Вікіпедія

Еллсворт Келлі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Келлі.

Еллсворт Келлі (англ. Ellsworth Kelly; 1 травня 1923 — 27 грудня 2015) — американський художник, скульптор і гравер, у напрямках живопис жорстких країв, живопис кольорового поля та мінімалізмом. Його роботи демонструють невибагливі техніки, що підкреслюють лінію, колір і форму, схожі на роботи Джона Маклафліна та Кеннета Ноланда. Келлі часто використовувала яскраві кольори. Жив і працював у Спенсертавні, Нью-Йорк .

Еллсворт Келлі
англ. Ellsworth Kelly
Елсворт Келлі в Музеї широкого сучасного мистецтва LACMA 9 лютого 2008 року в Лос-Анджелесі
Народження 31 травня 1923
Ньюбурґ,штат Нью-Йорк,США
Смерть 27 грудня 2015(2015-12-27)
  Спейставн, штат Нью-Йорк
(дихальна недостатність)
Національність американець
Країна Сполучені Штати Америки
Жанр Живопис жорстких країв, shaped canvasd[1] і абстракціонізм
Навчання

Інститу Пратта Національна вища школа красних мистецтв

Школа Бостонського музею образотворчого мистецтва
Діяльність скульптор, художник, дизайнер, графік, художник-гравер, рисувальник
Напрямок Живопис, скульптура, гравюра
Роки творчості 1938-2015
Член Американська академія мистецтв та літератури, Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Coenties Slipd[3]
Твори Stele IId
Роботи в колекції Штедель, Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Міннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Фінська національна галерея, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[4], Тейт, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[5], Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен, Музей Креллер-Мюллер, Музей Соломона Гуггенгайма, Смітсонівський музей американського мистецтва, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Музей образотворчих мистецтв, Міський музей (Амстердам)[6][7][…], Музей ван Аббе[9], Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей мистецтв Карнегіd, Галерея мистецтв Коркоран, Музей мистецтв Цинциннаті, Художня галерея Єльського університету, Національна галерея Австралії, Клівлендський музей мистецтв, Музей американського мистецтва Вітні, Rhode Island School of Design Museumd, Детройтський інститут мистецтв, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Художній музей Сієтла, Художній музей Сент-Луїса, Вустерський музей мистецтв, Далласький музей мистецтв, Бостонський музей образотворчих мистецтв, CODA Museumd[10], Королівські музеї витончених мистецтв[11], Crystal Bridges Museum of American Artd, Хантеріанський музей та картинна галереяd, Нова національна галерея, Picker Art Galleryd і Print Collectiond[12]
Нагороди Praemium Imperiale
Сайт ellsworthkelly.org
CMNS: Еллсворт Келлі у Вікісховищі

Дитинство ред.

Келлі народився другим сином із трьох дітей Аллана Гав Келлі та Флоренс Роуз Елізабет (Ґітенс) Келлі в Ньюбурґу , Нью-Йорк, приблизно в 96 кілометрах на північ від Нью-Йорка.[13] Його батько був керівником страхової компанії шотландсько-ірландського та німецького походження. Його мати була колишньою шкільною вчителькою валлійського та німецького походження. Його родина переїхала з Ньюбурґа до міста Ораделл, штат Нью-Джерсі, з населенням майже 7500 осіб. Його сім'я жила біля водосховища Ораделл, де його бабуся по батьківській лінії познайомила його з орнітологією, коли йому було вісім-дев'ять років.

Там він розвинув свою пристрасть до форми та кольору. Особливо сильний вплив на творчість Келлі протягом усієї його кар'єри мав Джон Джеймс Одубон . Автор Юджин Гуссен припустив, що дво- та триколірні картини (такі як «Три панелі: червоно-жовто-блакитний», I (англ. Three Panels: Red Yellow Blue, I) 1963), якими Келлі прославився, можна віднести до його спостережень за птахами та вивчення двох- та трьох- кольорових птахів, яких він часто бачив у ранньому віці. Келлі сказав, що в дитинстві він часто був один і став певною мірою «одинаком». У нього було легке заїкання, яке зберігалося в підлітковому віці.[13]

Освіта ред.

Келлі відвідувала державну школу, де на уроках мистецтва робили акцент на матеріалах і прагнули розвивати «художню уяву». Ця навчальна програма була типовою в шкільній освіті, яка виникла з теорій прогресивної освіти, оприлюднених педагогічним коледжем Колумбійського університету, в якому викладав американський художник-модерніст Артур Уеслі Доу.[13] Хоча його батьки не бажали підтримувати навчання Келлі мистецтву, його шкільна вчителька Дороті Ланге Опсут заохочувала його йти далі.[14] Оскільки його батьки платили лише за технічну підготовку, Келлі спочатку навчався в Інституті Пратта в Брукліні, який він відвідував з 1941 року до того, як його призвали в армію на Новий рік 1943 року. 

Військова служба ред.

Після вступу на військову службу в США в 1943 році Келлі попросив, щоб його зарахували до 603-го інженерного камуфляжного батальйону, куди входило багато художників. Він був прийнятий у Форт-Дікс, штат Нью-Джерсі, і відправлений до Кемп-Гейл, штат Колорадо, де він тренувався з гірськолижними військами. Раніше він ніколи не катався на лижах. Через шість-вісім тижнів його перевели до Форт-Міду, штат Меріленд.[13] Під час Другої світової війни разом з іншими художниками та дизайнерами він служив у обманному підрозділі, відомому як Армія привидів. Солдати-привиди використовували надувні танки, вантажівки та інші хитрощі, щоб ввести в оману сили Осі щодо напрямку та дислокації сил Союзників.[15] Його знайомство з військовим камуфляжем під час служби стало частиною його мистецької підготовки.[13] Келлі служив у підрозділі з 1943 року до кінця європейської фази війни.

Післявоєнна освіта ред.

Келлі використовував G.I. Bill (закон США, що надав пільги військовослужбовцям, які повернулись із Другої світової війни) для навчання в 1946-47 роках у Школі Музею образотворчих мистецтв у Бостоні, де він користувався колекціями музею, а потім у Вищій національній школі витончених мистецтв у Парижі. Перебуваючи в Бостоні, він брав участь у своїй першій груповій виставці в галереї Бориса Мирського та викладав уроки мистецтва в Norfolk House Center у Роксбері .[16] Перебуваючи в Парижі, Келлі усталив свою естетику.[17] Він нечасто відвідував заняття, але занурювався в багаті художні ресурси французької столиці.[18] У 1948 році він прослухав лекцію Макса Бекмана про французького художника Поля Сезанна і того ж року переїхав до Парижа.[19] Там він зустрів своїх співвітчизників-американців Джона Кейджа та Мерса Каннінгема, які досліджували музику та танці відповідно; французький художник- сюрреаліст Жан Арп; і скульптор-абстракціоніст Костянтин Бранкуші, чиє спрощення природних форм справило на нього тривалий вплив.[20] Досвід відвідування таких митців, як Альберто Магнеллі, Франсіс Пікабіа, Альберто Джакометті та Жорж Вантонгерлоо в їхніх студіях, був також значним.[21]

Кар'єра ред.

Після шести років перебування за кордоном французька мова Келлі все ще була поганою, і він продав лише одну картину. У 1953 році його вигнали зі студії, і наступного року він повернувся до Америки.[22] Його цікавість повернулась після того, як прочитав рецензію на виставку Ада Рейнхардта, художника, з роботами якого він відчував свою спорідненість. Після повернення до Нью-Йорка він виявив, що світ мистецтва «дуже жорсткий».[13] Хоча Келлі зараз вважається суттєвим новатором і учасником американського мистецького руху, багатьом було важко знайти зв'язок між мистецтвом Келлі та домінуючими стилістичними тенденціями.[17] У травні 1956 року Келлі мав свою першу виставку в Нью-Йорку в галереї Бетті Парсонс . Його мистецтво вважалося більш європейським, ніж було популярним у Нью-Йорку того часу. Він повторив показ експозиції у галереї восени 1957 року. Три його твори: «Atlantic, Bar» і «Painting in Three Panels» були відібрані та показані на виставці Музею американського мистецтва Вітні «Молода Америка 1957» (англ. Young America 1957). Його роботи вважалися кардинально відмінними від робіт інших двадцяти дев'яти художників. «Painting in Three Panels», наприклад, був особливо відзначений; тогочасні критики поставила під сумнів створення ним твору з трьох полотен.[13] Наприклад, Майкл Плант сказав, що найчастіше багатопанельні елементи Келлі були тісними через обмеження щодо встановлення, що зменшувало взаємодію між елементами та архітектурою кімнати.[23]

Зрештою Келлі переїхав із Coenties Slip, що на Мангеттені де він іноді ділив студію з колегою-художницею та подругою Агнес Мартін, на дев'ятий поверх багатоповерхової студії/кооперативу Hotel des Artistes на 27 West 67th Street.[24]

У 1970 році Келлі переїхав з Нью-Йорка до Спенсертавна, а в 1984 році до нього приєднався його партнер, фотограф Джек Шир.[25] З 2001 року і до самої смерті Келлі працював у студії площею 20 000 квадратних футів у Спенсертавні, яку реконструював і розширив архітектор Річард Ґлакман . Келлі та Шир переїхали в 2005 році до резиденції, яку вони ділили до смерті художника, обшитого деревом колоніального будинку, побудованого приблизно в 1815 році.[25] Шир є директором Фонду Елсворта Келлі.[21] У 2015 році Келлі подарував свою концепцію дизайну будівлі Музею мистецтв Блантона Техаського університету в Остіні. Під назвою «Остін» кам'яна будівля площею 2715 квадратних футів, яка має вікна з кольорового скла, тотемну дерев'яну скульптуру та чорно-білі мармурові панелі, є єдиною будівлею, спроектованою Келлі, і є його наймонументальнішою роботою.[26] Остін, який Келлі спроектував тридцять років тому, відкрився в лютому 2018 року.[27]

Келлі помер в Спенсертавні, штат Нью-Йорк, 27 грудня 2015 року у віці 92 років[28] .

Живопис ред.

Перебуваючи в Парижі, Келлі продовжував малювати фігури, але в травні 1949 року він написав свої перші абстрактні картини. Спостерігаючи, як світло розсіюється на поверхні води, він намалював Сену (картина "Seine", 1951)[29], складену з випадково розташованих чорних і білих прямокутників. У 1951 році він розпочав серію з восьми колажів під назвою «Кольори спектру, упорядковані випадково від I до VIII». Він створив його, використовуючи пронумеровані аркуші паперу; кожен стосувався кольору, одного з вісімнадцяти різних відтінків, які розміщувалися на сітці 40 дюймів на 40 дюймів. У кожному з восьми колажів використовувався інший процес.

Відкриття Келлі в 1952 році пізніх робіт Моне наділило його новою свободою художнього вираження: він почав працювати в надзвичайно великих форматах і досліджував поняття серійності та монохромних картин. Відтоді як художник він працював у виключно абстрактному режимі. Наприкінці 1950-х років його живопис підкреслював форму та площинні маси (часто приймаючи непрямолінійні формати). Його роботи цього періоду також забезпечили міст від авангардної американської геометричної абстракції 1930-х і початку 1940-х років до мінімалізму та редуктивного мистецтва середини 1960-х і 1970-х років.[14] Наприклад, рельєфна картина Келлі «Блакитна табличка» (1962) була включена до основної виставки 1963 року «До нової абстракції» в Єврейському музеї.[30]

У 1960-х роках почав працювати з полотнами під неправильним кутом. Yellow Piece (1966), перше формоване полотно художника, являє собою відмову Келлі від прямокутної опори та його переосмислення співвідношення фігура/основа картини. Завдяки вигнутим кутам і єдиному, всеохоплюючому кольору, саме полотно стає композицією, перетворюючи стіну за ним на основу картини.[31]

 
Кольорові панелі для великої стіни (1978) у Національній галереї мистецтв у 2022 році

У 1970-х він додав до свого репертуару вигнуті форми. Green White (1968) знаменує собою дебютну появу трикутника у творчості Келлі, форми, яка повторюється протягом усієї його кар'єри; картина складається з двох чітких одноколірних полотен, які встановлені одне на одне: масштабна перевернута зелена трапеція розташована вертикально над меншим білим трикутником, утворюючи нову геометричну композицію.[32]

Після виїзду з Нью-Йорка до Спенсертавна в 1970 році він орендував колишній театр у сусідньому містечку Чатем, що дозволило працювати в студії, більш просторій, ніж будь-яка з тих, які він займав раніше. Пропрацювавши там протягом року, Келлі приступив до серії з 14 картин, які потім стали Серією Чатема (англ. Chatham Series).[33]

Більша серія з дванадцяти робіт, яку Келлі розпочав у 1972 році та не завершив до 1983 року, «Сірий» (англ. Gray) спочатку був задуманий як антивоєнна заява та знебарвлення.[34] У 1979 році він використав криві в двоколірних картинах, складених з окремих панелей.[14]


Посилаючись на свою власну роботу, Келлі сказав в інтерв'ю в 1996 році: «Я думаю, що ми всі хочемо від мистецтва — це відчуття фіксованості, відчуття протистояння хаосу щоденного життя. Це, звичайно, ілюзія. Полотно гниє. Фарба змінює колір. Але ви продовжуєте намагатися заморозити світ, ніби можете зробити так, щоб він тривав вічно. У певному сенсі те, що я намагався вловити, — це реальність потоку, зберегти мистецтво відкритою, незавершеною ситуацією, щоб отримати захоплення від бачення»[35]

Келлі прокоментував: «Я зрозумів, що не хочу складати зображення… Я хотів їх знайти. Я відчував, що моє бачення шукає речі там, у світі, та представляє їх. Для мене найбільше цікавило дослідження сприйняття. Було стільки всього на що подивитися, і все це здавалося мені фантастичним»[35]

Літографії та малюнки ред.

Келлі представив малюнки рослин і квітів з кінця 1940-х років.[36] Айлант (англ. Ailanthus) (1948) — перший малюнок рослини, який він виконав у Бостоні, Гіацинт (Hyacinth) (1949) — перший, який він зробив, коли був у Парижі.[37] Починаючи з 1949 року, живучи в Парижі (під впливом Анрі Матісса та Жана Арпа), він почав малювати прості форми рослин і водоростей.[38] Дослідження рослин — це, здебільшого, контурні малюнки листя, стебел і квітів, виконані чистими штрихами олівцем або пером і розташовані по центру сторінки.[39]

Він узгоджено зайнявся естампою в середині 1960-х років, коли створив свою Сюїту з двадцяти семи літографій (Suite of Twenty-Seven Lithographs) (1964–66) у Парижі. Саме тоді він створив свою першу групу рослинних літографій.[38] З 1970 року він співпрацював переважно з Gemini GEL. Його перша серія з 28 трансферних літографій під назвою «Suite of Plant Lithographs» поклала початок корпусу, який згодом виросте до 72 відбитків і незліченних малюнків листя.[40] У 1971 році він завершив чотири видання відбитків і видання багаторазового Дзеркального Конкорда (Mirrored Concorde) в Gemini GEL.[41] Його Пурпурний/Червоний/Сірий/Оранжевий (Purple/Red/Gray/Orange) (1988), довжиною вісімнадцять футів, може бути найбільшою одноаркушевою літографією в історії.[42] Його останні видання «The River», «States of the River» і «River II» відображають захоплення водою, якою Келлі був одержимий із перших днів свого перебування в Парижі. У 1975 році Келлі був першим художником, який виставлявся для серії MATRIX Музею мистецтв Wadsworth Atheneum. На виставці була представлена серія малюнків Келлі «Стебло кукурудзи» та дві його скульптури зі сталі Cor-ten 1974 року.[43]

Скульптура ред.

 
Білі криві (2002), виготовлені з білого алюмінію, у саду Фонду Бейєлер у Ріені, Швейцарія

Хоча Келлі, можливо, більш відомий своїми картинами, він також працював над скульптурою протягом усієї своєї кар'єри. У 1958 році Келлі задумав одну зі своїх перших дерев'яних скульптур, Concorde Relief I (1958). За свою творчість він виконав 30 скульптур з дерева.[44] З 1959 року він створював окремо стоячі складені скульптури.[45] Серія «Рокер» почалася в 1959 році після випадкової розмови Келлі з Агнес Мартін, яка жила під ним на Коентіс Сліп у Нижньому Мангеттені. Граючи паперовою кришкою чашки для кави, Келлі вирізав і склав частину круглого предмета, який потім поклав на стіл і погойдував вперед-назад. Незабаром після цього він побудував свою першу круглу скульптуру «Поні». Назва відноситься до дитячої іграшки-гойдалки у вигляді коника з вигнутими опорами для коромисла.[46]

У 1973 році Келлі почав регулярно створювати великомасштабні скульптури на відкритому повітрі. Келлі відмовився від пофарбованих поверхонь, натомість вибрав нелаковану сталь, алюміній або бронзу[47], часто в тотемних конфігураціях, таких як Крива XXIII (1981). Тоді як тотемні форми його окремо стоячих скульптур можуть досягати 15 футів у висоту, його настінні рельєфи можуть охоплювати більше 14 футів завширшки. Скульптура Келлі «заснована на дотриманні абсолютної простоти та ясності форми».[48] Для своїх скульптур 1980-х років, протягом цього періоду його перебування в Спенсертавні, митець вперше присвятив стільки ж енергії скульптурам, скільки живописові, і в процесі творення зі 140-ка понад шістдесят відсотків від загальної кількості скульптури.[46] Келлі створив свої твори, використовуючи послідовність ідей щодо різних форм. Він міг почати з малюнка, покращити малюнок, щоб створити відбиток, узяв відбиток і створив окремий твір, який потім перетворив на скульптуру. Його скульптури мають бути абсолютно простими, і їх можна швидко розглянути, часто лише з одного погляду. Глядач спостерігає гладкі, плоскі поверхні, відокремлені від простору, що їх оточує. Це відчуття плоскості та мінімалізму ускладнює розрізнення між переднім планом і фоном.[48] «Блакитний диск Келлі» був включений до основної виставки 1966 року в Єврейському музеї в Нью-Йорку під назвою «Первинні структури» разом із багатьма значно молодшими художниками, які тільки почали працювати з мінімалістичними формами. 

Стиль ред.

Вільям Рубін зазначав, що «розвиток Келлі був рішуче внутрішньоспрямованим: ані реакцією на абстрактний експресіонізм, ані результатом діалогу з його сучасниками».[49] Багато його картин складаються з одного (зазвичай яскравого) кольору, а деякі полотна мають неправильну форму, іноді їх називають „фігурними полотнами“.

Впливи ред.

Військовий досвід Келлі вважається джерелом серйозності його робіт.[13] Під час служби в армії Келлі піддавався впливу та впливу камуфляжу, з яким працював його конкретний батальйон. Це навчило його використовувати форму та тінь, а також побудову та деконструкцію видимого. Це було фундаментальним для його ранньої освіти як художника. Ральф Коберн, друг Келлі з Бостона, познайомив його з технікою автоматичного малювання, коли був у Парижі. Келлі прийняла цю техніку створення зображення, не дивлячись на аркуш паперу. Ці прийоми допомогли Келлі послабити його стиль малювання та розширити його сприйняття того, що він вважав мистецтвом.[13] Під час свого останнього року в Парижі Келлі був хворий і також страждав від депресії; Сімс вважав, що це вплинуло на його переважне використання чорно-білого в той період.[48]

Захоплення Келлі Анрі Матіссом і Пабло Пікассо помітно в його роботах. Він навчився дивитися на речі по різному та працювати в різних середовищах через їхнє натхнення.[17] Піт Мондріан вплинув на необ'єктивні форми, які він використовував як у своїх картинах, так і в скульптурах.[17] Мистецтво та архітектура романської та візантійської епох на Келлі вперше вплинули під час навчання в Парижі. Його знайомство з сюрреалізмом і неопластицизмом вплинуло на його творчість і змусило його випробувати абстракцію геометричних форм.[17]

Кураторство ред.

У 2014 році Келлі організував показ малюнків Матісса в Художньому музеї коледжу Маунт-Холіок у Саут-Гедлі, штат Массачусетс .[50] У 2015 році він курував „Моне/Келлі“ в Інституті мистецтв Кларка .[51]

У 1990 році Келлі був куратором виставки „Вибір художника: Фрагментація Елсворта Келлі та єдина форма“ в Музеї сучасного мистецтва.

Особисте життя ред.

У 1956 році він познайомився з Робертом Індіаною, який оселився в одній будівлі, і вони стали партнерами. Келлі став його наставником. Вони розлучилися приблизно в 1964 році. Однією з причин було використання Індіаною слів у своїх картинах, і Келлі вважав таку техніку негідною високого мистецтва.[52]

З 1984 року і до самої смерти Келлі жив зі своїм чоловіком, фотографом Джеком Широм, який є директором Фонду Елсворта Келлі.[53]

Художні роботи (вибірка) ред.

 
Скульптура двогранної форми, Барселона

Виставки ред.

Перша персональна виставка Келлі відбулася в Galerie Arnaud, Париж, у 1951 році. Його перша персональна виставка в Нью-Йорку відбулася в галереї Бетті Парсонс у 1956 році. У 1957 році він показав свої роботи на груповій виставці в галереї Ferus, Лос-Анджелес.[55] У 1959 році він був включений до новаторської виставки Музею сучасного мистецтва „Шістнадцять американців“.[56] Келлі запросили на бієнале в Сан-Паулу в 1961 році. Пізніше його робота була включена в документацію в 1964, 1968, 1977, 1992 роках. Кімната його картин була включена до Венеційської бієнале 2007 року.

Перша ретроспектива Келлі відбулася в Музеї сучасного мистецтва в 1973 році. Відтоді його роботи були визнані на численних ретроспективних виставках, включаючи виставку скульптур у Музеї американського мистецтва Вітні, Нью-Йорк, у 1982 році; виставка робіт на папері та показ його друкованих робіт, які багато подорожували Сполученими Штатами та Канадою в 1987–88 роках; і ретроспективу кар'єри в 1996 році, організовану Музеєм Соломона Р. Ґуґґенгайма, яка відвідала Музей сучасного мистецтва в Лос-Анджелесі, галерею Тейт у Лондоні та Хаус дер Кунст у Мюнхені. Відтоді персональні виставки робіт Келлі проходили в Музеї мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку (1998), Музеї мистецтв Фоґґа в Кембриджі (1999), Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско (1988/2002), Музеї мистецтв Філадельфії (2007) і Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку (2007).[57]

У 1993 році в паризькій Національній галереї Jeu de Paume відбулася виставка „Еллсворт Келлі: Французькі роки, 1948–54“, заснована на стосунках художника з містом, яка відбула до Національної галереї мистецтв у Вашингтоні; у 2008 році Музей д'Орсе вшанував Келлі виставкою „Листування: Поль Сезанн Елсворт Келлі“. У 2012 році в Haus der Kunst відбулася перша всеосяжна ретроспектива чорно-білих робіт Келлі[58] .

З нагоди 90-річчя художника у 2013 році Національна галерея мистецтв у Вашингтоні влаштувала виставку його гравюр; Фонд Барнса у Філадельфії об'єднав п'ять скульптур у шоу; колекція Філліпса у Вашингтоні виставляла його панно; та Музею сучасного мистецтва відкрили показ серії „Chatham“.[59]

Вибрані персональні виставки ред.

Громадські проєкти ред.

 
Остін у Музеї мистецтв Блантона, Остін, Техас

У 1957 році Келлі було доручено створити настінну скульптуру довжиною 65 футів для Транспортної будівлі в Пенн-центрі у Філадельфії, його найбільшу роботу на той час. В основному забута, скульптура під назвою «Скульптура для великої стіни» (1957) з часом була демонтована. Відтоді Келлі виконав багато публічних замовлень, зокрема «Крива Райта» (1966), сталеву скульптуру, призначену для постійного встановлення в театрі Пітера Б. Льюїса Ґуґґенгайма;[60] фреска для штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі в 1969 році; Крива XXII (I Will) в Лінкольн-парку в Чикаго в 1981 році; замовлення 1985 року І. М. Пея для будівлі Raffles City у Сінгапурі; Г'юстонський триптих, вертикальні бронзові площини, встановлені на високому бетоні в Музеї образотворчих мистецтв, Г'юстон, у 1986 році; Тотем (1987), скульптура для Parc de la Creueta del Coll, Барселона; Dallas Panels (Blue Green Black Red) (1989) для Morton H. Meyerson Symphony Center, Dallas; скульптура 1989 року для штаб-квартири Nestlé у Веве, Швейцарія;[41] Галія (1993), монументальна скульптура на замовлення Інституту сучасного мистецтва, Нім, Франція; меморіал із двох частин для Меморіального музею Голокосту США, Вашинґтон, округ Колумбія, у 1993 році; і масштабні Берлінські панелі для Німецького Бундестагу, Берлін, у 1998 році. Для Будинку суду США імені Джона Джозефа Моуклі (спроектований Генрі Н. Коббом) у Бостоні він розробив «Бостонські панелі» — 21 алюмінієву панель блискучого кольору, встановлену в центральній ротонді як єдину роботу по всій будівлі.[61]

У 2013 році Еллсворт Келлі отримав замовлення на роботу «Спектр VIII» (завершено в 2014 році) — масштабну багатопанельну картину, що служить завісою для аудиторії, розробленої Френком Ґері у Фонді Луї Віттона в Парижі. (Див. «Ellsworth Kelly», Francesca Pietropaolo ed., Cahiers de la Fondation, № 1, (Париж: Fondation Louis Vuitton, 2014).

Двопанельний «Блакитний чорний» (2001), висотою 28 футів і виготовлений із пофарбованого стільникового алюмінію, був замовлений для Pulitzer Arts Foundation, Сент-Луїс[62], а масштабний бронзовий «Без назви» (2005) був замовлений спеціально для колекції Phillips.[63] У 2005 році Ренцо Піано замовив Келлі єдину спеціальну роботу для сучасного крила Чиказького художнього інституту . Він створив «Білу криву», найбільшу настінну скульптуру, яку він коли-небудь робив, яка демонструється з 2009 року[64] . У 2008 році Келлі встановив «Берлінський тотем», 40-футову скульптуру з нержавіючої сталі, у дворі посольства Сполучених Штатів у Берліні .

У 1986 році Келлі задумав свою першу окрему будівлю для приватного колекціонера, але це так і не було реалізовано. Тільки в 2015 році Музей мистецтв Блантона придбав його проект кам'яної будівлі площею 2715 квадратних футів, включаючи 14 чорно-білих мармурових панелей і кольорові скляні вікна, плануючи побудувати її на території музею в Техаському університеті, Остін .[65] Будівля була відкрита для відвідування 18 лютого 2018 року. Витвір мистецтва та архітектури, <i id="mwAiw">Остін</i>, вважається кульмінацією кар'єри Келлі.[66]

У 1968 році Келлі було доручено створити велику скульптуру на відкритому повітрі для колекції мистецтв Empire State Plaza Nelson A. Rockefeller в Олбані, штат Нью-Йорк. Скульптура під назвою Yellow Blue була натхненна обстановкою Empire State Plaza, і є найбільшою стоячою скульптурою Келлі дев'ять футів заввишки та майже шістнадцять футів у ширину. Yellow Blue був його першою сталевою скульптурою і залишається єдиною на сьогоднішній день з пофарбованої сталі.

Колекції ред.

У 1957 році Музей американського мистецтва Вітні придбав картину «Атлантика», на якій були зображені дві білі хвилеподібні дуги на тлі суцільного чорного; це була перша музейна купівля Келлі.[67] Сьогодні його роботи знаходяться в багатьох публічних колекціях, у тому числі в Центрі Помпіду в Парижі, Національному музеї мистецтв королеви Софії в Мадриді, колекції Емпайр Стейт Плаза губернатора Нельсона Рокфеллера в Олбані, Нью-Йорк, і Тейт Модерн, Лондон. У 1999 році Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско оголосив, що придбав 22 роботи, картини, настінні рельєфи та скульптури Елсворта Келлі. Їх оцінили в понад 20 мільйонів доларів.[68] У 2003 році колекція Меніла отримала твори Келлі, 188 робіт на папері в рамках, включаючи ескізи, робочі малюнки та колажі.[69] До відомих приватних колекціонерів належать, серед інших, Елі Брод і Гвінет Пелтроу .[24]

Визнання ред.

Келлі також отримав численні почесні ступені, серед інших у Bard College (1996), Annandale-on-Hudson, New York;[72] Королівський коледж мистецтв, Лондон (1997);[41] Гарвардський університет, Кембридж (2003); і коледж Вільямса (2005).

Поштові марки Келлі ред.

У січні 2019 року Поштова служба Сполучених Штатів оголосила, що в 2019 році буде випущено набір марок на честь творчості Келлі. У прес-релізі USPS визнається новаторство Келлі в «особливому стилі абстракції, заснованому на реальних елементах, зведених до їх основних форм». Представлено десять робіт, зокрема Yellow White, Colors for a Large Wall, Blue Red Rocker, Spectrum I, South Ferry, Blue Green, Orange Red Relief (для Delphine Seyrig), Meschers, Red Blue і Gaza.[73][74] Набір марок буде випущено 31 травня 2019 року[75] .

Арт-ринок ред.

Дилер Бетті Парсонс вперше запропонувала йому персональну виставку в 1956 році. У 1965 році, після майже десяти років роботи з Парсонс, він почав виставляти в галереї Сідні Дженіс .[67] У 1970-х і 1980-х роках його роботою займалися Лео Кастеллі та Блум Гельман у Нью-Йорку.[67] У 1992 році він приєднався до галереї Метью Маркса в Нью-Йорку та Лос-Анджелесі та галереї Ентоні д'Оффея в Лондоні. Фасад галереї Маркса в Лос-Анджелесі був натхненний «Етюдом для чорно-білих панелей», колажем, який він зробив, живучи в Парижі в 1954 році, і картиною «Чорне поверх білого».[76] З 1964 року він виготовляв гравюри та видав скульптури в Gemini GEL у Лос-Анджелесі та Tyler Graphics Ltd поблизу Нью-Йорка.

У 2014 році картина Келлі «Червона крива» (1982) була продана на аукціоні Christie's у Нью-Йорку за 4,5 мільйона доларів.[77] Цей аукціонний рекорд для роботи Елсворта Келлі було встановлено картиною з 13 частин «Спектр VI» (1969), яка була продана за 5,2 мільйона доларів на Sotheby's в Нью-Йорку, у Вечір сучасного мистецтва 14 листопада 2007 року.[78]

У листопаді 2019 року Christie's встановив аукціонний рекорд для художника з роботою Red Curve VII, проданою за 9,8 мільйона доларів.[79]

Примітки ред.

  1. ↑ https://www.tate.org.uk/art/art-terms/c/canvas
  2. ↑ а б в RKDartists
  3. ↑ https://archive.org/details/nineartistscoent18whit/page/n2/mode/1up
  4. ↑ http://www.moma.org/collection/works/8992
  5. ↑ https://www.sfmoma.org/artist/ellsworth_kelly/
  6. ↑ Blue Red Rocker
  7. ↑ Black with White Bar II
  8. ↑ Castor Bean
  9. ↑ Green White no. 381
  10. ↑ Twelve Leaves
  11. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/kelly-ellsworth-1
  12. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/19627
  13. ↑ а б в г д е ж и к Goossen, E.C. Ellsworth Kelly, Greenwich, CT: New York Graphic Society, 1973.
  14. ↑ а б в Ellsworth Kelly. MoMA. Процитовано 24 жовтня 2014.
  15. ↑ Gormly, Kellie B. (5 липня 2022). How the Ghost Army of WWII Used Art to Deceive the Nazis. Smithsonian Magazine. Процитовано 26 липня 2022.
  16. ↑ Bonenti, Charles. Ellsworth Kelly Looks at Monet. ANE online. Art New England. Процитовано 6 грудня 2017.
  17. ↑ а б в г д Coplans, John. Ellsworth Kelly, New York: H.N. Abrams, 1972.
  18. ↑ Collection Online. Guggenheimcollection.org. Архів оригіналу за 16 October 2008. Процитовано 24 жовтня 2014.
  19. ↑ Cézanne and Beyond, February 26, 2009–May 31, 2009, Philadelphia Museum of Art website; accessed December 28, 2015.
  20. ↑ Carol Vogel (January 20, 2012), «True to His Abstraction» The New York Times; accessed December 28, 2015.
  21. ↑ а б 89-year-old Artist Ellsworth Kelly. W Magazine. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 24 жовтня 2014.
  22. ↑ Cooke, Rachel (8 листопада 2015). Ellsworth Kelly: 'I want to live another 15 years'. The Guardian. Процитовано 18 лютого 2018.
  23. ↑ Plante, Michael (1995). "Things to Cover Walls": Ellsworth Kelly's Paris Paintings and the Tradition of Mural Decoration. American Art. 9 (1): 36—53. doi:10.1086/424232. ISSN 1549-6503. JSTOR 3109194.
  24. ↑ а б Gwyneth Paltrow (October 13, 2011), Ellsworth Kelly profile, Interview website; accessed December 28, 2015.
  25. ↑ а б Karen Wright (August 2012), The Artist's Studio: Ellsworth Kelly Vanity Fair; accessed December 28, 2015.
  26. ↑ Blanton Museum of Art. Ellsworth Kelly's Austin. Retrieved April 5, 2019.
  27. ↑ Miller, M.H. "Ellsworth Kelly's Temple for Light, " The New York Times, Feb. 8, 2018. Retrieved April 5, 2019.
  28. ↑ Cotter, Holland (28 грудня 2015). Ellsworth Kelly, Artist Who Mixed European Abstraction Into Everyday Life, Dies at 92. The New York Times. Процитовано 28 грудня 2015.
  29. ↑ Seine. ellsworthkelly.org. Процитовано 20 грудня 2022.
  30. ↑ Ellsworth Kelly: Relief Paintings, May 12–June 29, 2001 [Архівовано 2012-04-02 у Wayback Machine.], Matthew Marks Gallery website; accessed December 28, 2015.
  31. ↑ Ellsworth Kelly: Singular Forms 1966—2009, April 18–June 8, 2013, MnuchinGallery.com; accessed December 28, 2015.
  32. ↑ Ellsworth Kelly Green White (1968) Phillips de Pury & Company New York, Contemporary Art Part 1, May 12, 2011.
  33. ↑ Ellsworth Kelly: Chatham Series, May 25–September 8, 2013 Museum of Modern Art, New York.
  34. ↑ Ellsworth Kelly: Gray 1975 — 77, May 12–August 17, 2001 [Архівовано 2012-04-02 у Wayback Machine.], Matthew Marks Gallery website; accessed December 28, 2015.
  35. ↑ а б A Giant of the New Surveys His Rich Past. The New York Times. 13 жовтня 1996. Процитовано 28 грудня 2015.
  36. ↑ Ellsworth Kelly: Plant Drawings, October 14–November 28, 1992 [Архівовано 2012-04-25 у Wayback Machine.], Matthew Marks Gallery website; accessed December 28, 2015.
  37. ↑ Kimberly Chou (May 25, 2012), An Abstract Master Puts on a Plant Show The Wall Street Journal; accessed December 28, 2015.
  38. ↑ а б Ellsworth Kelly: Plant Lithographs from the Artist's Collection, December 5, 2008–February 7, 2009 Ingleby Gallery website; accessed December 28, 2015.
  39. ↑ Karen Rosenberg (June 7, 2012), Loving Flowers and Vines to Abstraction The New York Times; accessed December 28, 2015.
  40. ↑ Plants, Flowers and Fruits: Ellsworth Kelly Lithographs: April 23, 2010, Norton Simon Museum; accessed December 28, 2015.
  41. ↑ а б в г Ellsworth KELLY. Kenneth Tyler printmaking collection – The Artists. Canberra: National Gallery of Australia. Процитовано 10 березня 2019.
  42. ↑ Gemini G.E.L.: A Catalogue Raisonné, 1966—1996 — Ellsworth Kelly National Gallery of Art website; accessed December 28, 2015.
  43. ↑ Corn Stalk No. 9: Ellsworth Kelly (PDF). Wpengine.netdna-cdn.com. Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2014. Процитовано 24 жовтня 2014.
  44. ↑ Ellsworth Kelly: Wood Sculpture, September 18, 2011–March 4, 2012[недоступне посилання з 01.01.2018] Museum of Fine Arts, Boston.
  45. ↑ Fondation Beyeler. Ellsworth Kelly Works 1956 – 2002. Previousexhibitions.fondationbeyeler.ch. Процитовано 24 жовтня 2014.
  46. ↑ а б Ellsworth Kelly, Untitled (1987—1988) Christie's Post-War & Contemporary Art Evening Sale, November 14, 2012.
  47. ↑ Ellsworth Kelly: Untitled (2005) Getty Center.
  48. ↑ а б в Sims, Patterson and Emily Rauh Pulitzer. Ellsworth Kelly: Sculpture, New York: Whitney Museum of American Art, 1982.
  49. ↑ William Rubin, "Ellsworth Kelly: The Big Form, « Art News, vol. 62, no. 7 (November, 1963), p. 34.
  50. ↑ Carol Vogel (October 16, 2014), Ellsworth Kelly At Work The New York Times.
  51. ↑ Holland Cotter (February 1, 2015), When an Abstract Artist Falls in Love With Monet: ‘Monet/Kelly’ at Clark Art Institute, Ellsworth Kelly Falls for Monet The New York Times; accessed December 28, 2015.
  52. ↑ The hidden message in Robert Indiana's Love | Art | Agenda. Phaidon. Процитовано 22 січня 2020.
  53. ↑ Ellsworth Kelly: "Damien Hirst and Jeff Koons make art which sells for a lot of money – it's about entertainment". 7 січня 2012. Процитовано 28 грудня 2015.
  54. ↑ Public Art in Barcelona Retrieved April 5, 2019.
  55. ↑ Suzanne Muchnich (January 2012), In the Abstract Los Angeles Times Magazine.
  56. ↑ Jeffrey Kastner (May 4, 2003), Ellsworth Kelly's Journey, From All Angles The New York Times.
  57. ↑ Biography: Ellsworth Kelly [Архівовано 2012-09-12 у Wayback Machine.] Guggenheim Museum.
  58. ↑ David Rhodes (February 2012), Ellsworth Kelly/Schwarz-Weiss, BrooklynRail.org; accessed December 28, 2015.
  59. ↑ Carol Vogel (April 25, 2013), „Galleries Celebrate Ellsworth Kelly at 90“, The New York Times; accessed December 28, 2015.
  60. ↑ Ellsworth Kelly, Wright Curve (1966) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] Guggenheim Collection.
  61. ↑ Carol Vogel (September 25, 1998), «Inside Art: Ellsworth Kelly On the Wall» The New York Times.
  62. ↑ Pulitzer Arts Foundation, Collection
  63. ↑ Courtyard. The Phillips Collection. Архів оригіналу за 15 червня 2012. Процитовано 4 грудня 2013.
  64. ↑ Carol Vogel (April 16, 2009), Inside Art: The Art Institute of Chicago add more works by Ellsworth Kelly The New York Times.
  65. ↑ Robin Pogrebin (February 5, 2015), Texas Museum to Build Ellsworth Kelly Design The New York Times.
  66. ↑ Barnes, Michael (18 лютого 2018). Ellsworth Kelly crowns Austin with an artistic jewel. Austin American Statesman.
  67. ↑ а б в Holland Cotter (December 28, 2015), Ellsworth Kelly, Who Shaped Geometries on a Bold Scale, Dies at 92 The New York Times.
  68. ↑ Carol Vogel (May 14, 1999), Inside Art: Museum Lays In Vintage Kellys The New York Times.
  69. ↑ Carol Vogel (October 17, 2003), New Hopes In Houston The New York Times
  70. ↑ MacDowell Medal winners 1960-2011. The Telegraph. 13 квітня 2011.
  71. ↑ Remarks by the President in Presentation of the 2012 Medals of Arts and the Medals of Humanities, WhiteHouse.gov, July 10, 2013.
  72. ↑ Bard College Catalogue 2011–12. Bard College. Архів оригіналу за 12 липня 2012.
  73. ↑ Dates and Locations for Upcoming 2019 Stamp Dedications. United States Post Office Newsroom. 29 січня 2019.
  74. ↑ United States Postal Service (31 травня 2019). Stamp Services. About.usps.com. Процитовано 17 серпня 2020.
  75. ↑ U.S. Postal Service Announces Updates to the 2019 Stamp Program. United States Post Office Newsroom. 13 березня 2019.
  76. ↑ Carol Vogel (January 20, 2012), True to His Abstraction The New York Times.
  77. ↑ Ellsworth Kelly, Red Curve (1982), Christie's New York, Post-War and Contemporary Evening Sale, May 13, 2014
  78. ↑ Colin Gleadell, Sotheby's Scores Its Highest-Ever $316M Contemporary Auction ARTnews, November 26, 2007.
  79. ↑ Hammer Time: records set but reserves remain low at Christie's post-war and contemporary art sale. The Art Newspaper. 14 листопада 2019.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еллсворт_Келлі&oldid=41366891