Економіка Стародавнього Єгипту

Економіка Стародавнього Єгипту — комплекс галузей господарства часів цивілізації давніх єгиптян, що відповідли історичним особливостям становлення держави та географічно-кліматичним умовам й були спрямовани на функціонування адміністративного і військового механізму.

Характеристика

Особливість клімату та гідрології вплинуло на розвиток політичної та соціальної системи Стародавнього Єгипту. Необхідність впровадження зрошуваного землеробства змушувала громади об'єднуватися для створення іригаційних мереж.

У Стародавньому Єгипті існувала державна власність на землю. Вона належала фараонові, який надавав її чиновникам, воєначальникам, жерцям. Державні чиновники відповідали за розвиток і утримання іригаційної системи, спостерігали за підйомом води в Нілі. Держава здійснювала великі будівельні роботи зі розбудови каналів і водосховищ. Вже в період Середнього царства була створена система регулювання руху води з Нілу до водосховищ, яка дозволила створити велику Фаюмську оазу.

Водночас економічний розвиток Стародавнього Єгипту майже не відбувався, спостерігалася так звана східна стагнація. Головною причиною стагнації вважається те, що інтереси особистості придушувалися інтересами громади, а потім і держави. Громадсько-державна власність на землю перешкоджала розвитку особистої заповзятливості.

Особливістю економіки Стародавнього Єгипту, що склалася внаслідок культурного укладу життя, було співіснування сільської громади з рабовласницьким господарством. Збереження сільської громади зумовлювалося специфікою природних умов. Спекотний клімат країни вимагав зрошення в сільському господарстві, але постійні розливи Нілу, значна заболоченість вимагали осушення земель. У цих умовах єгиптянам доводилося створювати безліч іригаційних споруд. Їх будівництво було можливо лише при поєднані зусиль багатьох людей. Усе це зберігало громаду, яка з родової стала сільською.

Багатство не визначало становище людини в єгипетському суспільстві, а визначалося становищем: людина могла бути лише настільки багатою, наскільки це давала їй певна посада. Державним характером господарства визначалося становище селянина. Він жив своїм будинком зі своєю родиною, опікувався господарством, але навіть биків для обробки землі він отримував від держави на деякий час.

Натуральне господарство

Землеробство

Давньоєгипетський землероб

Сільське господарство було основою цивілізації Стародавнього Єгипту. Це стало можливим завдяки невичерпній родючості єгипетської землі. Розлив річки Нил надавав ґрунту родючість та вологу. Куди не доходила вода, її доносили за допомогою іригаційної системи. Для обробки землі застосовували примітивний плуг та мотику.

Після того як земля була належним чином підготовлена, починали висівати насіння. Втім посівні роботи ще не були закінчені: ще потрібно було втиснути зерно в щільну мулисту землю. Для цього по щойно засіяних полях проганяли овець.

Зернові жали коротким серпом, зрізуючи їм стебла високо над землею, іноді близько до колосся, оскільки солома була непотрібна і лише ускладнювала молотьбу. Зібраний хліб зв'язували в снопи, складаючи дві в'язанки кінцями разом, колоссям назовні, а потім перев'язували цей парний сніп посередині мотузкою. Слідом за цим відбувалася обробка зерна. Наприкінці збору врожаю, з'являлися державні чиновники — «писар житниці» і «вимірювач зерна». Вони вимірювали кожну купу зерна перед тим, як вона передавалася до житниці. Особливістю сільськогосподарського виробництва в Стародавньому Єгипті була повна здача зібраного врожаю на склади, після чого надлишок над нормою здачі повертався хліборобам, що залежало від розмірів їх ділянок. Тому хлібороби були присутні при межуванні і давали клятви, що вимірювання проведені правильно. Така система протрималася в Єгипті до Нового часу.

Широко були розповсюджені ячмінь та пшениця, також вирощували просо (чорне просо), відоме в сучасному Єгипті під назвою дурра.

Давні єгиптяни у великій кількості вирощували овочі, що обумовлювало особливості їх харчування. Популярними були салат-латук, декілька видів цибулі та огірків, часник, редька, гарбузи, дині, кавуни. З фруктів — були численними сади з гранатів, цитрусових, фініків, інжиру.

З давніх-давен розвивалося бджолярство як від диких, так і одомашнених бджіл.

Скотарство

Свійська худова давніх єгиптян

Скотарство займає дуже багато місця на малюнках, що вкривають пам'ятники: майже в кожній гробниці епохи Давнього царства зустрічаються пастух з тваринами. Улюбленою твариною був бик. Корова була для них священною твариною, в образі якого з'явилася богиня Ісіда, бик вважався досконалим втіленням героїчної сили і могутності.

Судячи з малюнків і черепів, які були знайдені археологами, бики стародавніх єгиптян належали до однієї з порід того виду, який дотепер переважає у всій Африці, — зебу. Горба, який так сильно розвинений у багатьох зебу, ця порода майже не мала, але його часто не буває у тварин цього виду у Внутрішній Африці. Єгиптяни вивели декілька порід биків.

Єгиптяни вивели з зебу кілька порід худоби, які розрізнялися не тільки своїм зовнішнім виглядом, але і якістю свого м'яса. За часів Давнього царства головною за значенням була довгорога порода. Ці тварини мали надзвичайно довгі роги, вигнуті зазвичай у формі ліри, рідше — у формі напівмісяця. На рельєфах Давнього царства є також зображення биків і корів, які залишалися безрогим на всіх стадіях свого життя. Їх вважають третьою породою. Вважається, що їх високо цінували як особливо вишукану химерну породу худоби.

Також вирощувалися кози, вівці, віслюки, антилоп, оріксів, бубалів, козеріг. Дорослих тварин називали «молодою худобу»; як і биків, їх так само прив'язували до кілків і таким же чином, як биків, відгодовували тістом.

Полювання та рибальство

Рибальство

Давні єгиптяни за допомогою аркана або собак в пустелі чи горах ловили диких тварин. На всіх малюнках епохи Давнього царства серед свійської худоби виявлено кам'яних козлів (неафу), сабельних, коров'їх та мендеських антилоп, антилоп мауд з довгими, схожими на мечі рогами, гахс і нуду, антилоп шес з рогами в формі ліри, зубрів, муфлонів, газелів двох видов, козерогів, оленебиків. Їх завжди враховували разом з худобою.

Знать полювала на великих тварин, ознакою звитяги було полювання на слонів, левів, носорогів, крокодилів, диких биків, бегемотів, страусів, жирафів, зайців, іхневмонів, їжаків. З часом таке полювання перетворилося на зразок своєрідного спорту. На левів, слонів та носорогів полюбляли полювати фараони.

Птахолови ловили в болотах гусей та іншу європейської перелітної дичину в свої великі сіті, а потім їх вирощували, вигодовуючи на їжу, віддаючи перевагу гусям. Тому давні єгиптяни не вирощували домашніх птахів, почали лише в часи Пізнього царства.

Рибальство в Стародавньому Єгипті мала велике значення, поповнюючи запаси свіжої і в'яленою рибою. Популярними були риби щксирінхи, нільські окуні, таліями, африканські соми, два види лугілід з породи лобанов. Найбільш продуктивно ловля риби здійснювалося вершами і неводом. Спійману рибу обробляли для сушки. Вийняту з риб ікру складали в горщики.

Ремісництво

Ткацтво

Текстильне виробництво давніх єгиптян

Єгиптяни почали культивувати льон практично одночасно з ячменем. Мистецтво обробки льону і виготовлення тканин з нього за часом відповідає періоду вирощування цієї рослини.

Обробка льону і ткацьке ремесло були одним з небагатьох занять жінок в давньоєгипетському господарстві. Зібраний льон доставляли в майстерні, де його спочатку оббивали дерев'яними стукалками. Після цієї обробки ставало легше зняти зовнішню оболонку зі стебла і розсмиктати стебло на податливі тонкі волокна.

З цих волокон ткали матерію, причому виходила з-під рук єгипетських майстринь тканину вже в епоху Стародавнього царства відрізнялася різноманітністю якості та щільності. Єгипетський льон, протягом усієї давньої епохи славився в світі, мав найширший асортимент тканин — від грубого циновочного сукна до найтонших газових матерій.

Грубі тканини йшли на виготовлення вітрил, з погано оброблених волокон чоловіки-працівники плели мотузки. Тканини більш високої якості йшли на покривала і балдахіни ліжок.

З простого матеріалу шили пов'язки для стегон і наголовники для працівників господарства «пер джет», а тонкі матерії, з багатонитковою основою, йшли господарю будинку або на жертвопринесення в храми. Ще за часів Давнього царства існувало розділенн ткацьким майстерень в господарствах різних номів, оскільки господарські записи деяких чиновників свідчать про обмін між господарствами різними тканинами.

Спочатку ткацтво було обов'язком жінок, які працювали вдома, вмкористовувуючи примітивний ручний горизонтальний верстат. Втім досить рано ткацьке ремесло стало важливим елементом господарської діяльності «пер джет», ткацькі майстерні почали створюватися при вельможних господарствах і навіть при дворі фараона. У них працювали і чоловіки-ткачі. Їх праця була важкою і відбувалася в нестерпних умовах — в темних приміщеннях, куди не потрапляв промінь світла, люди цілими днями сиділи навпочіпки перед верстатом, виконуючи щоденну норму. Невиконання норми каралося 50 кийовими ударами.

Ручний ткацький верстат був удосконалений лише в епоху Нового царства, коли до нього був доданий ножний привід, значно підвищив продуктивність праці ткаль.

Вовняна пряжа, навпаки, увійшла в побут єгиптян досить пізно. Дліннорунная порода овець була ввезена в Єгипті в епоху завойовницьких воєн фараонів XVIII династії. Водночас почалася обробка вовни і вичинка вовняних тканин.

Гончарство

Давньоєгипетські вази

Єгиптяни здавна вміли ліпити і обпалювати глиняний посуд будь-якої ємності. Найдавніші зі збережених на території Єгипту зразків глиняного начиння відносяться ще до VI тис. до н. е., часу освоєння Єгипту. Кінець додинастійного періоду відзначено вже досить майстерно зробленими і оборежно обпаленими глиняними посудинами.

Для глечиків, чаш та інших предметів утилітарного призначення глина готувалася тим же чином, що і для будівельної цегли. Глину ретельно перемішували з дрібно порубаною соломою, яка забезпечувала велику в'язкість матеріалу і вбирала зайву вологу. Вимішували глину ногами, цей процес описано в написах гробниць Раннього царства як «втоптування глини».

У додинастійний епоху посуд ліпили вручну, але вже з ранньодинастійного періоду входить у вжиток найпростіший гончарний круг, встановлений на вертикальній осі. Підмайстер обертав коло вручну, а майстер ліпив на ньому посуд. Починаючи десь з часів IV династії, гончарний круг набуває поширення на всій території Стародавнього Єгипту.

Випал посудин для додання їм міцності проходив в спеціальних пічах, що досить рано увійшли в ужиток гончарів і змінили метод відкритого випалу на багатті. Глиняні посудини застосовувалися не лише в побутовому житті єгипетської родини. У них зберігали запаси номових і царських комор. Існували окремі глечики для молока, пива і виноградного вина, про що свідчать написи біля малюнків присвячених роботі гончарів, котрі виліплює та випалює посудини різної конфігурації.

Каменярство

У мистецтві обробки каміння стародавні єгиптяни досягли значної майстерності. Фактично Єгипет не без підстави можна вважати батьківщиною мистецтва обробки каміння.

Являло собою спорудження циклопічних споруд, починаючи з часів давнього царства, кам'яні рельєфи на стінах єгипетських гробниць, з рідкісним мистецтвом вирізані в твердих породах і настільки досконало відшліфовані, що сучасні дослідники досі не зійдуться в думці щодо шліфувальної техніки давні єгиптян, але відомо, що вони все робили вручну.

Давньоєгипетські каменерізи використовували для шліфування кварцовий пісок, що дозволяв обробляти навіть досить тверді поверхні. Для шліфування найтвердіших порід з відомих стародавнім єгиптянам — граніту і базальту — застосовувалася крихта цих самих каменів. Гранітна крихтаслугувала також універсальним абразивом при досить грубих роботах, зокрема на початкових етапах обробки поверхні рельєфу або статуї.

Єгипетські каменерізи були знайомі також з технологією свердління. Знайдені під час розкопок давньоєгипетські свердла являють собою порожнисті металеві трубки, в які під час роботи засипався кварцовий пісок. Діаметр свердел доходив часом до декількох міліметрів — такої тонкощі домагалися єгипетські майстри вже в сивій давнині.

Основна кількість єгипетських рельєфів вирізана з досить м'якого пісковику. Цей камінь був широко поширений на території Стародавнього Єгипту і з найдавніших часів був основним будівельним і декоративним матеріалом при будівництві гробниць і поховальних камер фараонів, знаті, жерців та багатих чиновників.

Ковальство

Давньоєгипетські металурги

Давні єгиптяни досить рано оволоділи металевим виробництвом. Вже в епоху Давнього царства поширилася мідь (біа), поклади якої були на підвладних фараонам землях Синая. Крім мідної руди, з якої прямо на місці видобутку виплавляли метал досить примітивним способом, зустрічалася також самородна мідь.

Довгий час мідь виплавляли, розводячи багаття під кам'яними тиглями, складеними зі шматків каміння. Тигель мав форму чобітка, в нижню частину якого поміщали шматки руди. «Мисок» чобітка відкривався на зразок носика, і з нього виливався виплавлений метал. Кілька майстрів сиділи навпочіпки біля вогню й дмухалі через очеретяні трубки в полум'я, щоб жар йшов саме на мідну руду. Цей важкий спосіб поддува припинив існування в епоху Нового царства, близько XV ст. до н. е., коли були винайдені ковальські міхи з ножним приводом.

Єгипетська мідь, видобута шляхом виплавлення з руди, була порівняно м'якою, але, з іншого боку вона легко піддавалася обробці. Холодна ковка, яка з давніх-давен володіли ковалі Кемі, допомагала досягти набагато більшої міцності металу і гостроти виробів з нього. Мідь — найдавніший відомий єгипетської цивілізації метал, який використовували для виготовлення знарядь праці.

Область застосування мідних знарядь єгипетськими ремісниками вельми широка вже в епоху Давнього царства: деревообробні інструменти (сокири, пилки, долота) і інвентар мулярів. У похованнях ранніх періодів історії Єгипту були знайдені набори всіляких інструментів з міді — цивільні та військові.

Холодна ковка і лиття — основні технології обробки міді, які були відомі стародавнім єгиптянам. Тут єгипетські ремісники досягли значної майстерності. Ковані та литі вироби з міді мали широке застосування в побуті єгиптян, переважно знаті. З кованої міді робилися посудини, глечики і чаші, знайдені в низці поховань різних історичних періодів. У гробниці одного з фараонів VI династії, були виявлені дві литі мідні статуї.

Листи кованої міді застосовувалися також в будівництві, ними викладали внутрішню поверхню ринв і канав. Багаторазова ковка виробів дозволяла домогтися філігранної обробки виробів — речей домашнього начиння, прикрас.

Ювелірна справа

Застосовувалися всі матеріали місцевого походження і іноземні. Воно дало поштовх до розвитку нових технологій. Так, єгипетське кольорове скло зобов'язане своїм походженням саме ювелірній справі. Ювеліри виготовляли намиста, багаторядні разки, браслети, сережки, кільця, налобні і нагрудні прикраси. Найвідоміший різновид ювелірних прикрас єгиптян — так званий «комір». Він являє собою кілька ниток намист з різнокольоровими намистинами різноманітної конфігурації і розміру на кшталт широкого кольє, що прикрашало груди давньоєгипетської знатної людини. Застібки для таких намист робилися з дорогоцінних металів, насамперед золота, у вигляді зображень єгипетських божеств.

У найдавніші періоди єгипетської історії прикраси виготовляли переважно з металів (міді, золота, почасти з електрона і вкрай рідко — зі срібла) і з напівкоштовних каменів, що добувалися на території країни або тих, що захоплювалися в походах або привозилися іноземними послами. Поєднання скла і золота — один з улюблених прийомів ювелірів Стародавнього Єгипту.

Золото йшло на виготовлення суцільнолитих прикрас, або кувалася для різних потреб. Золоті рукоятки прикрашали царські кинджали з подарованого фараонам іноземними царями заліза (майже невідомого єгиптянам в епоху Давнього і Середнього царства і тому дуже цінного металу). Тонкі золоті листи та пластини використовувалися для широко розповсюдженого в давнину прийому золочення. Поверхня кам'яних або дерев'яних виробів — статуй, меблів, деталей інтер'єру парадних приміщень, які вкривалася тонким шаром золота, часом з видавленим рельєфним малюнком.

Суцільнолиті золоті вироби (скіпетри, статуї) переважно належали фараонам. Одним із шедеврів єгипетського ювелірного мистецтва став виявлений в 1923 році саркофаг фараона Тутанхамона — суцільнолита труна з золота у формі людського тіла, що повторює всі риси обличчя фараона.

Основу ювелірного виробництва в Стародавньому Єгипті становили всілякі намиста. З винаходом стародавніми єгиптянами скла виробництво намист перетворилося в надзвичайно технічно розвинену галузь. За збереженими в достатку зразками намист, одягнутих на муміфіковані тіла в похованнях, вдалося відновити деякі технологічні процеси виготовлення намист, що відрізнялися неабиякою різноманітністю.

Насамперед використовувався наступний метод виробництва скляних намист. Майстер брав довгу смужку в'язкого скла, ширина якої залежала від діаметра майбутніх намистин, і скручував цю смужку уздовж. Отримана трубочка (іноді зовсім невеличкого діаметра — до 3-4 мм) розрізалася на рівні шматки, і отримані довгасті намистини обпікалися в печі, набуваючи необхідну міцність.

Відповідно до іншого методу, крізь середину короткої скляної смужки протикали прут, і смужка скручувалась таким чином, щоб її краї зійшлися на прутки. Дірка для нитки в цьому випадку формувалася не за довжиною смужки, а по лінії металевого прута, що наскрізь протикав короткий «крученик».

Шкіряне виробництво

Шкіри домашньої худоби та диких тварин використовувалися з найдавніших часів. Область застосування шкіри була виключно утилітарною — від взуття до різного роду кріплень. Шкіряні ремені скріплювали частини мотик давньоєгипетських хліборобів, шкіряні сандалі носило все населення — від бідняка до фараона.

Обробляти шкіру — дубіть і фарбувати її — єгиптяни навчилися дуже рано. Зняті з тварин шкіри насамперед очищали кремінними ножами, видаляючи м'ясо з внутрішньої поверхні. Після цього шкіру вимочували в маслі і дубили, використовуючи для цієї мети стручки єгипетської акації, що містили високий відсоток природної дубильної речовини таніну. Оброблену таким чином шкіру розтягували на спеціальних козлах, домагаючись м'якості матеріалу.

Після обробки майстри, які працювали в шкіряних майстерень при дворі фараона або знаті, починали кроїти її. Грубіша шкіра йшла на виготовлення взуття, з тонкої і м'якої шили футляри для зберігання папірусних сувоїв.

Чинбарі, що працювали в майстернях над виробленням шкір, і кушніри, були ремісниками-хемуу. Деякі з них були царськими чиновниками, «присвяченими в таємниці». Вироби зі шкіри, вироблені давньоєгипетськими ремісниками, практично не збереглися дотепер. За тисячоліття шкіра зітліла, лише за відбитками на металевих або дерев'яних речах з гробниць можна приблизно відновити сферу господарського використання шкіряних виробів. Взуття вищої державної знаті, шкіряні футляри, ймовірно, багато прикрашалися, але знали єгиптяни мистецтво тиснення або тільки інкрустували шкіру — встановити вже не вдасться.

Суднобудівельне виробництво

Модель корабля

Суднобудівництво було однією з найбільш розвинених галузей господарства. Усе верфі Стародавнього Єгипту належали до господарства фараона. Гребні та парусні вантажні судна виготовлялися з кедрового дерева, такелаж і весла — з місцевих сортів деревини.

Вантажопідйомність єгипетських судів була вельми велика — свідченням цього є записи в гробницях і папіруси вищих державних чиновників. Від каменярень до місць будівництва гробниць і пірамід щодня йшли кораблі з вантажем кам'яних плит, блоків і готових оброблених колон.

Зберігся опис будівництва важкого вантажного судна з акації завдовжки в 60 ліктів (близько 25-30 м) і завширшки близько 30 ліктів (13-15 м). Будівництво велося в терміновому порядку, і судно спорудили за два з половиною тижні.

Дерев'яні судна везли з віддалених номів всілякі товари, веслярі — до двох десятків людей на кожному кораблі — працювали під керівництвом наглядачів, котрі задавали ритм командами і підганяли веслярів батогами. Робота веслярів на царських судах вважалася однією з найважчих повинностей для підневільних хемуу.

Дерево йшло не лише для важких вантажних кораблів, а й для розважальних прогулянкових човнів, що ходили під вітрилом і веслами. На цих човнах фараони і чиновники їздили на полювання, подорожували по країні з оглядом своїх володінь.

Поширеними були судна, виготовлені з папірусу. Борти папірусних барок були обтягнуті шкурами. Для міцності окремі деталі міцно зв'язувалися тросами. Як данина цієї традиції в Єгипті і в більш пізні часи говорили не про будівництво, а про зв'язуванні судів. Корпуси суден, які не мали кола^{[що це?]} і шпангоутів, набиралися спочатку з коротких дощок й конопатилися очеретом і клоччям. Скріплювалося судно канатом, який обтягав його на висоті верхнього пояса обшивки. Суцільна палуба виникла лише після того, як стали застосовувати довгі кедрові дошки, що доставляються з Ливану.

Торгівля

Єгипет уже з давніх часів торгував з іншими країнами. Про це свідчать знахідки, виявлені вченими в долині Нілу. Такому швидкому розвитку сприяло дуже вигідне географічне положення Єгипту. Він лежить на стику Африки і Азії, а також досить близько до європейських країн. З одного боку — Середземномор'я, а з другого — народи Сходу.

Розквіт торгівлі припадає на періоди правління XVIII і XIX династій. У цей час володарі інших країн намагалися домогтися торговельних зв'язків з Єгиптом. Відбувається зближення з Близьким Сходом і Індією. Товарообмін з Месопотамією здійснювався через Палестину і Сирію. З занепадом самостійної держави занепала торгівля, яку захопили посередники та представники панівних народів.

Банківська діяльність

Операції з нерухомістю (продаж, застава землі, будинків), торгівля всередині країни, і особливо зовнішня торгівля, викликали потребу створення банків, які з'явилися в II тисячолітті до н. е.

Банки давали позики. Якщо матеріальне становище позичальника було стійко, він отримував позику під 20-30 % річних. Якщо його економічний стан був сумнівний, то банк брав під свій контроль нерухомість позичальника.

Фінанси і податки

Особливістю давньоєгипетської економіки було своєрідне нормування у вигляді твердо фіксованих витрат і доходів. Його основна мета полягала в забезпеченні скарбниці і господарств постійними джерелами надходжень. Об'єктами нормування були земля, зерно та інші продукти, утримання працівників, а також податки. Посада податківця була матеріально відповідальною. Неможливість забезпечити затверджену норму збору могла привести його до страти.

Начальник лічильного відомства, відповідальний за збір податків, був другою особою в державі після чаті. Призначався особисто фараоном. Податки надходили в натуральній формі, оскільки грошей і карбування монети єгиптяни не знали.

Все населення, від самих високопоставлених людей до найбідніших верств безжально обкладалося податком. Податок становив 30 % від розміру врожаю. З 30 %, які забирали у землевласників, до царського зерносховища доходило тільки 22,5 %. А решта 7,5 % йшли до місцевих храми за те, що вони надавали охорону для захисту податківців. Оплату праці інших учасників збору податей хлібороб оплачував окремо, вже понад ті 30 %, які віддавав державі.

Втім існували «обрані», які були звільнені від податкового тягаря. Крім самого фараона це були жерці і «миряни» — люди, які не були жерцями, але виконували в храмі якісь роботи. Також від податків були звільнені писарі та судді — представники однієї з найбільш елітних давньоєгипетських професій.

За винятком певних податків в Стародавньому Єгипті не був введений прямий податок на прибуток і багатство. Кожен громадянин просто був змушений платити податки практично за все, чим користувався і що робив.

Існувало декілька засобів обліку, зокрема за типами записів — за типами землеволодіння і відповідальності. При першому типі записів на папірусі записувалося: «Земля, оброблена таким-то», включає в себе: розмір ділянки, норму збору (норму оподаткування) з одиниці площі — 5 мірок зерна арур землі середньої якості, загальну суму збору. Всі три цифри записувалися червоною тушшю. Записи другого типу відносяться до інших форм власності. Вони починаються зі слова «частка, частина» і складаються з трьох цифр, з яких перша — чорна, а решта — червоні. Перший показник — загальна площа ділянки, другий — оподатковувана податком, третій — норма оподаткування. Вона постійна і фіксована — 12/4 міри зерна.

Крім того, існував ще один тип запису — з двох чорних цифр, причому ділянки виміряні не в арур, а в земельних ліктях. Зміст записів досі повністю не з'ясовано, але умовно перекладається як необроблена і тому не оподатковувана податком земля.

Технологія обліку за допомогою описів залежала від економічного змісту облікових об'єктів. Оскільки різні за призначенням об'єкти враховувалися в одному опису, то в ній співіснували всі три форми облікової реєстрації. Головним був господарський контроль, об'єктами якого перш за все були земля і відповідальні за неї.

Агенти зі збору зерна були практично безконтрольні у своїй діяльності, що пояснювалося їх складним становищем: вищі чиновники вимагали обов'язкового виконання норми. Деякі агенти і чиновники надмірно захоплювалися і вважали особливою гідністю «перевиконувати» норми збору.

Система збору та розподілу коштів «насичувалася» паперами, звірками, взаємними і вищестоящими перевірками. Про невиконання норми збору вказували в документах.

Перепис худоби в цілому країною здійснювався кожні 2 роки. Для цього худобу доставляли до місць підрахунку та з метою оподаткування таврували. В обліку дотримувалося поділу худоби за видами, віковими групами та виробничим призначенням. За даними описів становили зведені списки худоби.

Періодично проводився перепис майна. Про їх важливість свідчить той факт, що в документах при визначенні дати посилалися на них, наприклад, рік після першого підрахунку, після сьомого рахунку золота і полів. Податкові списки всього майна селян складалися із зазначенням їх наділів, худоби, посадок і податків з них.

Податки називалися «праця». Опис зібраних з майна податків формувався за типом податкового опису зерна. У ній вказувалася заборгованість власника майна. Списки боржників, отримані вибірково з описів, зберігалися окремо і були під особливим контролем. Для збору недоїмок час від часу з загоном стражників виїжджали чиновники, які нещадно розправлялися з боржниками та їх майном.

Під час збору врожаю і сплати податків стан врожаю і його оцінку перевіряла спеціальна комісія за даними вимірів ділянок, що фіксувалося в спеціальному документі з печатками, який складали в двох примірниках. Податкова звітність була пріоритетною.

В одному папірусі ними позначалися норми податку, вся площа ділянки і вся сума збору (або податку). У цьому ж папірусі часткові параграфи мають дві червоні цифри — оподатковувана податком площа і норма податку. В іншому папірусі при обліку здачі зерна червоні записи стосуються також цифровий частини, а в третьому, того ж призначення, виділена тільки текстова.

Джерела

• Rappoport, S. (Doctor of Philosophy, Basel). History of Egypt (undated, early 20th century), Volume 12, Part B, Chapter V: "The Waterways of Egypt, " pages 248—257. London: The Grolier Society.
• Brewer, Douglas J., and Renée F. Friedman. Fish and Fishing in Ancient Egypt. Warminster, England: Aris & Phillips, 1990
• P. Bellwood, First Farmers: The Origins of Agricultural Societies, Blackwell: Malden, MA (2005).
• Dollinger, Andre. An Introduction to the History and Culture of Pharaonic Egypt^{[недоступне посилання з липня 2019]}