Ейхманс Федір Іванович
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
Е́йхманс Фе́дір Іва́нович (лат. Teodors Eihmans, рос. Фёдор Иванович Эйхманс; нар. 25 квітня 1897, село Вец-Юдуп, Курляндська губернія, Російська імперія — пом. 3 вересня 1938, розстрільний полігон «Комунарка», Московська область) — співробітник ВЧК-ОДПУ-НКВД СРСР. Перший комендант Соловецького табору особливого призначення (СЛОН). Начальник ГУЛАГ-ОГПУ в квітні–червні 1930 року, один з організаторів сталінських репресій.
| Ейхманс Федір Іванович | |
|---|---|
| латис. Teodors Eihmans | |
 | |
| Народження |
25 квітня 1897 село Вец-Юдуп, Курляндська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
3 вересня 1938 (41 рік) розстрільний полігон «Комунарка», Московська область |
| Поховання | розстрільний полігон «Комунарка» |
| Національність | латиш |
| Країна |
 Латвія СРСР |
| Приналежність | ВЧК, ОДПУ, НКВД |
| Освіта | Ризький технічний університет, Ризьке вище військово-політичне училище |
| Партія | КПРС |
| Звання | майор державної безпеки |
| Командування | Соловецький табір особливого призначення |
 Ейхманс Федір Іванович у Вікісховищі | |
Ранні роки ред.
Народився в селі Вец-Юдуп[1] Курляндської губернії (нині — Латвія), в сім'ї торговця. Освіта — вища: закінчив Ризький технічний університет, згодом — Ризьке вище військово-політичне училище.
У складі дивізії латиських стрільців брав участь у Першій світовій війні, після поранення навесні 1917 демобілізувався. Працював слюсарем на одному з петроградських заводів. У 1917 році вступив в РСДРП. З 1918 року — співробітник Петроградської ЧК.
Кар'єра в органах безпеки ред.
У вересні 1920 року, з перенесенням військових дій Червоної армії в Середню Азію, Ейхманс призначається в особливий відділ Туркестанського фронту на посаду начальника активної частини, потім — начальником Казалінського відділення ЧК. Учасник Громадянської війни в Туркестані, працював в ЧК Туркестану помічником Гліба Бокого. З 1922 року — начальник 2-го відділення Східного відділу ГПУ, який відповідав за боротьбу з контрреволюційною діяльністю на Середній Азії і Середньому Сході.
Перед Ейхмансом ставилося завдання «знищити феодальні пережитки», за чим фактично стояло руйнування традиційного для мусульман і кочівників укладу життя. Ейхманс основним методом «радянізації» обрав масове захоплення заручників і їх вбивство при спробах населення не підкоритися більшовицькій адміністрації. Серед місць найбільш масових розстрілів, організованих Ф. І. Ейхмансом, міста Самарканд, Ургенч, Бухара і Хіва.
З 12 жовтня 1923 року займав посаду начальника управління Соловецького табору особливого призначення ОГПУ СРСР[2]. З травня 1930 року —начальник 3-го відділення Спецвідділу ОГПУ при Раді народних комісарів СРСР, що курувало Соловецький табір. Протягом квітня–червня 1930 року — начальник управління таборів ОГПУ СРСР. 16 липня 1930 року був звільнений з посади, проте вже 13 липня 1930 року був назначений начальником Вайгацької експедиції ОГПУ з пошуків руд корисних металів на острові Вайгач в Північному Льодовитому океані[3].
З 1931 року — заступник начальника спецвідділу ОГПУ, в 1932–1937 — заступник начальника 9-го відділу під керівництвом Бокія, начальник 3-го відділення 9-го відділу Головного управління держбезпеки НКВС СРСР. Відділення з трьох чоловік вело шифрувальні роботи і керувало криптографією, організовувало шифрозв'язок із закордонними представництвами СРСР. Одночасно займав посаду заступника начальника спецвідділу.
9 грудня 1935 отримав звання майора державної безпеки СРСР[4].
Арешт і страта ред.
22 липня 1937 року заарештований як «спільника ворога народу Бокія». Разом з тим Ейхманса було звинувачно у «троцькизмі» і внесено до Сталінського розстрільного списку від 20 серпня 1938 року (список № 3 — «Колишні співробітники НКВС») за 1-ю категорією («за» Сталін і Молотов)[5].
Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР до розстрілу 3 вересня 1938 року за статтями 58-6 («шпигунство»), 58-8 («терористичні наміри») і 58-11 («участь в антирадянській організації в органах НКВС») кримінального кодексу РРФСР. Розстріляний того ж дня разом із майором держбезпеки В. П. Кареліним, капітаном Д. А. Білогірським, капітаном Н. Д. Піком та іншими на розстрільному полігоні «Комунарка»[1].
Посмертно реабілітований Воєнною колегією Верховного суду СРСР 25 липня 1956 року[6].
Нагороди ред.
- Відзнака «Почесний співробітник держбезпеки (V)».
Примітки ред.
- ↑ а б Эйхманс Федор Иванович (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 12 жовтня 2023.
- ↑ Смирнов, М. Б. (1998). Система исправительно-трудовых лагерей в СССР. У Н. Г. Охотин, А. Б. Рогинский (ред.). Соловецкий ИТЛ ОГПУ (рос.). Москва: Звенья.
- ↑ Данилов, М. А. (1977). Богатства северных недр. Вайгачская экспедиция ОГПУ (рос.). Архангельск: Борисоглебское высшее военное авиационное училище лётчиков им. В. П. Чкалова.
- ↑ Приказ НКВД СССР № 814 от 09.12.1935 (рос.). Кадровый состав органов государственной безопасности. Архів оригіналу за 4 березня 2019.
- ↑ Москва-центр. Список бывших сотрудников НКВД, подлежащих суду Военной коллегии Верхсуда Союза ССР (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 12 жовтня 2023.
- ↑ Федор Эйхманс – второй комендант Соловецкого лагеря (рос.). Solovki. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 12 жовтня 2023.