Ейснер Володимир Володимирович

київський архітектор, художник

Е́йснер Володи́мир Володи́мирович (1875, Орел — 1943, Москва) — інженер, художник, київський губернський архітектор на початку ХХ сторіччя. За його проектами в Києві збудовані прибутковий будинок Грецького Катерининського монастиря і дзвіниця церкви святої Катерини.

Ейснер Володимир
Народження 1875[1]
Смерть 1943[1]
Національність австрієць
Підданство Російська імперія
Діяльність архітектор
Праця в містах Київ
Найважливіші споруди Прибутковий будинок Грецького Катерининського монастиря, церква святої Катерини

Біографія ред.

 
Дзвіниця Катерининської церкви (справа) і прибутковий будинок грецького монастиря

Володимир Ейснер народився в Орлі. Він мав австрійське походження. З Австрії переїхали його дід, лікар, колезький асесор Йоган Крістіан Фрідріх Ейснер (1791—1862) і баба Катерина Ейснер (у дівоцтві Баєр)[2][3]. Його батько Володимир Іванович Ейснер був титулярним радником, членом Орловської судової палати. 1896 року покінчив життя самогубством[4].

Здобувши освіту архітектора, Ейснер знайшов роботу в Україні. Тут він закохався у Надію Миколаївну Родіонову, дочку чернігівського губернатора із заможного козацького роду, жінку з дуже імпульсивним характером. Разом вони втекли в Орел, де таємно повінчались. Після народження сина Олексія у 1905 році Надія повернулася до Чернігова, а згодом до Києва, де працював її чоловік. 1914 року після народження двох дочок вона розійшлася з Ейснером і вийшла заміж за його друга Володимира Олександровича Підгаєцького, чиновника міністерства фінансів. Після більшовицького перевороту Підгаєцький вивіз свого пасинка Олексія Ейснера в Югославію. Але Олексій дуже прагнув повернутися назад. 1940 року, як тільки він опинився в СРСР, його заарештували і засудили за статтею 58-10 до 8 років воркутинських таборів, а потім відправили у «заслання навічно» в Карагандинську область.

А Володимир Ейснер 1918 року переїхав з Києва до Петрограда. Помер у Москві у 1943 році.

Творчість ред.

На початку ХХ сторіччя час від часу проводили будівельні конкурси. На них постійно надсилав свої роботи і Володимир Ейснер. 1903 року частину своїх робіт архітектор подав на конкурс проектів дерев'яних дач[5].

Однак конкурс 1908 року в Києві для архітектора завершився скандалом. Київське міське управління замовило кам'яні сходи з Володимирського узвозу до пам'ятника Володимиру Великому. Журі обрало проект під гаслом-емблемою: «Три концентровані кола» з виплатою автору премії в 300 карбованців. Одразу між Ейснером і замовником, представником фірми Чорноморського будівельного товариства Штерцелем спалахнула суперечка за авторське право на спірний проект. У ході судового процесу з'ясувалось, що насправді проект розробив інженер Дмитро Торов, який тоді співпрацював з Ейснером[6].

У цілому Володимир Ейснер використовував стильові форми модерну, неоренесансу та неокласицизму. Збудував прибутковий будинок (1912) і нову дзвіницю Греко-Синайського Катерининського монастиря (1914) на Контрактовій площі, № 2, які вважаються одними з найкращих київських споруд зламу ХІХ-ХХ сторіч[7].

Автор праць із теорії та практики архітектури:[8]

  • К задачам архитектуры // Искусство и печатное дело. 1910. № 1.
  • «Земский дом» в Полтаве[9].

Примітки ред.

  1. а б в г archINFORM — 1994.
  2. Родовід Johann Christian Friedrich Eisner. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.
  3. Родовід Катерини Ейснер (Баєр). Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 17 червня 2022.
  4. Родовід Володимира Ейснера. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 17 червня 2022.
  5. Проекти дерев'яних дач і прибуткових будинків 1903 року. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.
  6. Мокроусова Олена. Київ, якого немає. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.
  7. Будинок прибутковий на Контрактовій площі, 2-б, 1999, с. 482.
  8. Тимофієнко В., Ковалинський В. Ейснер Володимир: довідка. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 28 вересня 2019.
  9. «Земский дом» в Полтаве // Искусство и печатное дело. 1910. № 1.

Джерела ред.