні уявлення про жінок і професії[24]. Вона була спокійною і практичною феміністкою і, залучаючи жінок у свої дизайнерські проєкти, сприяла розширенню прийняття жінок у професію[21]. Їй не подобалося, коли її називали «жінкою-архітектором», а не просто архітектором[23]. Елізабет Скотт була сороптимісткою[en] і активною членкинею Сороптимістської організації Борнмута[25].

Сім'я ред.

1936 року Елізабет Скотт вийшла заміж за Джорджа Річардса[26].

Вона померла в Борнмуті 19 червня 1972 року.

Британський паспорт ред.

У листопаді 2015 року оголошено, що Елізабет Скотт стане однією з двох британських жінок, (інша — Ада Лавлейс) яких зобразять на новому британському паспорті, який буде видаватися протягом 5 років[27][28][29].

Примітки ред.

  1. ↑ а б A Historical Dictionary of British Women — 2 — Routledge, 2003. — С. 386. — ISBN 978-1-85743-228-2
  2. ↑ Richardson, Albert. "Shakespeare Memorial Theatre". — The Builder.
  3. ↑ Walker, Lynne. Gender space architecture : an interdisciplinary introduction. — London : London: Routledge, 2000. — 254-257 с. — ISBN ISBN 9780415172523.
  4. ↑ Stamp, Gavin. "Scott, Elisabeth Whitworth (1898–1972), architect". — Oxford Dictionary of National.
  5. ↑ а б "The Shakespeare Memorial". — The Times. — London
  6. ↑ Staff writer (6 January 1928). The Shakespeare Memorial. The Times. London (44783): 12.
  7. ↑ Howard, Sarah Collins (August 2009). Whitworth Scott's role in the winning design (PDF). Elizabeth [sic] Whitworth Scott The Architect of the Shakespeare Memorial Theatre (MPhil). University of Bath. с. 91. Процитовано 27 квітня 2020.
  8. ↑ Miss Scott's aim. — The Times. — London
  9. ↑ Wilson, Richard (4 травня 2017). Bonfire in Merrie England. London Review of Books. с. 15—17. ISSN 0260-9592. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 14 травня 2017.
  10. ↑ а б Walker, Lynne (2000). Women and Architecture. У Borden, Iain; Penner, Barbara; Rendell, Jane (ред.). Gender space architecture : an interdisciplinary introduction (вид. 2000). London: Routledge. с. 254, 257. ISBN 9780415172523.
  11. ↑ Howard (2009) pages 186—190
  12. ↑ "Trial flight for the Swan of Avon". — The Guardian.
  13. ↑ Staff writer (30 November 1931). The Shakespeare Memorial. The Times. London (45993): 13.
  14. ↑ Beauman (1982: 100), quoted in Stamp (2004)
  15. ↑ Mackintosh, Iain. Architecture, Actor and Audience. — ISBN ISBN 978-0-415-03183-7.
  16. ↑ Staff writer (6 January 1928). Miss Scott's aim. The Times. London (44783): 8.
  17. ↑ Armfield, Maxwell; Pottle, Mark (2004). Oxford Dictionary of National Biography. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/36906. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER1=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER38=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER6=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER26= та |HIDE_PARAMETER23= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  18. ↑ quoted in Mackintosh (1993)
  19. ↑ а б Memorandum submitted by English Heritage to the Select Committee on Culture, Media and Sport. House of Commons. February 2002. Архів оригіналу за 27 червня 2009. Процитовано 16 лютого 2009.
  20. ↑ Roach, J. P. C., ред. (1959). The colleges and halls: Newnham. A History of the County of Cambridge and the Isle of Ely. Т. 3. Victoria County History. с. 493—495. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 17 лютого 2009.
  21. ↑ а б в г Stamp, Gavin (2004). Scott, Elisabeth Whitworth (1898–1972), architect. Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press.
  22. ↑ Darley, Gillian (29 січня 2011). A stage of her own: Elisabeth Scott and the Royal Shakespeare Theatre. The Guardian. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 8 травня 2012.
  23. ↑ а б The extraordinary Elisabeth Scott: why pioneering Bournemouth architect would have hated starring in new passport. Bournemouth Echo. 4 листопада 2015. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 6 листопада 2015.
  24. ↑ Walker (1999: 244)
  25. ↑ Miles, Jeremy. A thoroughly modernist architect. Dorset. № January 2020. Norwich, England: Archant. с. 25.
  26. ↑ Darley, Gillian (29 січня 2011). A stage of her own: Elisabeth Scott and the Royal Shakespeare Theatre. The Guardian. 0261-3077. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 13 березня 2020.
  27. ↑ Davies, Caroline (3 листопада 2015). New UK passport design features just two women. The Guardian. 0261-3077. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2020.
  28. ↑ Freytas-Tamura, Kimiko de (4 листопада 2015). New Passport in Britain Puts Women in 2nd Class. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 17 березня 2020.
  29. ↑ This is what your new passport will look like (англ.). The Independent. 3 листопада 2015. Архів оригіналу за 17 березня 2018. Процитовано 17 березня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елізабет_Скотт_(архітекторка)&oldid=41380289